ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.
Уляна. А куди то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень! (Ведет его назад). Єй же то богу, не пущу!
Прокіп. Та мені є діло до чоловіка, — що се таке?
Уляна. Оттак, припало діло! та без шапки і ідете?
Прокіп. Винеси ж ке шапку.
Уляна. Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?
Прокіп. Оттак! усе на вольну.
Стецько. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? — Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди!
Уляна. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.
Стецько. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жінкою?
Прокіп. Хм!.. Я б тобі щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.
Стецько. Якого я там чорта забув? Не хочу.
Олексій (отведя в сторону Стецька). А що, чи є в тебе гроші?
Стецько. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.
Олексій. Пробігайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то він до тебе буде добрий і дочку присилує.
ДУЭТ
Прокіп.
Ходім, зятю, за лісок,
Там новий стоїть шинок,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько.
Тю-тю, дурний, відчепися!
Пий горілку, подавися!
Прокіп.
Там горілка є, і пиво,
І шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Стецько..
Кажу, сам пий, подавися.
Прокіп.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходім, зятю, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая).
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Прокіп.
Є горілка там, і пиво,
І шинкарка чорнобрива.
Стецько.
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Дурням ти не потурай.
(Вместе)
Ходім швидче, поспішай.
Ходім хутко, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує!
(Обнявшись и приплясывая, уходят).
Уляна. Буде ж мені тепер від матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.
Олексій. Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть і як у вас без батька буде?
Уляна. Нехай як собі знають, а я не винувата; я таки шапки не дала. Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?
Олексій. Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що-то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.
Уляна. А опісля і покинув би мене, як пани роблять?
Олексій. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, опріч тебе одну.
Уляна. Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не меньш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скільки разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе… От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.
Олексій. Нехай іде; ще буду її ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Те же и Одарка.
Одарка. Чи се ж тобі, дівко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут ханьки м’яти? Вже вона мов просватана; відрізана скибка. Шукай собі другу, а її вже не обдурюй.
Олексій. Ні, паньматко, ніколи я нікого не обдурював; не моя се натура, її ж я полюбив, от від макотруса буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що коли не віддасте за мене, то не знаю, як і на світі проживу. Одаріє! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєй душі; кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироту: батька у мене нема, мати при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь і стару матір доглядатиметь. Захочете і ви до нас перебратись? — найдемо куток, буде і хліба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.
Одарка. Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина. Парень ти протів мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти собі на лихо крепак! Та й за Кандзюбенка як не віддати? Хоч дурний — міри нема, так багатий, не узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.
Олексій. Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попережа.
Одарка. Та воно, Олексійку, і правда твоя; чула і я дечогось про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбина худоба, а її до біса! Жалко, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.
Олексій (тяжко вздохнув). Ой паньматко, паньматко! Ти мене такими річами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшов? Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у салдати, та й піду на край світа, у Туреччину, де дядько був.
Уляна (плачет). Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!
ДУЭТ
Уляна.
Матусенько ріднесенька!
Зозуленька милесенька!
О що ж оце мені ти робиш?
За що мене нещасну топиш?
Олексій.
Не пий ти нашій крові!
Не розривай щирої любові!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливі будем ми!
(Вместе).
Нема біди,
Нема нужди,
Де щира любов.
Дасть і радость,
Дасть і щастя
Нам вірна любов!
Олексій.
Чи вміє дурень же любити?
Уляна.
Порадоньку він дасть яку?
Олексій.
Тільки знай, що будеш сльози лити!
Уляна.
Не буде щастя на моїм віку!
Олексій.
Ой згляньте на мою біду!
Улясю за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Я за очима світ піду!
Уляна.
Ой згляньте на мою біду!
За милого мене віддайте;
Коли ж не віддасте, то знайте,
(Вместе)
Усюди смерть собі знайду!
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Уляна.
Усюди смерть собі знайду!
Олексій.
Я за очима світ піду!
(Обнимаются. Одарка в стороне плачет).
Одарка (подошед к Уляне, ласкает ее). Годі ж, Улясю, годі, моя доненько! Не розривай мого, серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.
Олексій. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить. (Подошед к Уляне, говорит с горестью и сквозь слезы). Улясю! серденько, рибонько! Бачить бог, як тяжко мені на душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай… Улясю! (Плачет, и Уляна горько рыдает). Прощай, моя зірочко!.. Нехай… тобі бог помога!.. Казав би я тобі — не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить і шанувать, кого тобі бог дасть. А об мені… і не спом’яни!.. Знаю; як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перша куля зведе з світу… Заплач нишком, та й… як собі хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить).
Уляна (обняв, удерживает его). Олексіечку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене покидаєш?.. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене приньме сира збмля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! — не журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!.. була твоя і буду твоєю! (Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью). Ходім, мамо; робіть зо мною, що хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит).
Одарка (во все время горько плакавшая). Світа не бачу за горючими слізоньками!.. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит).
Олексій (в горести задумался). Усе то гроші, усе то гроші! Таки куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа, і почитують і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши… що він? — Стецько!
