ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ
Олексий и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-ось де я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит). Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво… ге! заводила лихоманка, як він мене за… ге!.. завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівку. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому швандяти не близько!
Олексій (в сторону). І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Стецьку). Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?
Стецько. А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми, та усе ідемо, усе ідемо… а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже — даром що старий — став і підплигувати, неначе панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю… та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. — А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш…
Олексій (все не слушая его). Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати… (Скоро уходит).
Стецько (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чобети з підковами, одягну нову свиту… та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!.. (Поет).
Оцей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш!
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький.
Щоб тут поле,
А тут ліс, —
Недалеко б дідько ніс.
От тут дівка, а тут батько,
А тут їх і хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидч дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, щвандяй,
Швандяй, швандяй…
(Уходя все поет).
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печ.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Прокип лежит на скамейке за столом и спит.
Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь піч колупати. Вже скоро і люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперички із-за свого та треба позичати. Де то він шляється?.. О, лиха моя година! (Поет).
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п’яницю віддала,
Щоб я, бідна, пропала!
Була собі попівна,
Меж дівками королівна;
Мудрі бублики пекла
І танок усім вела.
Тепер куди гожуся?
З п’янюгою вожуся!
Ні з ким взяти поради
І совіту подати.
Краса моя зав’яла!
Худобонька пропала!
Гай, дівочії літа!
Плачу, як та сирота!
(Прокип крепко всхрапнул).
Одарка (увидев его). Дивись!.. се він спить! — уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навіжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
Прокіп (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
Одарка. Та вже нігде більш, як на вольній.
Прокіп. А побіг би я та спитав. Чи я був там?
Одарка. Та годі тобі: уставай, давай порядок; адже ти батько.
Прокіп (вставая). А може, і справді, що я батько?
Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не веліла?
Прокіп. Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?
Одарка (скоро). А що ж, викупив?
Прокіп (вяло). Та еж!
Одарка. Де ж ти гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
Прокіп. Де узяв? Зять дав.
Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже і гроші дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізувала. Ти був тогді такий бравий! Чи впам’ятку тобі, як колись раз, ще ти парубком був…
Прокіп (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? — знаю, знаю. Згадав! (В большом духе). Що то тогді гарно було!
Іще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
Цо вулицям усе я щлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидч забратись.
Ой жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш. як: буль, буль, буль!
Одарка.
Давай же пояс сюди, мерщій…
ДУЭТ
Одарка (ласково).
Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокіп (нежась).
Озьми пояс, підв’яжи, та легесенько.
Одарка (с большою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокіп.
А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.
Одарка.
Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокіп.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
Одарка.
Бодай тебе заставляла лихая година!
Прокіп.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
Одарка (засучивая рукава).
Та хоч гріх, хоч і два, поб’ю, я п’янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився з кругу!
Одарка.
Поб’ю тобі морду всю,
(Вместе).
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучше ісказивсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокіп.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе і грошей нема? О, гаспидський чоловік! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе і чорт не пізнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобі, стара собако!.. Я тобі сиві патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, мені лихо… Сідай швидше… Цур тобі! нехай опісля… (Садится с мужем и отдыхает).
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Олексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексій.
Олексій. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!
Прокіп (очень важно). Спасибі.
Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?
Олексій. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світа, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні — найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата —прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляні розвадиш.
Олексій. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. От там у кімнаті убирається. — Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами). Ох, боже мій — і Олексій тут!
Олексій (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится).
(Опять так же стучат за дверью)
Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокіп (громко и важно). Коли добрі люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
