Жив на світі страшний ведмідь. Був він царем усіх звірів у великому лісі. Але прийшов час постарів ведмідь, не може навіть лапою поворухнути. І почали йому докучати миші. Сну та спокою позбавили, ніякої ради на них немає.
Зібрався ведмідь із силами і видав наказ: “Знищити всіх мишей!”
Знайшли звірі доброго кота і приставили до ведмедя в охоронці. Дуже хитрим виявився кіт: на своїй службі сильно не старається, спіймає для страху одну мишку — інші вже й носа не показують зі своїх нір. Але варто коту відлучитися, як миші знову сміливішають і докучають старому ведмедеві. Щоб такого не траплялося, ведмідь наблизив до себе кота, став з ним у всьому радитись, став біля себе тримати і вдень і вночі.
Але одного разу занедужав кіт і залишив біля ведмедя свого сина. Почало кошеня охороняти ведмежий спокій: як побачить мишу, так відразу ж і зловить. За одну ніч переловив усіх мишей. На наступний день прийшов старий кіт, побачив передавлених мишей, дуже розсердився, але ще більше засмутився.
– Дурна твоя голова! – сказав він синові. — За багато років я не вбив жодної зайвої миші, щоб було від кого охороняти царя звірів, а ти за одну ніч розправився з ними усіма. За вірну службу ведмідь наблизив мене до себе, а ти — рідний син — позбавив мене цієї служби.
Через деякий час дійшла до царських вух звістка: «На велике щастя, в нашому лісі не залишилося жодної мишки!» — А як що так, — сказав ведмідь, то не повинно залишитися і жодної кішки, жодного кота.
