Це сталося ще тоді, коли на Буковині не було лісу без вовка, що крав овець із кошар, і села без корчмаря, який пускав на людей горілчану ману.
Між двома селами стояла велика корчма. Її господар файно говорив з гуцулами, але мав дідьчу душу: як уднину когось не обдурить, то цілу ніч трясе його пропасниця. Коли був ще бідний – не боявся, але коли випасся на людському карку – не міг очей заплющити: йому снилися опришки, що збігали на конях із гір і перевертали у його корчмі все догори дном.
Одного дня узяв торбу з грішми і несе до банку. Його наздогнав фірою опришок.
– Куди, газдо?
– Та до міста, Мошку.
– Візьми мене і сховай на фірі, бо довкола шибають опришки. Вони не люблять корчмарів.
– Добре, Мошку. Лягай там коліньми догори.
Опришок накрив корчмаря веріткою і соломою.
Їхали, скільки їхали, коли раптом:
– Пр-р-р, коники, бо опришки онде. Чуєш, корчмарю, нас уже чекають. Як маєш гроші, то давай сюди, бо все відберуть та ще й кафтан тобі полатають.
– Мудра порада, газдо,– обізвався корчмар з-під соломи і подав торбу з грішми.
– Будуть питати, то скажу, що везу дзвони до Сучави, а ти, Мошку, ані мур-мур. Чуєш?
– Де би я не чув таку добру пораду?
їхали, скільки їхали, коли знову: пр-р-р!
– Хто ти є? – кричить опришок чужим басом.
– Бідний гуцул, паночку ласкавий,– відповідає він уже своїм голосом.
– Що везеш на фірі?
– Дзвони до Сучави.
– А гроші маєш?
– Ні, вельможний пане.
– Брешеш! Задурно не везеш – тобі заплатили. Ану, давай гроші, бо зараз тобі дзвони амінь заспівають.
– Помилуйте хрещену душу, паночку…
– Не милую! Гроші!..
– Ой-йой, пане, не вбивайте! – і опришок плеще по драбах, стогне і підстрибує.
– Нате, паночку, тільки пустіть, даруйте життя,– кричить він нарешті та й гепає торбою із грішми об сідальце.
– А чому раніше не давав?– і трась батогом по колесі.
– Ой-йой-йой!
– А тепер послухаємо, чи голосні дзвони везеш до Сучави,– опришок підняв сідальце і – ге-еп Мошка по самих колінах!
Корчмар, з якого вже геть чисто вивітрилась душа, відповів тремтячим голосом:
– Бам-м-м!
Опришок – трах його по руках! А Мошко:
– Бум-м-м!
Нарешті опришок лупнув його по пиці, а той – тоненьким жалісливим голосочком:
– Дзі-і-інь!
– Файні дзвони везеш, чоловіче. Щасливої дороги…
– Дякую.
Проїхали ще кавалок дороги. Опришок став, прогорнув солому і виполошив звідти корчмаря, як зайця з капусти:
– Вилізай, Мошку, і йди геть до дідька, бо як ще нас здибає такий геп-трах-бах, то ні тобі, ні мені вже не допоможе ніяке бам-бум-дзінь.
Корчмар зліз із фіри, як півтора нещастя.
– Ой, удавився дідько торбою з грошима! Як їх забрати, чоловіче?
– Знайди опришка, попроси файненько, може, що віддасть.
– Ой, боюся, газдо! – і корчмар опустив вуха, як лопух у спеку.– Може, й ти підеш зі мною?
– І я боюся, Мошку. У того опришка дуже тяжка рука: як ударить, то п’ять слідів робить, а де вдарить – трава не росте. Іди вже ти сам: де відвага, там і щастя!
Корчмар зійшов з дороги на чотири вітри і на п’ятий шум.
