Схрестивши ноги, кравець сидів на столі і дошивав парчевий камзол, коли до нього заглянув сам лорд, власник замку Седдл і околиць.
– Доброго ранку, – привітався лорд. – Бачу, ти все ще працюєш над моїм камзолом.
– Чудова матерія, пане, – відповів кравець, не відриваючи очей від роботи. – Одне задоволення шити з неї.
Поспішати лорду було нікуди, і, не знаючи, чим себе зайняти, він притулився до дверей і став дивитися, як кравець шиє.
– Ти чув, він знову з’явився на монастирському кладовищі? – продовжував балакучий лорд.
Кравець кивнув.
– Сам диявол, – додав лорд.
Кравець знову кивнув.
Ех, йшов би лорд своєю дорогою і дав би спокійно попрацювати. Йому б тільки язиком чесати, цьому лорду!
Так подумав кравець. Але вголос, звичайно, нічого не сказав.
– Напевно, не знайти такого сміливця, який наважився б провести ніч на кладовищі, – Не вгамовувався лорд.
Кравець щось промимрив.
– Ти згоден зі мною? – вів далі лорд.
– Не знаю, сер, – відповів кравець. Тут лорд дістав з кишені важкий гаманець з золотими монетами і стряс ним у повітрі.
– Хочеш, поб’ємось об заклад? – запропонував він. – Сперечаємося на цей капшук золота: що не просидіти тобі ніч на кладовищі за роботою і щоб до ранку пошити нові штани!
Кравець нічого не відповів, він відкушував в цей час нитку.
– Ну, що скажеш, кравче? – Не відступався лорд. – Посперечаємося?
Кравець підняв голову і подивився на лорда.
– Якщо ви зараз підете і дасте мені спокійно дошити камзол, посперечаємось!
Його відповідь, здавалося, пролунала спокійно, проте кравець не на жарт розхвилювався.
Він був людиною бідною і звик працювати за копійки. Подумаєш, велика турбота – просидіти ніч на кладовищі! А ось отримати за одну пару штанів цілий капшук золота – це так! Тут є через що похвилюватися.
У той же вечір бідолаха кравець, сунувши під пахву шматок матерії – такий, щоб вистачило на пару штанів, – і розіпхавши по кишенях ножиці, нитки, голки і наперсток, відправився на кладовище.
Ніч була темна, тиха. Навколо ні душі. Але це не лякало кравця, він і сам був людиною тихою. І звик до самотності.
Добравшись до кладовища, він насилу відчинив скрипучі залізні ворота, які потім з гуркотом зачинилися за ним. З таким гуркотом, що мертвий міг прокинутися, однак і тут кравець нітрохи не злякався.
Він знайшов зручну, широку могильну плиту і сів схрестивши ноги. Поруч поставив запалену свічку і, не гаючи часу, взявся за шиття.
Він дуже поспішав і жодного разу навіть голови не підняв від штанів, а тому не бачив, що робиться навколо. Цілком можливо, що духи і відьми з самим дияволом на чолі влаштували навколо нього свій танець, тому що час від часу полум’я свічки коливалося і присідало.
Але кравцеві ніколи було дивитися по сторонах. І не було часу лякатися.
У перший раз він підняв голову, коли зробив останній шов і відкусив останню нитку. Він задув свічку, засунув штани під пахву, ножиці, нитки, голки і наперсток порозсував по кишенях, піднявся на ноги – вони зовсім затекли від довгого сидіння на твердому камені – і поспішив в замок Седдл.
У замку його зустріли не надто привітно.
– Лорд спить, – сказали йому.
– Все одно розбудіть його, – звелів кравець. – Я приніс йому нові штани.
Лорд дуже здивувався, побачивши кравця цілим і неушкодженим, та ще з новими штанами під пахвою.
Домовленість є домовленість! Тільки лорду не дуже-то хотілося виконувати договір. І він сказав:
– Згоден, згоден, штани вийшли непогані. Але звідки я знаю, що ти їх зшив саме цієї ночі, сидячи на кладовищі?
Кравець зметикував, куди лорд гніт, і сказав:
– А ви ідіть до воріт замку, пане, і самі побачите там диявола. Він гнався за мною по п’ятах від самого кладовища, я ледве встиг зачинити перед його носом ваші ворота. Чуєте, як він шумить там?
А це шумів сильний вітер. Але лорду не захотілося йти до воріт, він вважав за краще повірити кравцеві на слово.
– Молодець! – похвалив він кравця. Що ж ще йому залишалося робити?
І віддав кравцеві важкий гаманець золота в обмін на пару штанів.
