Френк Баум – Озма з Країни Оз: Казка

БІЛІНА ЛЯКАЄ КОРОЛЯ НОМІВ

Коли Дороті ввійшла до палацу вгадувати зачарованих, а Страхопуд зостався з Королем Номів, обидва кілька хвилин сиділи мовчки. Потім Владар задоволено вигукнув:

– Просто чудо!

– Хто чудо? – спитав Страхопуд.

– Механічний Чоловік. Тепер його більш не треба накручувати, бо він став дуже гарною оздобою.

Дуже гарною.

– А як же Дороті? – спитав Страхопуд.

– О, вона почне вгадувати – дуже скоро, – весело відповів Король. – А тоді опиниться в моїй колекції, й настане твоя черга.

Добрягу Страхопуда тяжко гнітила думка, що його юній приятельці судилась доля Принцеси Озми та решти їхніх товаришів, та саме як він сидів у похмурій задумі, раптом залунав пронизливий голос:

– Куд-куд-куд-куда! Куд-куд-куд-кудах!

Король Номів мало не схопився з трону, так злякався.

– Що це таке? – закричав він.

– Та це Біліна, – пояснив Страхопуд.

– Чого це ти такий гамір зчинила? – сердито загорлав Король, коли Руда Курка вийшла з-під трону й гордо пройшлася по залі.

– А що, хіба не маю права кудкудакати? – відрубала Біліна. – Адже я щойно знесла яйце!

– Що? Знесла яйце? У моїй тронній залі! Як ти посміла таке зробити? – розлючено спитав Король.

– А я несу яйця там, де опинилась, – відказала Курка, нашорошивши пір’я і стріпнувшись.

– Грім тебе побий! Ти хіба не знаєш, що яйця – отрута? – репетував Король, а його сіро-бурі очі аж на лоба лізли з жаху.

– Отрута? Ви що! – обурилась Біліна. – Щоб ви знали, всі мої яйця свіжі, найвищої якості, з гарантією! Отрута! Таке скажете!

– Ти не розумієш, – роздратовано відказав маленький Владар. – Яйця належать до зовнішнього світу – до земної поверхні, звідки ти прийшла.

А тут, у моєму Підземному Королівстві, вони – страшна отрута, як я вже сказав, і ми, Номи, не можемо терпіти їх тут!

– Ну, оце одне вам доведеться стерпіти, – сказала Біліна. – Бо я вже знесла його.

– Де? – спитав Король.

– Під вашим троном, – відповіла Курка.

Король підскочив на три стопи вгору – так квапився втекти з трону.

– Забери його! Забери негайно! – закричав він.

– Не можу, – відказала Біліна. – Я не маю рук.

– Я візьму яйце, – сказав Страхопуд. – Я збираю колекцію Біліниних яєць. Ось одне вже лежить у кишені, те, що вона знесла вчора.

Почувши це, Владар квапливо відбіг далі від Страхопуда, а той уже сягнув рукою під трон по яйце, але Курка раптом гукнула:

– Стій!

– Що таке? – спитав Страхопуд.

– Не бери яйця, поки Король не дозволить мені ввійти до палацу й угадувати зачарованих, як робили інші, – сказала Біліна.

– Пхе! – пхекнув Король. – Ти ж тільки Курка.

Як ти можеш розгадати мої чари?

– Спробувати можна, – сказала Біліна. – А коли схиблю, ви матимете ще одну оздобу.

– Гарна оздоба з тебе вийде, нема що казати, – пробурчав Король. – Та хай буде по-твоєму. Це буде тобі добра кара за те, що посміла знести яйце при мені. Після того, як Страхопуд буде зачарований, можеш увійти до палацу. Але як ти показуватимеш на предмети?

– Лазурями, – відповіла Курка. – А слово “Ев” я можу вимовити не гірше за будь-кого. Отже, я маю право вгадувати моїх зачарованих друзів і визволяти їх, коли вгадаю.

– Гаразд, – погодився Король. – Обіцяю тобі.

– Тепер можеш забрати яйце, – сказала Біліна Страхопудові.

Той нахилився, заліз рукою під трон, знайшов там яйце й поклав його в другу кишеню на куртці, боячись, що Б одній кишені яйця можуть розтовктись одне об одне.

І саме в ту мить над троном задзеленчав дзвоник.

Король знову злякано підскочив.

– Ну що ж, – із жалем мовив він. – Дівчинка таки зуміла.

– Що зуміла? – спитав Страхопуд.

– Зуміла вгадати одного зачарованого й розбити одне з моїх найхитріших заклять. Кепські справи, бодай йому! Ніколи не сподівався такого.

– Це означає, що вона повернеться до нас жива й ціла? – спитав Страхопуд, зморщивши своє намальоване обличчя в широку радісну усмішку.

– Звичайно, – відказав Король, сердито ходячи по залі сюди й туди. – Я завжди дотримую своїх обіцянок, хоч би які нерозумні вони були. Зате я зроблю прикрасу з Рудої Курки, навзамін тієї, що втратив.

– Може, зробите, а може, й ні, – спокійно просокотіла Біліна. – Ось візьму та й вгадаю когось.

– Угадаєш? – кинув Король. – Як ти можеш угадати там, де не вгадали розумніші за тебе, дурна птахо?

Біліна не стала й відповідати на це запитання, а за мить двері розчинились і ввійшла Дороті, ведучи за руку юного принца.

Страхопуд зустрів дівчинку міцними обіймами.

В захваті він радий був обняти й Еврінга. Та юний принц був сором’язливий і відсахнувся від розмальованого Страхопуда, бо не знав його чудової натури.

Але друзям лишилось небагато часу на розмову, бо вже Страхопудові треба було входити до палацу.

Успіх Дороті дуже підбадьорив його, і обоє сподівалися, що він спроможеться вгадати хоч раз.

Проте він виявився так само нещасливим, як і всі, опріч Дороті, і хоча подовгу вибирав кожен предмет, ні разу бідолашному Страхопудові не пощастило вибрати правильно.

Таким чином він став портфелем із суцільного золота, і прекрасний, але жахливий палац наготувався прийняти нового гостя.

– Все, кінець, – сказав Король, задоволено зітхнувши, – і вистава була дуже цікава, як не рахувати того, що дівчинка з Канзасу один раз угадала. Я став багатший на чимало гарних оздоб.

– А тепер моя черга! – рішуче нагадала Курка.

– О, я й забув про тебе, – сказав Король. – Та можеш не йти, коли не хочеш. Я буду великодушний і відпущу тебе.

– Е, ні, – відказала Курка. – Я наполягаю, щоб ви мене впустили, як обіцяли.

– Ну то йди, дурна птахо! – пробурчав Король і ще раз відкрив отвір, що вів до палацу.

– Не йди, Біліно, – поважно сказала Дороті. – Вгадувати ті прикраси нелегко, і тільки щастя допомогло мені, що я сама не стала однією з них.

Лишайся зі мною, ми разом вернемось до країни Ев. Я певна, що цей юний принц дасть нам притулок.

– Авжеж дам, – з великою гідністю запевнив Еврінг.

– Не турбуйся, люба, – відказала Біліна, чи то заквоктавши, чи то засміявшись. – Нехай я не людина, але й не дурепа ж. Ну, я пішла. Не прощаюсь, бо я вернусь. Не журися, скоро побачимось.

Потім Біліна кілька разів голосно квокнула, від чого маленький товстун Король знервувавсь, здавалося, ще дужче, і пройшла отвором у стіні до зачарованого палацу.

– Сподіваюся, що більш я цієї Курки не побачу, – оголосив Владар, знову сівши на трон і втираючи піт на лобі сіро-бурою хусточкою. – Кури взагалі досить надокучливі, та коли вміють говорити, тоді вони – просто страхіття.

– Біліна моя подруга, – спокійно відказала Дороті. – Може, вона не завжди така вже чемна, але я певна, що на думці в неї тільки добре.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Френк Баум – Озма з Країни Оз":
Залишити відповідь

Читати казку "Френк Баум – Озма з Країни Оз" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.