Жив на білому світі колись один хлопчик. Він служив пажем у багатому замку. Хлопчик він був слухняний, і всі в замку його любили – і знатний граф, його пан, якому він прислужував, ставши на одне коліно, і огрядний старий дворецький, у якого був на побігеньках.
Замок стояв на краю кручі, над морем. Стіни у нього були товсті, і на тій його стороні, що виходила на море, в стіні були невеликі дверцята.
Вони вела на вузькі сходи, а сходи спускалися по обриву до води. По сходинкам можна було зійти на берег і сонячним літнім ранком покупатися в грайливому морі.
Навколо замку розкинулися квітники, сади, лужки, а за ними пустка з високим вереском, що тягнулася до віддаленого гірського хребта.
Маленький паж любив гуляти по цій пустці у вільний час. Там він бігав, скільки хотів, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував пташині кубла. Старий дворецький охоче відпускав пажа гуляти – він знав, що здоровому хлопчикові корисно попустувати на свіжому повітрі. Але перед тим, як відпустити пажа, старий завжди застерігав його:
– Тільки дивися, малюк, не забудь мого наказу: гуляти гуляй, але тримайся подалі від Горба Фей. Адже з «маленьким народом» варто бути обережним!
Горбом Фей він називав невеликий зелений горбик, що підносився ярдах у двадцяти від садової хвіртки. Люди говорили, що в цьому горбику мешкають феї і вони карають кожного, хто осмілиться наблизитися до їх житла. Саме тому сільські жителі за півмилі обходили горбик навіть вдень – так вони боялися підійти до нього дуже близько і прогнівати «маленький народ».
А вночі люди і зовсім не ходили по пустці. Адже всім відомо, що в нічний час феї вилітають з своєї обителі, а двері до неї залишаються відкритими навстіж. Ось і може трапитися, що який-небудь невдалий смертний не вгледить і потрапить через ці двері до фей.
Але хлопчик-паж був дуже сміливим. Він не тільки не боявся фей, але прямо-таки жадав побачити їх обитель. Йому не терпілося дізнатися, які вони, ці феї!
І ось одного разу вночі, коли всі спали, хлопчик тихенько вибрався з замку. Відкрив дверці в стіні, втік з кам’яних сходів до моря, потім піднявся на вересову пустку і попрямував прямо до Горба Фей.
До великого його задоволення, виявилось, що люди правду говорили: верхівка Горба Фей була як ножем зрізана, а зсередини лилося світло.
Серце у хлопчика забилося – так йому було цікаво дізнатися, що там всередині! Він зібрався з духом, вибіг на горбик і стрибнув в отвір.
І ось він опинився у величезному залі, освітленому незліченними крихіьними свічками. Тут за блискучим столом сиділо багато фей, ельфів і гномів. Одягнені вони були хто в зелені, хто в жовті, хто в рожеві плаття. У інших одяг був блакитний, ліловий, червоний – словом, всіма барвами веселки.
Хлопчик-паж, стоячи в темному кутку, спостерігав за феями і гадав собі: «Скільки їх тут, цих маляток! Як дивно, що живуть вони по сусідству з людьми, а люди нічого про них не знають!» І раптом хтось – хлопчик не відмітив, хто саме, – проголосив:
– Несіть кубок!
Негайно два маленькі ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях кинулися від столу до крихітної стінної шафи в скелі. Потім повернулися, згинаючись під чималою вагою прекрасного срібного кубка, багато прикрашеного зовні і позолоченого всередині.
Вони поставили кубок на середину столу, а всі феї заплескали в долоньки і закричали від радості. Потім вони по черзі стали пити з кубка. Але скільки б вони не пили, вино в кубку не убувало. Він весь час залишався повним по самі вінця, хоча ніхто його не доливав. А вино в кубку весь час змінювалося, як по чарівництву. Кожен, хто сидів за столом, по черзі брав у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати. І кубок миттю наповнювався цим самим вином.
«Добре б понести цей кубок додому! – подумав хлопчик-паж. – А то ж ніхто не повірить, що я тут побував. Треба мені що-небудь узяти звідси, – довести, що я тут був». І він став чекати вдалого випадку.
Незабаром феї його помітили. Але вони нітрохи на нього не розгнівалися за те що він прокрався в їх житлі. Вони навіть неначе зраділи йому і запросили його сісти за стіл.
Проте мало-помалу вони почали грубити і грубити своєму непроханому гостю. Вони глузували з хлопчика за те, що він служить у простих смертних. Говорили, що їм відомо все, що робиться в замку, і жартували зі старого дворецького. Адже хлопчик його гаряче любив. Висміювали вони і страви, які хлопчик їв в замку, говорили, що вони годяться тільки для тварин. А коли ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях ставили на стіл яку-небудь нову страву, феї посували блюдо до хлопчика і пригощали його:
– Спробуй! У замку тобі такого не доведеться покуштувати.
Нарешті хлопчик не витримав їх насмішок. Адже до того ж він вирішив понести кубок, і пора було це зробити. Він схопився і підняв кубок, міцно стиснувши його ніжку обома руками.
– За ваше здоров’я вип’ю води! – крикнув він.
І рубіново-червоне вино в кубку миттєво перетворилося на чисту холодную воду.
Хлопчик підніс кубок до губ, але пити не став, а одним ривком виплескав всю воду на свічки. Зал відразу занурився в непроглядну тьму, а хлопчик, міцно тримаючи в руках дорогоцінний кубок, кинувся до верхнього отвору і вискочив з Горба Фей на світло зірок. Вискочив він якраз вчасно, адже ледве встиг, бо в ту ж мить горб з гуркотом розвалився у нього за спиною.
І ось хлопчик-паж кинувся бігти зі всіх ніг по росяній пустці, а весь натовп фей пустився за ним в гонитву.
Феї сильно лютували. Хлопчик чув їх пронизливі гнівні крики і добре розумів, що, якщо його наздоженуть, милості від них не чекай.
Серце у нього впало. Як швидко він не бігав, але де ж йому було змагатися з феями! А вони вже наздоганяли його. Здавалося, ще трошки, і він загине.
Але раптом в мороці зазвучав чийсь таємничий голос:
«Якщо хочеш до замку шлях знайти
На березі шукай шляхи.»
То був голос одного нещасного смертного. Він колись потрапив в полон до фей і не хотів, щоб сміливого хлопчика спіткала та ж доля. Але в той час хлопчик-паж цього ще не знав.
Проте він пам’ятав, що феї не зможуть нічого заподіяти людині, яка ступить на прибережний мокрий пісок. І ось паж скрутив убік і побіг до берега. Ноги його пов’язли в
сухому піску, він важко дихав і вже думав, що ось-ось впаде без сил. Але все-таки продовжував бігти далі.
А феї все наздоганяли його, і ті, що мчалися попереду, вже готові були його схопити. Але тут хлопчик-паж ступив на мокрий твердий пісок, з якого тільки що схлинули морські хвилі, і зрозумів, що врятувався.
Адже феї не могли тут і кроку ступити. Вони стояли на сухому піску і голосно кричали в досаді і люті, а хлопчик, з дорогоцінним кубком в руках, біг по кромці берега. Він швидко вибіг по кам’яних сходинках і сховався за дверцями в товстій стіні.
Пройшло багато років. Хлопчик-паж сам став поважним дворецьким і вчив маленьких пажів прислужувати. А дорогоцінний кубок, свідок його нічних пригод, зберігався в замку.
