Черепаха була дуже щасливою, що пересувається повільно. Не хотілося їй скакати, як Мавпа, ні бігати, як Гепард. Їй дуже подобалося повільно дивитися на життя, як неухильно йде воно тут і там, приймаючи з гідністю свій вік. Однак була одна незручність у її неквапливості – Черепаха не могла швидко втекти від небезпеки. Щоразу, виходячи на прогулянку, доводилося їй стежити, чи не загрожує звідкись неприємність – а найгіршим лихом для Черепахи був Гіпопотам, який жив неподалік.
У Гіпопотама були величезні важкі ноги, так мало того – за ним слідом всюди ходили його сім дружин, – а разом це виходило цілих тридцять дві величезні важкі ноги, які були дуже небезпечні, коли мчали, топчучи, в бік Черепахи.
Поки Черепасі вдавалося ухилятися, хоча вже декілька разів її мало не розчавили, і боялася вона, що пройде трохи часу – і скінчиться її щастя. Одного разу Гіпопотам влаштував для всіх звірів величезний бенкет. Черепаха прийшла останньою. Коли Гіпопотам подивився на всі прекрасні страви, що приготували йому сім дружин, він одразу відчув себе дуже голодним і злякався, що їжі йому не вистачить.
І коли всі зібралися, він раптом сказав:
— Друзі, ви прийшли, щоб зі мною погоститися, але ніхто з вас не знає мого імені.
Гості подивилися один на одного з подивом – і справді, ніхто з них не знав імені Гіпопотама.
– Ну, – сказав Гіпопотам, якщо ви не можете назвати мені моє ім’я, то не можна вам їсти за моїм столом!
Гості похитали головами і обернулися, щоб піти. Але щойно жадібний Гіпопотам сів і зачавкав, Черепаха заговорила.
– А що, якщо все ж таки один із нас скаже тобі твоє ім’я? – Запитала вона. Гіпопотам усміхнувся про себе, знаючи, що тільки його дружини знають його ім’я.
— Ми будемо ще сім днів бенкетувати, — сказав він. – Якщо за цей час хтось зможе назвати мене на ім’я, я зроблю все, що він попросить!
І засунув Гіпопотам страшного розміру шматок у свою величезну пащу, задоволений тим, що (як він думав) розум у нього такий же величезний, як його паща.
Поспішила геть Черепаха (а черепахи і поспішають не поспішаючи) і думала, як дізнатися ім’я Гіпопотама. Вранці, добряче забруднившись смачною їжею, Гіпопотам і сім його дружин спустилися до річки вмитися, тому що їжі у них було ще на шість днів, і робити особливо було нічого. Зазвичай Черепаха трималася в таких випадках подалі, але цього ранку сховалася в кущах. І, поки Гіпопотам і сім дружин його купалися і прохолоджувалися, Черепаха викопала ямку на стежці, що вела до річки, а сама знову сховалася в кущах. А коли Гіпопотам і всі його дружини, крім двох останніх, попрямували бенкетувати, Черепаха закопалася в ямку так, щоб тільки половинка її панцира стирчала назовні. Дві останні дружини Гіпопотама пройшли повз ямку, але одна зашпорталася, а друга вдарилася об черепаший панцир і заплакала:
– О, Інстантиме, чоловіче мій! Я вдарилася об щось ногою!
Черепаха тихенько заповзла в чагарники, посміхаючись.
І коли всі звірі знову зібралися бенкетувати з Гіпопотамом, той знову запитав:
– Ну що, чи хтось знає, як мене звуть?
– Я знаю! – відповіла Черепаха.
Всі від подиву позадкували назад, а Черепаха хоробро заговорила:
– Ім’я тобі – Інстантим, і настав час стримати своє слово!
Гості з полегшенням зітхнули і теж сказали:
– Тримай слово!
Довелося Гіпопотамові погодитися.
– Ну і що б ти, Черепахо, хотіла?
Черепаха посміхнулася:
– Я хочу, щоб ти разом зі своїми дружинами жив у річці, а я тоді зможу спокійно ходити землею!
Довелося Гіпопотаму погодитися, і після бенкету Гіпопотам зі своїми дружинами перебрався в прохолодну річку, а Черепаха почала спокійно і повільно ходити, де їй заманеться, неспішно дивлячись на життя, як неухильно йде тут і там, приймаючи з гідністю свій вік.
