СМАРАГДОВЕ МІСТО
Дороті вирішила прийняти запрошення Озми й повернутися з нею до країни Оз. Дістатися додому з Еву буде не легше, ніж із Озу, а дівчинці кортіло ще раз побачити край, де вона зазнала таких дивовижних пригод. На той час дядечко Генрі вже, певне, доплив до Австралії й думав, що Дороті зовсім пропала; отже, коли вона трохи довше затримається з поверненням, це не стурбує його ще більше.
Отже, вона поїде до Озу.
Вони попрощалися з евськими людьми, і Король запевнив Озму, що буде довіку вдячний їй і зробить країні Оз будь-яку послугу, на яку спроможеться.
І ось вони наблизились до краю грізної пустелі.
Озма кинула на землю Чарівний Килим, і він зразу розкотився настільки, щоб усі помістились на ньому вільно.
Тік-Такові, який називав себе відданим помічником Дороті, бо належав їй, дозволили приєднатись до гурту, тож перед тим, як вирушати, дівчинка накрутила його механізм скільки змога, й Механічний Чоловік крокував не гірше за будь-кого з них.
Озма запросила й Біліну навідати країну Оз, і Руда Курка рада була помандрувати туди, де чекають її нові видовища й події.
В дорогу через пустелю вони вирушили рановранці, а що зупинялись тільки один раз – аби дати Біліні знести своє щоденне яйце, – до заходу сонця вони вже вгледіли зелені схили та лісисті пагорби прекрасної країни Оз. Вони вступили у її межі у краю Жвакунів, і Король Жвакунів зустрів їх на кордоні й привітав Озму з великою повагою, дуже радий, що вона повернулася жива й здорова. Бо Озма з Озу була владаркою над Королем Жвакунів, Королем Моргунів, Королем Стовбунів і Королем Лісняків так само, як ті владарювали над своїми народами, і ця Найвища Правителька країни Оз мешкала у власному великому місті, що називалося Смарагдовим містом і лежало точно посеред чотирьох королівств країни Оз.
Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам’ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.
В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:
– Ой, таж ти Джінджара! Так?
– Так, Ваша Ясновельможносте, – відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.
– Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев’ять корів, – пояснила Джінджара Озмі, – й тепер я щаслива, задоволена й хочу жити спокійно, дбаючи тільки про свої справи.
– А де твій чоловік? – спитала Озма.
– Він у хаті, кладе примочку до синця під оком, – незворушно відповіла Джінджара. – Дурень, уперся, що треба доїти руду корову, коли я сказала, щоб видоїв білу. Та іншим разом буде розумніший.
Потім загін рушив далі, і, переправившись на поромі через велику річку й проминувши багато гарних сільських осель з банястими покрівлями, помальованими у гарний зелений колір, вони побачили велику будівлю, рясно прикрашену знаменами.
– Я не пам’ятаю цього будинку, – сказала Дороті. – Що це таке?
– Це Вища Школа Мистецтва й Атлетики, – відповіла Озма. – Я наказала збудувати її недавно, і за президента тут – Жук-Хитун. Так він зайнятий якимсь ділом, а юнаки, що вчаться тут, нічого на цьому не програють. Розумієш, у цій країні є багато молодих людей, які не люблять працювати, то ця школа – саме місце для них.
І ось нарешті вони під’їхали до Смарагдового міста. Люди висипали надвір зустрічати свою милу Правительку. Було там кілька оркестрів, багато офіцерів та державних урядовців, а городян у святкових убраннях – цілий натовп.
Отож Озму супроводив до її столиці блискучий провід, і вітання лунали так часто, що вона мусила весь час кланятись то направо, то наліво, дякуючи підданцям.
Того вечора до королівського палацу прийшли найповажніші чиновники Озу, і Джек Гарбуз – трохи перестиглий, але ще діяльний, зачитав адрес, у якому Озму з Озу поздоровляли з успіхом у її великодушних заходах для врятування королівської родини сусіднього королівства.
Тоді кожного з двадцяти шести Офіцерів та Генералів нагородили великою золотою медаллю з коштовними самоцвітами, Залізного Дроворуба – новою сокирою, прикрашеною діамантами, Страхопуда – срібною вазою з пудрою тілесного кольору, Дороті дістала гарненьку коронку й титул Принцеси Озької, а Тік-Так – два браслети, оздоблені вісьмома рядами дуже прозорих, іскристих смарагдів.
Потім усі пішли до розкішного бенкетного столу, і Озма посадила Дороті праворуч себе, а Біліну – ліворуч, де Курка сиділа на золотому сідалі, а їла з тареля, оздобленого самоцвітами. Далі посадили Страхопуда, Залізного Дроворуба й Тік-Така, поставивши перед ними по кошику найкращих квіток, бо їжі вони не потребували. Двадцять шість Генералів та Офіцерів сиділи за дальшим кінцем столу; знайшлось місце і для Лева та Тигра, яким подавали їжу в золотих тарелях, куди поміщалося зразу двоє відер страви.
Найбагатші, найповажніші громадяни Смарагдового міста були горді, що можуть прислуговувати за столом цим уславленим мандрівникам, а допомагала їм жвава маленька служниця на ім’я Желея Джемо, яку Страхопуд щипав за рожеву щічку і, видно, знав дуже добре.
Під час бенкету Озма чомусь задумалась, а тоді раптом спитала:
– А де ж Рядовий?
– А він замітає казарму, – відповів один з Генералів, що саме обгризав індиче стегенце. – Але я наказав, щоб йому, коли скінчить роботу, дали хліба з мелясою.
– Пошліть когось по нього, – наказала юна Правителька.
Поки всі чекали виконання цього наказу, вона спокійно запитала:
– А в нас у війську ще є Рядові?
– Та є, – відповів Залізний Дроворуб. – Здається, їх троє.
Та ось Рядовий увійшов і дуже шанобливо відсалютував Офіцерам, Генералам і Правительці Озмі.
– Як вас звуть, вояче? – спитала дівчинка.
– Омбі Ембі, – відповів Рядовий.
– Отже, Омбі Ембі, – сказала вона, – я надаю тобі звання генерал-капітана всіх військ мого Королівства, а зокрема призначаю тебе Командиром моєї Особистої охорони в королівському палаці.
– Але ж це страшенно дороге діло – утримувати стільки офіцерів, – нерішуче мовив Рядовий. – Я от і мундира собі купити не маю за що.
– Ти дістанеш платню з королівської скарбниці, – пообіцяла Озма.
Потім Рядового посадовили за стіл, де інші воєначальники щиро поздоровили його, і всі весело бенкетували.
Раптом Желея Джемо скрикнула:
– Більш нема чого подавати! Голодний Тигр поїв усе!
– Та це ще не найгірше, – скорботно мовив Голодний Тигр. – Не знаю, де й коли, але я втратив свій апетит!..
ЧАРІВНИЙ ПОЯС ДОРОТІ
Дороті пробула кілька дуже щасливих тижнів у Країні Оз як гостя Правительки Озми, якій дуже приємно було розважати дівчинку з Канзасу й догоджати їй. У неї з’явилося багато нових знайомих, вона зустріла багатьох давніх, і скрізь – хоч би куди пішла Дороті, – вона була серед друзів.
Та одного дня, сидячи в Озминому будуарі, вона звернула увагу на картину, що висіла на стіні. Та картина весь час мінялась: на ній з’являлися то луг, то ліс, а то озеро чи село.
– Що за диво! – вигукнула вона, не відводячи очей від тієї картини.
– Так, – погодилась Озма, – це справді велике диво й великі чари. Коли я захочу побачити будьяке місце в світі чи будь-яку людину, мені треба тільки висловити це бажання, і вони з’являться на картині.
– А я можу щось побачити? – зацікавилась Дороті.
– Звичайно, люба.
– Тоді я хочу побачити стару канзаську ферму й тітоньку Ем, – сказала дівчинка.
І зразу на картині з’явилася так добре знайома дівчинці хата; добре видно було й тітоньку Ем.
Вона саме перемивала тарілки біля кухонного вікна і була наче цілком здорова й задоволена. За хатою видно було поле, де, збираючи врожай, працювали наймити з кіньми. А кукурудза та пшениця, як здалося дівчинці, вродили пречудово. На бічному ґанку Доротин мазунчик, песик Тото, куняв на осонні, а стара Зозулька, на Доротин подив, водила по подвір’ю дванадцятеро малесеньких курчаток.
– Удома наче все гаразд, – сказала Дороті, зітхнувши з полегкістю. – А тепер мені цікаво, що робить дядечко Генрі.
На картині вмить з’явилась гарна кімнатка в австралійському місті Сіднеї. Дядько Генрі сидів у кріслі й поважно курив свою вересову люльку. На вигляд він був сумний і самотній; голова в нього вже зовсім посивіла, руки були худі, а обличчя – змарніле.
– Ой! – схвильовано зойкнула Дороті. – Дядькові Генрі не краще, і це тому, що він журиться за мною. Озмо, люба, мені треба якомога швидше бути в нього!
– Як же ти туди потрапиш? – спитала Озма.
– Не знаю, – відказала Дороті. – Але поїдьмо до Глінди Доброї. Я певна, вона мені допоможе й порадить, як дістатись до дядечка Генрі.
Озма одразу погодилась і наказала, щоб Кобилицю запрягли в гарний фаетон, зелений з рожевим, і обидві дівчинки поїхали відвідати уславлену Чарівницю.
Глінда люб’язно прийняла їх і уважно вислухала історію Дороті.
– Знаєте, в мене є чародійний пояс, – сказала дівчинка. – Коли я підпережуся ним, то накажу йому, щоб він переніс мене.
– Мабуть, що так, – усміхнулася Глінда.
– А потім, – провадила Дороті, – коли я захочу вернутися, пояс перенесе мене сюди.
– Отут ти помиляєшся, – сказала Чарівниця. – Пояс має чарівну силу тільки в Чарівному краю, якої країна Оз чи країна Ев. Так, маленька моя подружко, якщо на тобі буде цей пояс і ти захочеш перенестися в Австралію, до свого дядька, твоє бажання, безперечно, буде виконане, бо воно висловлене в Чарівній країні. Та коли ти прибудеш, куди хотіла, пояса на тобі вже не буде.
– А що ж із ним станеться? – спитала дівчинка.
– Він пропаде, як пропали твої срібні черевички, коли ти попала до Озу вперше, і ніхто ніколи більш не побачить його. Але ж хіба не шкода таким чином знищувати чародійну силу пояса?
Дороті на хвильку замислилась.
– Ну, тоді я віддам чародійний пояс Озмі, бо вона зможе користатися ним у своїй країні. А вона хай побажає, щоб мене перенесло до дядечка Генрі, і пояс не пропаде.
– Розумно придумала, – похвалила Глінда.
Вони вернулися до Смарагдового міста і дорогою домовилися, що кожної суботи вранці Озма бачитиме Дороті на своїй чарівній картині, хоч би де була в ту мить дівчинка. І коли вона побачить, що Дороті подає їй певний умовний знак, Озма дізнається, що канзаській дівчинці захотілося знов побувати в країні Оз, і за допомогою чародійного пояса Короля Номів негайно перенесе її туди.
Домовившись про це, Дороті попрощалася з усіма своїми друзями. Тік-Так захотів теж перенестись до Австралії, але Дороті знала, що механічний чоловік ніколи не знайде служби в цивілізованій країні, та й можливо, що його механізми там узагалі не діятимуть. Тому вона лишила його під Озминою опікою.
Біліні, навпаки, Країна Оз сподобалась найдужче з усіх країв, і вона відмовилась супроводити Дороті.
– Таких смачних кузьок і мурашок, як тут, немає більш ніде в світі, – сказала Руда Курка, – і є їх удосталь. Тому я скінчу свої дні тут і мушу сказати, моя люба Дороті, що ти чиниш дуже нерозумно, вертаючись у той дурний безладний світ.
– Я потрібна дядечкові Генрі, – просто відказала Дороті, і всі, крім Біліни, подумали, що їй справді треба вернутись.
Усі Доротині друзі в Країні Оз – давні й нові – зібралися перед палацом засмучені, щоб попрощатися з нею й побажати довгого життя і щастя.
Потиснувши руки всім, Дороті ще раз поцілувала Озму, а потім вручила їй чародійний пояс Короля Номів зі словами:
– Ну, люба моя Принцесо, коли я махну хусточкою, будь ласка, побажайте, щоб я опинилась біля дядечка Генрі. Мені страшенно шкода покидати вас – і Страхопуда, і Залізного Дроворуба, і Лева-Боягуза, і Тік-Така, і… І всіх… але я мушу бути з дядечком Генрі. Прощавайте всі!
А потім дівчинка стала ногами на один з величезних смарагдів, що прикрашали подвір’я, і, глянувши ще раз на кожного зі своїх друзів, махнула хусточкою.
* * *
– Ні, – сказала Дороті, – я зовсім не потонула.
Я прибула, щоб доглядати вас і дбати про вас, дядечку Генрі, і ви мені пообіцяйте, що видужаєте якомога скоріше.
Дядько Генрі всміхнувся й пригорнув до себе маленьку небогу.
– Мені вже краще, рибонько моя.
