Драма у 4 діях і 5 одмінах
Діється в XVII столітті
Дійові особи
- Староста — вельможний пан.
- Чеслав Герцель — шляхтич, його прибічник.
- Гнат Бондар — старий козак.
- Тетяна — його дочка.
- Марія — хазяйка у Бондаря.
- Тарас — запорожець, літ 35.
- Денис — парубок, літ 25.
- Оксана — дівчина, його сестра.
- 1-ий, 2-ий, 3-ій запорожці.
- 1-ий, 2-ий, 3-ій чоловіки.
- 1-ий, 2-ий, 3-ій наймити.
- Мордохай — орандар.
- Запорожці, народ, дівчата, челядь двірська.
ДІЯ ПЕРША
Улиця. З одного боку оранда, з другого — хата Бондаря.
ЯВА І
Бондар, 1-й і 2-й чоловіки.
Бондар. Вже третій день, як він приїхав з Січі; сьогодня прийде попрощаться; а ви, як хочете дознаться,— ідіть до нього!.. Та нур, мовчать! По корчмах — ані слова! Нехай все буде, як було, поки пора не прийде!
1-й чоловік. Не первина: вже добре ми навчились, як мовчать!.. Немало лиха натерпілись від язиків дурних!..
2-й чоловік. Не вспіє ще зібраться рада де-небудь, а жид про все вже зна і зараз же несе до пана.
Бондар. Отож-то й є!.. А послі пшик і вийде!.. Пора за кров, що пролили, хоч розуму набраться!.. Коли ж в нас так: розсердився козак на жида і ну його страхать, що вже недовго будуть панувать, що скоро прийде їм кінець!.. І так успіє похвальбою все жидові розтолкувати, що діється між козаками, що той все зна, неначе він на раді був.
1-й чоловік. Правда, правда.
Бондар. Ну, йдіть же ви ще до Тараса, а я його тут буду ждать.
2-й чоловік. Ходім, Максим.
Виходять.
ЯВА II
Бондар (сам). Багато крові ще проллється!.. І жаль мені, як я подумаю, що все оце, що весело так виглядає, димом візьметься! Не можна ж більш терпіть, пора їм показать, що й справді в козака є шабля і вона недурно висить біля боку!.. Хмельницький взявсь за діло, а він розумний, вчений і козак бувалий! Дай-то боже хоч перед смертю побачить, як знов козак наш оживе! Піду ж я підожду Тараса. Не знаю, де моя пішла Тетяна? За ці два дні, що тут Тарас буває, щось став я помічать, неначе не своя вона. Не впору те кохання, а й рад би був я мать такого зятя, як Тарас. Та ні! Він не до шлюбу дивиться: слава лицарська вже повінчалась з ним, то з нею він не розведеться! (Іде в хату).
ЯВА III
Із оранди виходять Герцель і Мордохай.
Герцель. Не чуть ні слова, кажеш?.. Прислухайся, Мордохай, в обидва вуха, бо й вам не з медом буде!
Мордохай. Ой вей! Кому скрутиться, а нам змелеться!.. Бідним жидкам найбільше завжди достається!.. Не треба вам, пануню, турбуватися, бо жид, як страх ще за сто миль, кричить, що вже під носом,— і часом зайця вовком він полічить! То й добре! В таку пору краще даремно тричі перелякаться, ніж ждать спокійно, поки тебе заріжуть.
Герцель. І даремно лякаться не треба, бо переляканий чоловік завжди дурість зробе і в ополонку сам ускоче, як тілько крикнуть зопалу на нього. (Оглядається). А що, ти не казав ще Бондарівні про те, що я тобі велів?.. Про моє кохання люте… Ой Мордохай!.. Коли б мені її добути, я душу чортові б віддав хоч зараз!..
Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!.. Хіба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав?
Герцель. Ну та й дурний ти, а ще й жид! Нащо мені рахуба та здалася: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз одібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, пограться з нею — і душу б чортові, кажу тобі, віддав!
Мордохай. Вона така чесна дівчина, що вас коли полюбить, до старости не піде вже тоді.
Герцель. Скажи своєму батькові! Я добре вже жіночу губу знаю. Вони всі держать честь дівочу міцно, і тілько треба жінкою щоб стала, то вже недовго будем ласки добуваться!.. О, знаю я — з’їв зуби!..
Мордохай. Правда, пануню, багато є й таких… Але це не така!.. Совітую вам сватать Бондарівну… Коли добудете її за жінку — щасливі станете.
Герцель. Іди ти к бісу з своєю радою дурною! Ти тілько їй скажи, що я душі у ній не чую!.. А там я знаю, що робить!.. О, стривай! Здається, староста наш пан простує!.. Так, він… Треба до нього бігти. (На виході). Зроби ж, об чім просю! Бо пейси й бороду тобі я обшмалю, нехай мене чортяка візьме. (Пішов).
ЯВА IV
Мордохай (сам). Який ласий! Бондарівну, може, десять душ вже сватало, і вона всім відказала, а йому хочеться так добути її, щоб пограться! Ой вей!.. Які тепер пани понаставали: всі ласі до жінок, до меду доброго, та й годі! А як треба воювати з козаками, то вони нікуди не годяться! Бо мед, венгерське і жінки всю силу й хоробрість з них позабирали!.. Покажи йому Бондарівну, то він од війська утіче! Та що там Бондарівну; нехай яка-небудь моргуха йому кивне, то вже він не вояка, а бабій…
З дверей висовується голова жидівки.
Жидівка. Мордохай! Кім гер! (Голова ховається).
Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!.. Які часи настали!.. Погані часи: пани не вміють воювать, а жидки бідні пропадають від гайдамак, як мухи восени! Вей мір, вей мір!.. Що далі буде! (Пішов).
ЯВА V
Трохи раніше чуть за лаштунками дівочий хор. Водять “короля”. Виходить Бондарівна.
Тетяна (іде до своєї хати). Невесело мені чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смішило залицяння моїх женихів і муки ті, що від кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з’являється в мені самій те, з чого сміялась я!..
Оксана (іде хутко до Тетяни). А знаєш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Він пропадає за тобою!..
Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.
Оксана. Те ж саме й батько йому кажуть, а він як мертвий ходе, не слухає нікого; одно на думці — ти!..
Тетяна. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмісті й розум затвердіє. Тоді уже подумає й про шлюб!..
Оксана. І скілько ти вже відказала тим женихам! Всі дівчата дивуються!.. Невже ти й досі ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?
Тетяна. Сама не знаю, як сказать!.. Сміялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й більш нікого… а тепер…
Оксана. Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цікаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?
Тетяна. Не знаю… Може, й він!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то мені так ясно стало на душі, так весело, що все б балакала, сміялась і слухала його… І хата наша ясніша стала, а в серці — мов празник, Великдень! А як пішов він з хати, то зразу все перемінилось: скучно, все хочеться кудись іти, а куди — сама не знаю!.. Так цілий день собі я місця не знайшла. Коли ж прийшов він вп’ять — я знов така ж весела стала, і душу — мов після довгої зими — пригріло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..
Оксана. Може, той Тарас — який-небудь характерник, що вміє напускать на людей таку болізнь, та й напустив оце на тебе?..
Тетяна. О, певно, чари в нього є, та тілько ті не злії чари!.. Ти менш, ніж я, в цім тямиш! Ходім до мене, коли хочеш.
Оксана. А я дівчат догнать хотіла, щоб з ними погулять. Ходімо лучче й ти до них — чого сидіть у хаті?..
Тетяна. Мені не можна. Скоро прийде той козак Тарас — прощаться… з батьком, то треба дома буть, щоб дать чого їм попоїсти…
Оксана. А я піду. Прощай, Тетянко!.. Диви, Денис сюди простує!.. Яка щаслива ти: і козаки, і парубки так біля тебе і в’ються! (Побігла).
Тетяна (одна). Велике щастя в тім, що всі мені заглядають у вічі!.. А той, що душу взяв мою до себе, поїде завтра звідціля… І, може, вже до смерті його я не побачу!..
ЯВА VI
Входить Денис.
Денис. Не знаю, що сталося зо мною!.. (Підходить несміло до Тетяни). Здрастуй, Тетяно!.. Дивись на мене… Як тінь яка, блукаю я…
Тетяна. Який ти був, такий і єсть: смішний, дитина!..
Денис. Смішний, та й годі!.. У мене душу вивертає, і все ж таки смішний?! Та чим же я смішний? Скажи!..
Тетяна. Всім. Найпаче ж тим, що в мене закохався і сватать вже мене задумав.
Денис. Хто ж це сказав тобі?.. Не вспів я ще промовить слова дома, як мучусь за тобою, а ти вже знаєш… і смішним мене зробила!.. Тетяно!.. Невже мене не любиш ти ні крихти?.. Ти ж так привітно балакала завжди зо мною і тим із розуму мене звела!.. Казала всім, що я найкращий парубок між парубками, і речами такими мені надію подала…
Тетяна. Те саме я й тепер скажу, і ще й додам: іди на Січ, то, може, й козак із тебе буде не послідній!..
Денис. Про Січ забув я з того часу, як в тебе закохався!.. Нащо ж тобі та Січ здалася? Хіба без Січі ми не прожили б щасливо вік з тобою?
Тетяна. То не козацький же син, коли таке говориш. За що й любить тебе?..
Денис. Ти думаєш, що я боюся бусурмена?.. Ні, Тетяно! На п’ять один піду — хоч зараз!.. Але що ж в тім?.. Піду я воювать, ти заміж вийдеш!.. Зроблюсь я козаком… а ти?.. Чия тоді ти будеш?.. Тихо хіба хазяїном прожить не можна?..
Тетяна. Коли дівчат козацькая чарує вдача, то йди і ти, та з ворогом попереду навчися воювати, щоб вмів оборонять свій край і жінку від татар!..
Денис. І що ж, тоді тобі я кращим буду, коли калікою вернусь?..
Тетяна. У тебе й мова ще дитяча, а ти жениться вже задумав!.. Слухай, Денисе, я люблю тебе…
Денис (не дослухавши, кидається до Тетяни). Любиш?..
Тетяна (одпихає). Постривай!.. Люблю тебе, як брата…
Денис. Як брата! У мене є сестра — Оксана!..
Тетяна. Смішний, єй-богу, ти. Та дай же виговорити мені!!
Денис. Ну, кажи.
Тетяна. Хто не знав горя — не розуміє той щастя! Молоде серце, як пиво молоде, грає; йому і впину нема, коли розходиться; а послі, як серце вгамується, закиснеш ти, як пиво кисне!.. Захочеться того, що й другі мають,— слави! А славу пізно добувать, як бабієм вже станеш! Іди на Січ, там розуму достанеш і годів через три-чотири себе і сам ти не пізнаєш.
Денис. А-ти ж мене підождеш, поки вернуся я?..
Тетяна. Не буду ждать тебе, Денисе… Ти молодий ще — ми не пара!..
Денис. Не любиш ти мене! Нащо ж причарувала?.. Тепер я сам собі смішний!.. А серце все ж таки болить!.. Прощай, Тетяно!.. Не судив господь прожить з тобою вік щасливо, піду на Січ шукати талану, бо поки не любив тебе, я думкою туди літав частенько.
Тетяна. Від думки однієї ти став вже козаком!.. Іди ж, іди!.. Нехай тебе господь благословляє!.. Як будеш од’їжджать, приходь до нас прощаться!.. Як брата, обніму.
Денис. Прийду… Прощай тим часом! (Тихо пішов, схиливши голову).
Тетяна. Здоров іди!.. Та не сумуй!.. На Січі видужаєш скоро від цієї хвороби. (Одна). І жаль мені його, бо я й сама тепер вже знаю, яке тяжке кохання безнадійне!.. Проснулось серденько моє!.. Збудив його Тарас, і не знайти йому спокою!.. (Побачивши за лаштунками пана старосту). Ох! Староста!.. Куди я не піду — вже скілько день — його стрічаю!.. Зорить за мною він чи так ненароком стрічаюсь?.. Піду мерщій у хату!.. (Іде в хату).
ЯВА VII
Входять староста і Герцель.
Староста. Чудо!.. Диво!.. Краса, якої ще й не бачив, про яку й не чув! Здається, ні один артиста такої ще краси не змалював!.. Стан, хода, сіяє вся зорею ранішньою!.. О, сліпнуть очі!..
Герцель (до себе). Женися після цього!
Староста (до Герцеля). Ти кажеш, що ця дівчина Тетяна Бондарівна прозивається?..
Герцель. Так, вельможний пане… (До себе). Пропав же мій замір…
Староста. Вона тут і живе?
Герцель. У неї батько є — козак старий, багатий, кажуть, у всіх в повазі; одна вона дочка у нього.
Староста. Так що ж?
Герцель. Я так кажу, для відомості тілько. (До себе). Хотів його я налякать!..
Староста. Хоч би він був, як Крез, багатий, то все багатство те не варт і шеляга перед красою його дочки!.. О, всіх чортів зібрать і Вельзевулу жертву принести, а ублагать їх, коли самі не зможем, щоб помогли мені причарувать до себе Бондарівну!
Герцель (до себе). Ой, ой, ой! Куди метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки себе не вдовольнить!..
Староста. Чого ж мовчиш, пан Чеслав?.. Кажи мені, що знаєш ти про неї.
Герцель. До неї сваталось багато женихів, але вона всім відказала.
Староста. І не дивно! Щоб така краса досталась чабанові!.. Краса жіноча — вища сила; вона на світі держить все і миром править!.. Красою той упиться може, хто має смак у ній, а не чабан усякий!.. І вона… Невже дурною буде, щоб виховувать себе для смоляра!.. Ні!.. Пан Чеслав!..
Герцель. Я тут, вельможний пане.
Староста. Ти не знаєш такого зілля, щоб дівчину причарувати?..
Герцель. Знаю.
Староста (хутко). Так говори ж мерщій!..
Герцель. Треба напоїти її улесливими речами: день у день говорить, що вона гарна, що за нею пропадаєш. А перстень золотий з блискучим камінцем, намисто добре з дукачем поможуть отуманить голову їй так, що вона забуде честь свою, честь батькову!.. Це самі певні чари, вони немало вже дівчат із розуму звели!..
Староста. Ти розумний і хитрий, як чорт! Не раз мені ти вже служив, і я тебе не забував за всі твої послуги!.. Служи ж ще і тепер.
Герцель. Служив і служитиму пану, аж поки не згину…
Староста. Люблю тебе за службу твою дуже!.. Придави ж тепер свій мозок так, щоб те усе, що зветься розумом, вийшло наверх, і спитай його: що зробити, щоб Бондарівна була моя? Коли у тебе недостане, позич у чорта хитрощів — і добудь мені Бондарівну!.. Обернись у змія, в голуба перевернись, як треба буде,— і добудь її! А кров’ю полить прийдеться шлях до неї — зробися тигром на той час!
Герцель. О вельможний пане! Полити кров’ю шлях… то…
Староста. Кров — сироватка, коли природа кличе наше тіло на празник розкішний!.. Ну, прощай! Я знаю: ти усе придумаєш на самоті і прийдеш вже тоді мені оповідать! А за послугу будеш мать від мене тисячу червінців. Я жду тебе у замку! (Пішов).
ЯВА VIII
Герцель (один). О, це служба ласа! Тисяча червінців!.. Достанем Бондарівну… Хоч так, хоч так! Вельможний староста потішиться нею недовго, я вже знаю, а впослі і я свою жагу удовольню… Для себе добувати Бондарівну трудно, щоб бешкету та гвалту не зробить, а для вельможного — це інша річ, тут гвалт вже не поможе, коли сироваткою кров він зве!.. Але обійдемося ми й без крові! Тілько тут мало розуму одного… треба скласти добрих два, щоб видумать, як діло це зробить!.. Без жида не обійдеться. Мордохай! Іди сюди!.. Розумний дуже жид… пораюсь з ним, що скаже. Велика сила — жіночая краса, то правду староста сказав! Та й гроші — сила не мала, скажу вже я від себе! Мені здається, що й чистую, як ранішня роса, людину можна купить за такі ласощі й принади!.. Важка штука — честь дівоча, зневага батька! Ха-ха-ха! Химерні вигадки дурних людей, що замість крові в них молоко по жилам ллється! Мордохай!
ЯВА IX
Входить Мордохай.
Мордохай. Що тут таке, пануню, сталось, що кличете мене сюди?..
Герцель. Ав корчмі там нема нікого?..
Мордохай. Нема, кажіть, що пану треба?
Герцель. Хочеш заробить сто червінців?
Мордохай. А де ж є на світі такий чоловік, щоб не хотів заробить сто червінців?
Герцель. Зробиш діло — візьмеш сто червінців, не зробиш — з’їси дулю! А може, й гірше що з’їси!
Мордохай. Сто червінців?.. Далібуг, зроблю!..
Герцель. І ще умова: про те, що тут казати зараз буду, ти сам в той момент забуть повинен, коли це діло зробиш; а як довідаюсь, що скажеш ще кому, то з дозволу вельможного пана старости одріжу язика, єй-богу!
Мордохай. Добрий гендель, за сто червінців язика одрізать!.. Ні, най будете здорові, ніхто не буде знать: я в богомілля заховаю ваші речі!..
Герцель. Так слухай же. Вельможному пану старості уподобалася Бондарівна.
Мордохай. Ой, вей мір!
Герцель. Чого ти галаснув, мов хто тебе припік жигалом?
Мордохай. Страшно зробилось!.. І ви, і староста до Бондарівни? (Цмока губами і оглядається кругом). Ходімо лучче в оранду, щоб тут хто не почув… Ви знаєте, як Бондаря всі люблять… Ай!..
Герцель. Не такий чорт страшний, як його малюють… Еге, когось сюди несе і справді; ходім у корчму, а жінку вижени із хати, щоб не чула.
Пішли.
ЯВА X
Тарас, 1-й і 2-й чоловіки.
1-й чоловік. Ну, прощай! Щасливої тобі дороги, брате!
2-й чоловік. Бувай здоров, побачимось в обозі!
Тарас. Оставайтесь здорові! Підете завтра по близьких селах. Та сторожко робіть ви діло, щоб ніхто не провідав.
1-й чоловік. Не турбуйся, козаче. Всі знатимуть, що треба знать, і язика держати будуть за зубами, і обценьками навіть його не витягнеш!..
Обидва чоловіки пішли.
Тарас (сам). Своє зробив я діло, тепер би й їхать вже пора; коли ж на гріх побачив тут чарівні очі Бондарівни і мов хто прикував до них!.. Поки не знав її, був вільний я, як вітер, як птиця, як вода у половоддя!.. І думка, й серце були на Запоріжжі… А тепер?.. Вони тут, біля твоєї хати, в хаті, біля тебе самої. Не козацька це хворість, але вона такою стежкою залазить в душу і в серцеві потайно так примоститься, що тілько вже тоді оглянешся, коли почуєш, що тут сидить. Коли б ту стежку знав, колючим терном би її закидав, щоб дівочий погляд по ній, дівоча ласка не пройшла!.. Найбільш бере мене досада, що я її побачив в таку пору, коли про себе думати не слід!.. Піду ще раз на неї гляну і придавлю в душі своїй кохання!.. Нехай крига зашеретує моє серце, поки не доконаєм ворогів! (Пішов у хату).
Дівчата і хлопці виходять на кон і водять “короля”: “Король коло городу ходить…” і т. д.
Завіса.
