Чоловік знайшов у лісі гроші. Як одкопав їх, то побачив, що там повна скриня. Став той чоловік над тими грішми і на ввесь ліс гукає: «Ґвалт, смерть!..»
Той ліс був чималий і в ньому сиділо дванадцять чоловіка розбійників. Ото ті розбійники почули, як той чоловік став ґвалтувати, та й прийшли. Прийшли роздивились – що за чудо? Хоча були розбійники, а все здивувались. То не б’ють того чоловіка, а питають:
– Де ж та смерть, чоловіче?
– А це ж гроші в скрині, – каже той чоловік, – це ж смерть і є.
– Хто?! Це смерть?! Ну, стривай, оступись-но ти, ми ще цеї смерти не боїмось!
Та ото чоловік той оступивсь, розбійники взяли тую скриню і потяглись у гущавину з нею. Розбійники пішли, і той чоловік затих та й пішов собі своєю дорогою.
Грошей у скрині дуже багато було, розбійники коло тієї скрині стоять, – от як подуріли всі. Така сила грошей!
Кожен думає: «Коли б мені така сила грошей!» Ну, треба буде ті гроші ділити, та з радощів погуляти хочуть.
Одні розбійники, шість чоловік, пішли в город купувати ласощі, а других шість готують обід. Так це змовились ті, що по ласощі пішли, щоб не ділити тих грошей на всіх, а тільки на цих шістьох. Купили вони ласощів та й усипали в їх отрути.
«Нехай же прийдем, то оддамо тим ці ласощі, та й отруїмо цими ласощами: вони не знатимуть нічого, якраз наїдяться отрути… Гроші тоді ми самі поділимо»…
Ті змовляються на тих, а вже тії, що обід готували, насипали в страву отрути, дожидають тих, – нехай прийдуть, то наїдяться. Таке одні одним лихо готують, і одні про одних нічого й не знають. Так і вийшло, що одні одних нагодували трутизною, і не постереглись, як наїлись…
Так і пропали всі дванадцять. Той чоловік тоді прийшов до їх та й каже до мерців: «От ви й не вірили, що в грошах смерть, тепер от усі пропали, бачте, що я правду казав».
