Якось Хитрий Петр зустрівся з друзями. Погомонів з ними, а тоді й каже:
– Як хочеш знати, хто перед тобою і чого він варт, покажи йому гроші й скажи: так і так, це твоє…
– Нікого ти не спіймаєш на грошах,– відказали йому друзі.
– Стривайте, люди, не думайте так! – розвів руками Хитрий Петр.– На цьому ділі я добре знаюсь, а ви – ні; не бачили, не чули, то поспитайте краще мене!
– То розкажи, щоб і ми почули,– засміялися друзі.
– Коли я розбагатів, набралося в мене дев’ять повних горщиків золота й десять горщиків, насипаних до половини,– розпочав Хитрий Петр.– «Що робити з цим добром?» – подумав я і став будувати чешми [кам’яна споруда з краником для відведеної з джерела води], мости, позичати гроші, роздавати їх просто так і під проценти, одне слово, робив комерцію. Були в мене сусіди – чоловік і жінка. Такі гарні люди, скромні, тихі, працьовиті. Одружили дітей і жили самі, радіючи світу ясному. От я і надумав вивірити, що за люди мої сусіди. Покликав їх до себе й дав їм горщика, де було до половіти насипано золота. Так і так, кажу, в мене цього добра багато, а у вас немає, то візьміть цей горщик, аби і у вас дома дзвеніло золото.
Взяли вони горщика, питали й перепитували, чи вимагатиму я те золото назад, але я їм сказав: воно довічно ваше, що хочете, те з ним і робіть. І вони пішли собі. А ввечері дивлюсь: у сусідів чогось довго світло горить. «Чого б то»,– думаю собі і вийшов роздивитися краще. Причаївся в темряві й слухаю, а сусідка саме каже: «Як же це так, чоловіче? Чого в Петра аж дев’ять повних горщиків золота, а в нас тільки половина одного? Хіба ми гірші від нього? Хіба він той, за кого себе видає? Треба назбирати цілий горщик, зрівнятися з ним багатством!»
Вернувся я в хату й відтоді почав стежити за своїми сусідами. Вони працювали день і ніч, крали, носили, все тягли додому, аж поки до краю наповнили золотом той горщик. Потім узяли другий горщик, і життя їхнє стало не життя, а якась дивна гонитва за золотом – аби наповнити золотом якомога більше горщиків, аби наздогнати мене.
Тож, як хочеш пізнати людину, покажи їй гроші й зачекай…
Друзі погодилися з Хитрим Петром – таки справді, гроші розбещують людей.
