В одному містечку жив собі чоловік, і був у нього син. Сина всі називали Хорхе-дурник, бо він не знав, що таке страх. Йому й самому хотілося зазнати страху, та ще нікому не вдалося його злякати. От якось батько й каже:
– Якщо ти й далі будеш сидіти в хаті, то так нічого й не дізнаєшся. Тобі потрібно піти в мандри та побачити світу. Може, якось ти таки дізнаєшся, що означає слово «страх».
Хорхе й погодився. От звечоріло, попрощався він із батьком та й вирушив у дорогу. Він сподівався знайти місце, де йому допоможуть вирішити його проблему.
Одної темної ночі хлопець натрапив на таверну, з якої долинав гучний галас. Заходить Хорхе, а там якісь чоловіки пиячать, сваряться та б’ються. Один обернувся, побачив Хорхе та й питає погрозливо:
– А тобі що?
– Я хочу, щоб хтось з вас допоміг мені дізнатися, що таке страх, – відповів Хорхе.
– Якщо тебе не налякали всі ці чоловіки, – іронічно сказав трактирник, – тоді єдине, що може викликати в тебе страх – це замкова вежа. Король пообіцяв віддати свою дочку за сміливця, який наважиться збути там три ночі підряд. Та ще нікому не вдалося зробити цього.
Під час цієї розповіді відвідувачі таверни мовчали і лише з подивом поглядали на трактирника. Як міг він посилати хлопця в таке жахливе місце?
А Хорхе вже й слід пропав. До самого світанку біг він до тої вежі, що нагнала такого страху на весь світ. Цього ж самого ранку юнак зустрівся з королем і пояснив йому:
– Ваша величносте, я не знаю, що таке страх, але дуже хочу дізнатися. Тому я благаю дозволити мені провести три ночі у вежі вашого замку.
– Бачиш, – каже король, – ця вежа зачарована і ніхто ще не зміг збути в ній три ночі поспіль. Якщо тобі це вдасться, я віддам тобі всі сховані в ній скарби, а ще ти одружишся з моєю дочкою. Ти можеш взяти з собою три речі. Подумай добре, що тобі треба. І щасти тобі, парубче.
От повели охоронці Хорхе до тої вежі. Піднявся він туди і попросив, щоб йому принесли хмизу, кілька сірників і котушку ниток.
Настала ніч. Втомлений юнак сів відпочити. Коли годинник вибив дванадцяту, він почув якісь дивні звуки. Вони дедалі гучнішали й гучнішали.
Глянувши в замкову шпарину, хлопець побачив сотні диких вовків, що мчали сходами до дверей його кімнати.
Подумав Хорхе та й зробив із хмизу коридор від дверей до вікна. А тоді відчинив вікно і запалив багаття. Коли вовки почали добиватися у двері, він різко відчинив їх, і зграя потрапила в палаючий хмиз. Опинившись у пастці, декотрі вовки почали втікати крізь двері, а інші плигали у вікно і падали в замковий рів.
Хорхе переконався, що в башті не залишилось жодного вовка, позачиняв двері та вікна і спокійно заснув коло багаття.
Вранці король піднявся у вежу, аби подивитись, що там відбувається. Хорхе лежав долі, й король вже подумав було, що він мертвий, аж тут юнак почув кроки і прокинувся.
– Таж я думав, що ти мертвий, парубче!
– Ні, я живий і добряче виспався цієї ночі. Здається мені, й тут я не дізнаюсь, що таке страх.
– Зачекай. Минула тільки одна ніч, лишається ще дві. В будь-якому випадку бажаю тобі удачі.
Король пішов, а Хорхе почав чекати сутінок. Щоб розважитися, він зшив докупи штани та сорочку, які знайшов у кутку, і зробив із них ляльку.
До рук та до шиї тій ляльці він прив’язав довгі нитки, а кінці перекинув через сволок. Коли він смикав за нитки, лялька вставала із підлоги і здавалося, ніби вона танцює. От Хорхе й виспівує собі та знай смикає за нитки, змушуючи ляльку танцювати посеред кімнати.
Він співав так голосно, що не почув, як годинник вибив дванадцяту. Коли чує, аж надворі якийсь галас. Пустив він нитки, й лялька впала додолу.
Дивиться, аж до нього наближаються два скелети.
– Доброї ночі, – сказав Хорхе. – Що вам потрібно?
– Ми прийшли по тебе, – відповіли скелети.
– Так ось він я!
Кинувся скелет, щоб ухопити його за горло, аж раптом наступив на котушку, що валялася долі. Заточився та як гепне додолу – аж костомахи полетіли на всі боки! А другий скелет і Хорхе разом з ним як зарегочуться…
– Що будемо робити? – запитав Хорхе.
– Не знаю, – каже скелет – Як хочеш, можемо поставити дев’ять кісток наприкінці коридора й пограти в кеглі.
– Таж у нас немає кулі, щоб їх збивати.
– Нічого, візьмемо черепа.
Цілу ніч грали вони в кеглі, а вранці король побачив, що хлопець знову спить на долівці.
– Ти збув у вежі дві ночі! Побачимо, чи витримаєш іще одну ніч. – сказав монарх.
Прокинувся Хорхе та й розповів про свою пригоду. І поскаржився, що йому ніколи не пощастить дізнатися, що таке страх.
Але залишилася остання ніч.
Король пішов, а Хорхе проспав цілий день. Коли він прокинувся, у вікно вже заглядав місяць. Хлопець знову почав нудьгувати, тож заходився співати й танцювати, щоб згаяти час. Прив’язав нитки собі до рук та й танцює разом із лялькою.
Коли стрілки годинника показали дванадцяту, раптом звідкись узявся високий страшний дідуган із довго сивою бородою. Хлопець зупинився, й лялька впала додолу.
– Доброї ночі, Хорхе! – привітався старий.
– Доброї ночі, сеньйоре.
– Я наймогутніший чарівник у світі і хочу вбити тебе.
– І як же ви збираєтесь це зробити?
– За допомогою чарів. Дивися!
Дмухнув чаклун, і вітер відкинув Хорхе до стіни. Напнулися нитки, прив’язані до його рук, лялька звелася та й почала танцювати під стелею.
– Це неможливо! – скрикнув чаклун. – Ти і є той могутній маг, якого захищають привиди! Будь ласка, не карай мене, я дам тобі все, що забажаєш.
Поки старий бив поклони перед Хорхе, хлопець відв’язав нитки і сказав: «Привиди, залиште нас самих!» Лялька впала додолу, а чаклун повів Хорхе до таємної зали, де лежали гори золотих монет. Юнак переніс усі гроші до своєї кімнати, попрощався зі старим і почав чекати на короля. Коли вранці монарх увійшов до вежі й побачив купи золота, то своїм очам не повірив.
– Готуйте весілля! – звелів він дворакам. – Цього вечора моя дочка одружиться з Хорхе, якого віднині всі повинні називати Хорхе Хоробрим!
І того ж самого вечора молодята відгуляли гучне весілля. Хлопець був дуже щасливий, адже поруч була принцеса і батько, якого король запросив на свято. Гості співали й танцювали цілу ніч, аж молоде подружжя стомилося й пішло спочивати.
Вже в спальні дівчина помітила, що Хорхе засумував.
– Що з тобою, любий? Ти не радий, що ми побралися?
– Ні, навпаки. Ти дуже гарна і мила. Щойно я побачив тебе, як закохався у твої очі, у твоє волосся. А коли пізнав тебе краще, то полюбив і твоє серце. Я сумний, бо так і не дізнався, що ж таке страх.
– Не хвилюйся. Лягай спати – у тебе ще буде нагода дізнатися, що це таке.
Хорхе був дуже втомлений і швидко заснув. А королівна тихенько встала і навшпиньках вийшла з покою. Раптом нічну тишу розірвав її крик:
– На допомогу! Хорхе! Рятуй, мене вбивають!
Почувши це, Хорхе вмить схопився з ліжка.
Його серце калатало, мов несамовите, а руки й ноги тремтіли. А королівна сидить собі в кріслі й сміється із нього. Тут і Хорхе засміявся.
– Дякую тобі, – каже юнак, насилу зводячи подих. – Тепер я знаю, що таке страх. Це те, що відчуваєш, втрачаючи щось дуже дороге для тебе.
Хорхе та принцеса обнялися і відтоді вони більше ніколи вже не розлучалися.
