Колись жив та був один цар. Був у цього царя син – єдиний його спадкоємець. Купив йому цар за великі гроші вогняний меч.
Царевич цілими днями нічого не робив, тільки роз’їжджав по горам та лісам, полював та бенкетував з друзями.
Якось затіяли міські хлопці дзиги крутити. Став з ними і царевич крутити свою дзигу, а його дзига зірвалася, підскочила і розбила глечик бідної бабусі, яка йшла повз нього і несла в глечику воду.
Розлютилася на нього бабуся, бо тепер їй не стало в чому носити воду, і каже:
– Будь ти проклятий, нероба, нехай вразить твоє серце любов до красуні на ім’я Гранатове Зернятко.
Як тільки вона це промовила, відчув царевич, що мусить побачити красуню Гранатове Зернятко. Взяв він свій вогненний меч, сів на коня, захопив із собою про всяк випадок золота і вирушив у дорогу.
Об’їздив він всі ліси та гори, але ніяк не міг її знайти. Сів він на траву, щоб перекусити і трохи відпочити, раптом бачить: підійшла до нього лань, подивилася на нього і втекла. Поскакав він слідом за нею. На сім гір виліз, з семи гір спустився, сім ущелин перетнув, все гнався за нею.
Раптом бачить: стоїть посеред лісу маленька хатина; добігла лань до цієї хатини і шмигнула всередину.
Доскакав царевич до цієї хатини, але ні дверей, ні вікон не побачив.
Розмахнувся він своїм вогненним мечем, зніс половину стіни і ввійшов усередину.
Бачить: стоїть біля стіни застелене ліжко, а в хатині ні душі. Тільки лежить на ліжку величезний гранат. Розрубав він гранат, і з нього вийшла дівчина, маленька та дуже гарна.
– Як ти сюди потрапила? – Запитує її царевич.
– Мене сюди заховав триголовий змій, – відповідає вона. – Я жила з батьком та матір’ю, а змій притягнув мене сюди і не відпускає.
– А де зараз цей змій?
– Воює з трьома велетнями, які хотіли мене в нього відібрати, та ніяк змія перемогти не можуть.
– Як це три велетня одного змія перемогти не можуть?
– Це тому, що в нього, якщо відрубати йому одну голову, нова відразу відростає.
У нього душа не в тілі, а в трьох пташках схована, а пташки он у тій скриньці, а скриньку тільки вогненним мечем розрубати можна.
– Що ж, – каже царевич, – ти почекай. Я піду з велетнями розправлюся, щоб вони на тебе не полювали, а потім і з змієм розправлюся.
– Не ходи, – каже дівчина Гранатове Зернятко, – ти один з ними не впораєшся.
– Не бійся за мене, – відповідає їй царевич.
Взяв царевич скриньку, поклав її за пазуху і поїхав назустріч битві.
Бачить він: справді, як сказала дівчина Гранатове Зернятко, борються в ущелині змій і три велетні.
З кого почати? – думає царевич. – Якщо я на бік велетнів стану і на змія нападу, подумають, що я боягуз. Якщо на стороні змія боротися стану, подумають, що дуже задаюся і надто на себе сподіваюся. Краще я піду до них і привітаюсь. Хто мені перший відповість, я на того бік і стану».
Підійшов він, привітався, і змій йому перший відповів на вітання.
Говорить царевич змію:
– Ти відійди убік, я з ними сам розправлюся. Вихопив він свій меч і зарубав одним махом одразу трьох велетнів. Змій здивувався його силі і подумав:
«Як дізнається, що в мене живе красуня Гранатове Зернятко, він захоче з нею одружитися. Потрібно мені його сьогодні ж прикінчити».
Напав він на царевича, а той тільки того й чекав. Зніс він змію всі три голови, а той тільки засміявся, бо в нього тієї ж миті три нові виросли.
Але недовго сміявся змій. Вийняв царевич скриньку, розрубав її вогненним мечем, а з неї вилетіло три пташки. Як побачив це змій, почав благати про пощаду.
– Пошкодуй мене, – каже.
– А ти пожалкував Гранатове Зернятко? – запитав його царевич.
І відразу відкрутив голови всім трьом пташкам. Сів він на коня і помчав до красуні Гранатове Зернятко.
– Гранатове Зернятко, – каже він, – я вбив усіх твоїх ворогів. Чи не погодишся ти вийти за мене заміж?
І вона з радістю погодилася.
Пішли вони до міста, де жив цар – батько царевича. Чи мало проїхали, чи багато бачать: на дорозі троє розбійників грабують чесних людей.
– Ага, – кажуть вони, побачивши царевича, – ось його ми зараз і обчистимо, а красуню, що сидить на його коні, собі візьмемо.
Але й тут вогняний меч не підвів царевича. Він і себе, і всіх перехожих і проїжджих розбійників позбавив і благополучно в’їхав до батьківської столиці.
Побігли люди до царя, несуть йому радісну звістку: син твій повернувся.
Вийшов цар назустріч єдиному синові із зурначами-трубачами та зі свитою і урочисто привів їх додому.
Сім днів та сім ночей справляли весілля царського сина з красунею Гранатове Зернятко.
З неба впало три яблука: одне – тому, хто розповідав, інше – тому, хто слухав, а третє – всьому світу.
