Одного разу зграя лебедів, що летіли в вирій, спустилася на берег моря, щоб трохи перепочити і підкріпитися. Там проходжувалася самотня ворона, з презирством спостерігаючи за польотом красивих птахів.
– Як незграбно ви літаєте, – сказала ворона лебедям. – Тільки і вмієте, що тупо махати своїми крилами. А де плавне ковзання, де перевороти, де піруети? Ні, це не для вас. Давайте влаштуємо змагання, і я покажу вам, що таке справжній політ!
Один молодий сильний лебідь прийняв виклик ворони, і, піднявшись в повітря, вона стала показувати свою майстерність. Вона крутилася, падала каменем, стрілою злітала вгору, виконувала безліч акробатичних трюків. Закінчивши свій виступ, ворона, переможно каркаючи, опустилася на берег.
Настала черга молодого лебедя. Він піднявся в повітря і полетів над морем. Ворона летіла за ним, перекривлюючи і прикро коментуючи всі його рухи. Так вони летіли все далі і далі, поки земля не зникла з очей. Кругом простягалося безкрає море.
Ворона говорила все менше і менше, і нарешті, зовсім замовкла. Вона стала втомлюватися. Зрештою, вороні стало важко триматися в повітрі. З останніх сил вона махала крилами, щоб не впасти в холодну воду.
Лебідь прикинувся, ніби не розуміє, що вороні вже важко летіти:
– Ей, чому ти торкаєшся води? Це такий особливий маневр?
– Ні, – задихаючись, з останніх сил промовила ворона. – Я гину … Будь те прокляті мої вихваляння! Якщо ти не допоможеш мені, я втоплюся!
Лебідь пошкодував ворону, і, посадивши її на свою спину, доніс до берега. Так була покарана хвалькувата ворона.
