Жив собі у господаря віслюк. Захворів він якось і не зміг уже працювати.
Подумав тоді господар: «Навіщо даремно годувати віслюка, краще відведу його в гори». Так і вчинив. Одвів у гори, а сам повернувся додому.
Що робити бідному віслюкові? Знайшов собі в горах печеру й став у тій печері жити. Вдень пасеться, молоду траву їсть, а вночі в печеру ховається, спить там.
Так минув місяць, а за ним другий і третій. Видужав віслюк, повеселішав, сил набрався.
Одного разу побачили віслюка вовк та лис, які в цих горах жили. Побачили та й вирішили з’їсти. Але силою його вже не візьмеш: такий дужий став. Тоді лис і каже:
– Де сила не допомагає, там треба хитрощами діяти.
Пішли вовк із лисом до віслюка та й кажуть:
– Давай, сусіде, знайомитись!
Познайомилися.
Лис тоді знову:
– Якщо ми вже, сусіде, знайомі й живемо поблизу в тих самих горах, то треба нам жити за законом цих гір. А закон такий: молодший має підкорятися старшому. Тож треба з’ясувати, хто з нас трьох найстарший.
Першим заговорив вовк.
– Я той самий вовк, що ці гори посіяв. А горам цим уже мільйон років.
– А я,– каже лис,– той самий лис, який ці гори поливав. Тому вони такими високими стали.
– І справді, ви таки дуже старі,– каже віслюк,– а от скільки мені років, я вже й не пам’ятаю… Та про це неважко довідатись. Коли я народився, мій господар на лівій задній підкові викарбував число і той день. Ви обидва старі, а старість – це сестра мудрості, тож ви грамоту добре знаєте. Прочитайте, прошу, що там у мене написано.
По тих словах віслюк підняв задню ногу.
– Дай-но я подивлюсь, що там у тебе написано,– озвався вовк і підійшов до віслюка ззаду.
А той тільки цього й чекав. Як ударив вовка межи очей,– з того й дух вилетів, упав і не ворухнеться.
– Ну, а тепер ти, брате лис, сусідонько дорогий, підійди поглянь, може, розбереш, що там написано,– каже лисові віслюк. І знову задню ногу піднімає. Бачить лис – кепська справа. Відійшов од віслюка якомога далі й каже:
– Друже, ти серед нас найстарший. Ось вовк як тільки дізнався про твій вік, то й закляк від подиву. То бувай здоров, сусіде.
Сказав і чимдуж назад у гори.
