Три брати пішли в чужину на заробітки. По дорозі зупинились. Ось старший і каже:
— Тут ми розійдімось! Я піду направо, ти, середній брате, іди наліво, а ти, молодший — навпростець! За три роки, в день святого Дмитра, зійдемося на цьому місці й подивимось, хто скільки заробив. Згода?
— Згода! — відповіли брати.
Старший брат оселився в людному місті. Завів пекарню, і через три роки мав повну торбу грошей.
Середущий брат продавав вино, і теж нажив повні кишені грошей. А молодший брат пішов у найми до старого пастуха.
Минуло три роки. Старий пастух відрахував молодшому зароблені гроші, склав їх докупи, потім добув з кишені три горіхи та й каже:
— Дякую тобі, хлопче! Я вже старий, і ти мені багато помагав — добре пас вівці. За це можеш дістати ці гроші. Однак, вибирай, що хочеш: оці гроші чи три горіхи. Гроші тобі дам без благословення, бо гроші — немов огонь: палять людині руки. А горіхи дам від щирого серця, з благословенням. Хочеш — бери гроші, хочеш — горіхи!
Парубок подумав і вибрав горіхи.
— Візьму горіхи, коли ти даєш їх від серця і з благословенням.
Узяв парубок горіхи, поцілував руку старому пастухові й відійшов.
І ось в умовленому місці зійшлися брати в день святого Дмитра. Старший брат розв’язав торбу і показав, скільки грошей він заробив. Середущий брат відкрив гаманець, повний грошей.
— Добре! — сказав старший брат. — А ти? — звернувся до наймолодшого.
Наймолодший витягнув з кишені три горіхи. Брати здивувались.
— Оце все, що ти заробив за три роки?
— Так , тільки три горіхи, але я дістав їх з благословенням.
Розгнівались старші брати.
— Багато ми бачили дурнів, але такого не знайти в цілому світі!
Засумував молодший брат і пішов геть. Ішов він, ішов, і захотілось йому їсти. А в торбі ані шматка хліба!
„Розколю я свої горіхи!” — подумав. Розколов одного горіха. Що за диво! Горіх почав рости і виріс завбільшки у велику бодню. Звідти почали вибігати вівці, ягнята, барани з дзвіночками на шиях — ціла отара з одного горіха. Парубок зрадів, скликав отару й пішов додому.
По дорозі розколов він і другого горіха. Як тільки шкаралупа тріснула, з горіха вийшли два молоді воли з довгими рогами, за волами викотився віз, а на ньому залізний плуг.
— Що за диво! — сказав парубок і повів волів за отарою.
Перед рідним селом розколов і третього горіха. Із шкаралупи вийшла дівчина, та така красуня, що годі й описати.
— Веди мене до своїх батьків! — сказала дівчина. — Мені суджено бути твоєю дружиною!
Посадив парубок дівчину на воза, повів волів. Ідуть вівці, дзвіночки дзвонять. А вдома впорядили йому батьки весілля. І я н а тому весіллі був — їв, пив і так веселився, що й донині на душі весело.
