Санько несміло переступив поріг дитячої поліклініки і, заплющивши очі, кулею промчав мимо прочиненого кабінету, в якому йому робили кілька уколів.
Скривився він, неначе від кислиць, коли минав стоматологічний кабінет, де моторошно завивала бормашина.
— Яке щастя, — думав хлопчина, — що сьогодні не треба йти саме до цих двох кабінетів!
Аж ось і двері, куди його направила шкільна медсестра: “Невропатолог”. Це, кажуть, той, що лікує нерви.
— Заходь, сідай, — вказав на стілець велетень-лікар з довжелезною, як у Карабаса-Барабаса, бородою. — Від ранку скучаю — нерви у цих дітей відсутні, чи що?
Санько поглянув на руки лікаря і зрозумів: від такого не втечеш. На щастя, в тих руках він не помітив інструменту, що ріже чи коле, тому заспокоївся і присів на краєчку стільця.
— На що скаржишся, хлопчику?
— Та от біда, лікарю: третій день не можу увечері заснути… Перевертаюся в ліжку всю ніч. Лише під ранок поринаю в сон.
— Так, так, здається, все зрозуміло, — постукав олівцем по столу невропатолог. — Нерви не в порядку. Явна перевтома. Ти, мабуть, багато читаєш перед сном?
— Що ви! Я нічого не читаю, окрім підручників…
— Значить, багато граєш у футбол!
— Я до футболу байдужий!
— Дивно, — прокректав лікар. — Унікальний випадок. А як щодо телевізора? Частенько перед сном умикаєш?
— У нас телевізора третій місяць немає. Здали до майстерні.
— А може, у вас сусіди неспокійні — грають, співають або ж сваряться?
— Ми живемо у власному будинку.
Санько помітив, як у лікаря почали дрібно тремтіти пальці. Він явно нервував.
— Послухай, хлопче! — підхопився на ноги лікар. — Чи ти можеш мені сказати: чим ти займаєшся після того, як повертаєшся зі школи?
— Сплю! — спокійно відповів Санько.
