Лисиця була дуже сердита на песця. Не один раз він лисицю дурив. Вирішила лисиця його провчити, щоб потім з нього добряче посміятися.
Підстерегла вона якось песця у місці, де крута скеля нависає над глибоким проваллям. Заховалася лисиця на стежці за великим каменем. А як з’явився песець, то почала відчайдушно кричати:
– Скоріше! Допоможіть!
Схопився песець, підбіг, питає лисицю:
– Чого ти кричиш?
– На допомогу кличу, – відповідає лисиця. – Якщо зараз не підтримати скелю, вона обірветься і ми обидва загинемо!
Злякався кругловухий, запитує, затинаючись від страху:
– Що ж нам робити?
– Підіпри скелю! – кричить руда. – Підіпри скоріше, підтримай її плечем, а я побіжу притягну каміння, щоб її укріпити!
Притулився песець плечем до каменю, тримає скелю. Втекла лисиця, зупинилася, обернулася, бачить: напружився песець, скелю підпирає. Розсміялася руда і подріботіла додому.
Довго стояв кругловухий, тремтів: стояти страшно, а відпустити скелю ще страшніше. На плечі залисини протер, так старався.
Якщо побачиш песця з відмітиною на плечі, знай – це той самий, що лисицю від скелі рятував.
