ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація та сама, що і в першій дії.
ЯВА І
Герцель (сам). Отут повинна скоро йти вона із церкви, її я обминув… Не помага ніяка ласка. Дурна, соромиться того, що нам дала природа. Не зна, в якім житті є смак. Вже тричі я їй про кохання говорив, вона ж і слухати не хоче; з такими я ще не стрічався, та й мало їх на світі є!.. Найкраще діло мать з тими дівчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від п’яних молодиць про їх веселее життя, з цікавості одної не ждуть весілля, а поспішають, щоб мерщій самим спізнать всі ті принадні хвилі, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював. Оце наші! З Тетяною ж, мабуть, нічого ласкою не вдієш, але попробую ще раз я з нею побалакать. Вона!.. О змію ти, що Єву підманив,— впусти отрути в серце їй і поможи мені хоч цей раз.
ЯВА II
Тетяна йде.
Герцель (заступа їй дорогу). Відкіль ідеш, Тетяно, серце?
Тетяна. Чого ти лізеш в вічі, гаде? Не можу бачить я тебе!
Герцель. А я не можу жить в той день, в який тебе не бачу!..
Тетяна. Геть пішов!.. Єхидний пес!.. А то кричати зараз буду.
Герцель. О, зглянься, подивись ласкаво на мене! Коханням я до тебе весь од мозку і до п’ят горю, а ти така недобра, що мені і слова ласки не промовиш! Коли противний я тобі, то хоч прикинься та глянь на мене привітніше, ну, з жалощів одних, тоді вже легше мені вмерти, бо все одно помру за те, що не кохаєш!..
Тетяна (здригнувшись). О, гидкий! Ти думаєш, душа моя не чує, яка в тобі сичить гадюка?.. Іди від мене геть!.. А то робітників покличу, то виб’ють з тебе твою пекельную жагу дрючками!
Герцель (підступа). Хоч руку ж дай подержать!..
Тетяна (плює йому у вічі). Тьфу! (Одпиха його). Візьми, що слід тобі!.. (Хутко зникає в хаті).
ЯВА III
Герцель (сам, витирається). Це поцілунок інший, ніж я ждав!.. Стривай же, Бондарівно!.. Ти поцілуєш ще мене в те саме місце, що зараз наплювала!.. Стривай, голубонько! Сьогодня силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась! У мене все уже готове… В Данилівськім гаю є замок, де вже не раз робили з старостою ми… таківськії діла, ха-ха!.. То там і ти, Тетянко, сьогодня побуваєш!.. Ого-го!.. Не будь я Чеслав Герцель, нехай мене чортяка візьме, коли не научу тебе покинуть дурням сором! (Іде до шинку). Мордохай!
ЯВА IV
Мордохай входить.
Герцель. Ну, що ж?.. Купив у Бондаря ти рибу? Мордохай (єхидно). Купив і гроші вже віддав!
Герцель. Тепер, виходить, ти до нього в двір вже вхожий?
Мордохай. А звісно!.. Сьогодня рибу на вози кладуть, щоб у Крив’янку одвезти до Гершка,— такий був договор… (Усміхається). І тоді в дворі у Бондаря нікого не останеться!.. Я там сьогодня був разів, мабуть, із п’ять…
Герцель. А старий?..
Мордохай. Старий не їде; вони ждуть скоро молодого, — мені казали наймити… Та що старий!..
Герцель. О!! То це й весілля скоро буде, і діло наше пропаде? Коли так, то треба поспішати!.. Слухай, вже сонце заходить, і наймити не виїдуть сьогодня, а там знов молодий, весілля… і праця пропаде!.. Біжи ж ти зараз в двір і ніби на могорич поклич до себе наймитів та у горілці їм… На!.. (Виймає порошок). Підсип оцей дурман. Вони, як вип’ють, будуть спать смертельним сном, а нам того і треба!.. Потім попробуй виманити Бондаря із хати… Скажи йому, що попилися наймити… що… Видумай причину!.. Аби він ввечері пішов із дому… Ну, хоч таку, наприклад, що розташовані вози і серед двору риба в купі, доглянуть же нема кому; скажи… що дощ замоче… Крутни жидівською ти головою і вимани старого з хати, чуєш?..
Мордохай. Крути тут головою… Не знаю, чи удасться…
Герцель (про себе). Ну, що ж, коли не вийде з хати, тоді Михал його уб’є, щоб за Тетяною затерти шлях!.. На себе нехай жалкує… (До Мордохая). Гляди ж мені, поки прийду, щоб все було, як я сказав! Тим часом я сюди всю челядь приведу, і ти впусти її у корчму з двору. Нехай сидять напоготові і ждуть мого приказу!.. Повертайсь!
Мордохай. Пануню, а червінці?
Герцель. Пся крев! Ти взяв вже 50?..
Мордохай (цілує його в плече). Узяв, спасибі вам!
Герцель. Зроби все діло — візьмеш ще стілько. Ну, мерщій: ніч настає, мені немає часу тут балакати з тобою. (Пішов).
ЯВА V
Мордохай один, а потім 1-й і 2-й наймити Бондаря.
Мордохай. Ой-ой!.. Коли б червінці ті узять мерщій у нього… бо пан Чеслав і батька рідного облупить,— він хитріший жида! Обманить ще. (Підходить до двору Бондаря, загляда і киває пальцем). А йдіть сюди!..
1-й наймит (з неохотою). А чого тобі?
Мордохай. Чи вже наклали рибу на вози?.. (Загляда у двір). Ой-ой! Яка ще на землі лежить велика купа!..
2-й наймит. Швидкий ти дуже!
Мордохай. Вус!.. То ви сьогодня ще, мабуть, й не поїдете, а Гершкові потрібна дуже риба: там завтра ярмарок!..
1-й наймит. Куди ж його їхать? Зовсім нерано! А поки накладем,то й смеркне.
Входять 1-й і 2-й наймити і ще 3-4 без слів.
Мордохай. Слухайте, хлопці, зайдіть до мене зараз, я вам поставлю могорич, аби сьогодня рибу повезли…
2-й наймит. Та воно не так щоб і нерано було, можна ще й сьогодня виїхать — дорога недалека і знакома…
1-й наймит. Та як управимось… там побачимо…
Мордохай. Ну, ідіть же випийте гарненько — та й до діла.
2-й наймит. Я так думаю: на ранок можна було б поспіти у Крив’янку з рибою.
1-й наймит (переходить з другими і Мордохаєм кон). А що ж тут зосталось, може, десять сот докласти та вшнурувать вози… та…
Входять в корчму.
Мордохай (пропустивши їх). Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! Але тепер мені байдуже. Всиплю їм того я зілля, що дав пан Чеслав, нехай собі сплять у корчмі… (Виходить).
ЯВА VI
Входять Марія та Тетяна.
Тетяна. Я тричі вже йому казала, що осоружний він мені, що й глянути не можу я на нього, а він, як змій, сичить і лізе в вічі, і бачу я в його очах замір поганий.
Марія. О, коли так, то, певно, це не чеснеє кохання!.. Кохання справжнє соромливе, воно ховається і нишком плаче, коли його уразиш дуже.
Тетяна. Хотіла я сьогодня батькові сказать, що нападом до мене лізе отой поганий пан.
Марія. Нащо його засмучувати й сердить! Такий щасливий він тепер, що жаль йому казати недобру річ яку… Та й нащо? Нехай він тямиться, поганий!.. Сьогодня або завтра Тарас приїде, і скоро ми звідсіль зовсім уберемося! (Сідає на призьбі). То й пана ти того, що він такий противний, не будеш бачити вже більш! Ох! Натомилась як!..
ЯВА VII
З хати виходить Бондар.
Бондар. От добре ви зробили, що сюди вийшли. Такий чудовий вечір. (Присіда біля них). Чи ти не бачила, Маріє, куди пішли Охрім наш та Дем’ян?..
Марія. А там в подвір’ї вони складали рибу; не бачила, куди пішли.
Бондар. Сьогодня й виїхати б треба, а не вспіють!.. Розпочали й покинули… Чи в корчму часом не пішли!.. Та бог з ними, коли пішли — то й прийдуть! (До Тетяни). Ну, слава ж богові святому, усе йде гаразд. Сьогодня був я у попа, його оповістив про шлюб твій, а завтра вже й Тарас повинен буть з товаришами, якщо сьогодня не приїде!.. Та й уджиґну ж весілля я на славу! Погуляємо тут скілько влізе; а там візьмем Марію і придане та й всі, мов обозом, поїдемо на хутір мій далекий. Все ж безпечніше, поки пройде буря, бо вона от-от почнеться… Устрою там тебе гаразд та й знов сюди вернуся!..
Тетяна. Та й ви б там, тату, вже зостались, бо скучно буде тут самим.
Бондар. За мене, дочко, не журись. Я попрощаюся з тобою надовго, а може, й навік!.. У мене діло тут є, і треба бути біля нього… Хоч сам рубать я ворога не здужаю, зате ж є другі справи військові, в яких потрібні будуть мої руки; згорнувши ж їх, сидіть тепера сором!.. Я ще не так старий, щоб вже у запічок залізти…
Тетяна. А Тарас вам, тату, не казав: чи й він пристане до козаків, коли війна почнеться?..
Бондар. Не знаю, як тепер, а раньше він мав думку… Хоч може й в Січі зоставаться… Бо запорожці не всі підуть!.. А тілько ти, моя дитино, його не здержуй своїм коханням, не будь ярмом для козака!.. Дочка моя повинна знать, куди тепер честь лицарська зве кожного із нас!..
Тетяна. О тату!.. Не кажи так! Якби мене він взяв з собою — сама б пішла з ним поруч биться!.. Спитала так; жіночу ж долю знаю змалку: від тебе, тату, я навчилась любить козацьку славу, а для неї — і щастя я своє віддам!.. Коли ж Тарас, що вже доволі бід для краю переніс, захоче трохи ще пожить зо мною і в Січі він зостанеться, то… силувать його не буду на війну, бо знаю певно: не від страху він в Січі буде і для такого козака найдеться ще робота.
Бондар (цілує її). Як будуть в нас такі, як ти, жінки, не скоро можна козацьку силу звоювать!.. А що, Маріє, чи все у нас готове на весілля?
Марія. Ото! За десять день та щоб всього не наготовить?.. Слава богу, наїдяться, хоч всі нехай зберуться на весілля: і ковбас, і холодцю доволі є! А все останнє можна й після наготовить; не я ж одна готовити тут буду, багато є помічників!.. Коли б наш молодий скоріше вернувся, а то Тетяна частіш, ніж перше, в віконце поглядає!
Бондар (шуткуючи). А скучила? Скажи!.. Бачу, що скучаєш!.. Скоро буде: як не сьогодня ввечері, то завтра вранці певно.
Тетяна. Та то Марія так шуткує, а я щаслива, нема чого мені вже сумувать! Хоч правду, тату, вам скажу я, що як Тарас поїхав, пройшло ще десять день, мені ж здається — год минає!.. Другому б я цього і не сказала, а вас я не соромлюсь, так вже привикла вам свою я душу повірять!
Бондар (цілує її в голову). Не нарадуюсь на тебе, не надивлюся, така дитина гарна ти!.. Слухай, Маріє!.. Треба б нам завтра заколоть і третього ще кабана, бо як харчів не стане на весілля, то на всю Січ ти осоромиш старого Бондаря.
Марія. Від радощів готові ви порізать все; куди ж його дівать? Повірте вже мені: сто душ ввесь тиждень прохарчуєм!
Бондар. Гляди, бо буду сердиться! Єй-богу! Та от ще що, хоч меду в нас доволі, а й варенухи треба стільки ж, бо запорожці на весіллі не вміють жартувать: я знаю добре по собі…
Марія. І лишенько вже з вами!.. Вам добру чарку меду дать, то ви й готові!..
Бондар. Еге, не знаєш ти, який я був колись!.. По-давньому й за других я міркую… Бувало… Е, що тобі казать!
Марія. Бо й правда!.. Що згадувать про те, що вже минуло.
Бондар. А чим же й жить на старість літ, коли не тим, що змолоду в душі осталось. О, як то любо в душі старій носить малюнки молодії!.. Я, як тепер, ще бачу себе на воронім коні з товаришами: і в поході, і з бусурменом в Січі!.. Тарас мій дорогий збудив в моїй душі вояцькії заміри, готов я знову думкою хоч воювать, бо вже не маю сили навсправжки з ворогом поміряться. О молодосте-одрадосте, пройшла! Тепер коли б діждаться ще онуків господь благословив, тоді й в дорогу…
Марія. Діждете, як дасть бог!.. А я й забула вам сказать: до вас уранці жид Мордохай чогось приходив.
Бондар. Та знаю я, чого він лазить!.. Тож він купив для Гершка солоної чотири вози риби з тим, щоб перевезти в Кров’янку моїми чумаками. Сьогодня треба б вже везти по договору, і хлопцям я велів, щоб накладали, а вони, бач, пішли кудись,— мабуть, що загуляли!.. Тепер не знаю, що й робить?
Марія. А що ж робить? Ждать прийдеться до ранку!.. Пора ж мені ще й по хазяйству… Ходім поможете хоч ви переточить горілку.
Бондар. От добре, що згадала, я й сам хотів про це тобі сказать!.. Ходім. Та треба подивиться ще, що з рибою зробить…
Марія і Бондар пішли в хату. Темніє.
ЯВА VIII
Тетяна (одна). Важко на душі у мене, як згадаю, що ми поберемося і Тарас мене покине зараз, коли поїде на війну!.. І любо серцеві, що биться буде він за рідний край. О, як би гарно жить було на світі, коли б вже ворогів у нас не стало!.. Хранив його господь від смерті, як він малим ще був; вернув його знов з бусурменської неволі в рідний край! То і тепер поверне його цілим з війни, щоб не розбить мого молодого щастя! Як чудно: і радісно мені, і туга якась моє оповиває серце!.. Сумно так зробилось, наче що я дороге загубила!.. Чого воно?.. Чи, може, що з Тарасом сталось, чи так вже я за ним скучаю? Серце занило!.. О милий мій!.. Прилинь скоріше! Зірко вечірняя, на своїм промені подай моєму милому від серця вісточку!.. Встрінеш в дорозі де — шепни йому, щоб прудко їхав, а як ночує де — нехай приснюсь йому…
Показується Герцель.
Ізнов несе сюди противну ту гадюку. Піду мерщій у хату та богу помолюсь, щоб він послав щасливую дорогу милому. (Пішла).
ЯВА IX
Виходить Герцель.
Герцель (до себе). Утекла! Ха-ха-ха! Тікай, тікай! Ми й там тебе найдемо!.. (До шляхтичів). Нехай же йдуть в корчму і з другими разом ждуть.
Шляхтич. Добре, добре.
Герцель. Та щоб усі були готові, може, прийдеться пустить в діло і шаблі, і пістолі.
Шляхтич. Добре, добре!
Герцель. Старого ж, якщо зостанеться у хаті, треба вбить, бо гвалту він наробе і все на гвалт збіжиться. Так вам тоді трудніше буде себе оборонять, ніж зразу вбить одного!..
Шляхтич. Добре, добре! Я його так проткну, що він і не писне!
Герцель. Тим часом я попробую старого виманити з хати, то буде далеко краще, а ви позирайте, як тілько вийде, миттю хапайте Тетяну на коней і вихром мчіть до гаю, нехай потім шукають!
Шляхтич. Добре, добре! (Йде).
Герцель. Покличте сюди Мордохая!
Шляхтич. Добре, добре!
Герцель. Далеко краще буде, коли старий піде з хати!
Входе Мордохай.
Ну що?
ЯВА X
Мордохай. Наймити вже сплять як мертві.
Герцель. А старий?
Мордохай. Я ще не вспів сходить до нього.
Герцель. То йди ж мерщій, чого ти мнешся?
Мордохай. Ой пануню, я боюся, щоб після він не догадався, що й я тут винен. Тоді кому скрутиться, а жидові змелеться!..
Герцель. Бидло, патинок! Слухай, я тут зостанусь, і як ти вийдеш з Бондарем — тебе почну я лаять. Тоді побачить він, що між нами немає згоди!.. Ну, йди!.. А там що буде, мудруй вже сам своєю головою; не можна ж все тобі дощенту розказать.
Мордохай. Щось у мене в колінах ноги згинаються і наче попід шкурою комашня бігає.
Герцель. Я тобі дам комашню! Хоч пропади!.. Пізно вже вертаться: червінці взяв? Іди!..
Мордохай. Віддайте мені решту, може, я сміливіший стану.
Герцель. Я як чесну тебе цим палашем по голові, то ти забудеш страх!..
Мордохай. Ще й Бондаря немає тут, а ви не тілько лаєте, а й бить збираєтесь. (Ідучи в хату Бондаря). Пропали п’ятдесят червінців!.. Коли вже палашем лякає, то грошей не віддасть!.. Ой вей мір!.. Єхидний чоловік! (Пішов у хату).
ЯВА XI
Герцель (сам). Щось і мене вже страх обняв… Ану, як хто надійде, та не один?.. Чернь зробилася чогось чутка: тілько що шерхне, зараз і голову підійме… Нехай сам Михал справляється тут, а я піду звідціль і буду ждать коней. Коли Михал діло справить, то я покористуюсь, а як його застукають, нехай він своїми боками плате, бо у мене щось мало охоти підставлять голову. Найкраще загрібати жар чужими руками, а дурнів, слава богу, є доволі! Коли ж Михайло руки попече, у мене боліть не буде!
ЯВА XII
Входять Мордохай і Бондар.
Бондар. Нащо ж ти, чортів сину, їх напоїв? Мабуть, могоричив, щоб більше риби положили?
Мордохай. Єй-богу, ні, вони самі понапивались.
Герцель. Чуєш ти, поганий жид… Чи довго я тебе тут буду ждать?!
Мордохай. Зараз, зараз, постривайте, пануню!.. Мені ось треба з ними побалакати за рибу.
Герцель. Іди, іродів іудо, зараз до пана старости і неси гроші, бо я тебе тут так потасую, що з тебе самого риба посиплеться!.. Бач, він з рибою возиться, а я повинен ждать. Пішов!.. (Штовха жида, жид перед ним присіда і зводить до нього руки).
Мордохай. Зараз, зараз! Єй-богу, зараз! (До Бондаря). А як же риба так стоятиме: надворі, у розташованих возах і без догляду?.. Піде дощ — замоче, і хто захоче — візьме скілько йому треба!.. Досить того, що сьогодня не повезли, та ще розтаскають!..
Бондар. Ну, годі!.. Нехай ти здохнеш з своїм картанням! Я зараз найду людей і дам їй раду. (Іде).
Герцель (заміряється на жида). Ти довго тут возитимешся з рибою, анафема!..
Мордохай (злякався справді). Та я ж іду!.. (Одхиляється, наче його хто хоче вдарить в лице). Та я ж іду!.. Не жартуйте, мостіпане, бо ви мене на смерть перелякаєте!..
Герцель. Іди, іди!.. Ще й базіка, шкапина шкура! Всі виходять. Мордохай іде і озирається, щоб його Герцель не вдарив.
ЯВА XIII
На кону пусто. Мелодрама піаніссімо. Через яке врем’я челядь виходе з оранди, підходить і зникає в хаті. Музика переходить в бурю. Остатня челядь стає лавою біля дверей. Все робиться хутко, як по задуманому плану, але не торопко. Через хвилину з хати чуть страшенний жіночий крик, потім вистріл. В оркестрі буря фортіссімо, а вслід за тим виносять Бондарівну, загорнуту в кирею, і хутко несуть через кон. Всі зникають. Музика затиха не зразу. Мала пауза.
ЯВА XIV
Входить Денис.
Денис. Що воно за поїзжане проїхали біля мене?.. Буда якась закрита, а кругом верхові; щось чудне — наче весілля!.. Весілля!.. І тут весілля скоро буде у Тетяни!.. О зла фортуно!.. Не можу ждать її весілля, щоб дивиться, як дівчину, котру кохаю, другий веде до шлюбу!.. Зовсім зібрався і чуть світ завтра поїду з товариством в Січ. А все ж не видержав, прийшов хоч попрощаться… О Тетяно! Тетяно!.. Як тяжко іти до тебе в хату з тим, щоб побачить тебе і знов розстаться на ввесь вік! Е, буду козаком, піду і попрощаюсь, як з сестрою!.. Що ж це у них і двері одчинені навстіж, і наче там нема нікого — так тихо! (Входить у хату).
ЯВА XV
Входять Бондар і 1-й і 2-й чоловіки.
Бондар. Цього ніколи не було, щоб так смертельно попилися мої хлопці… Ми хутко приберем і упакуємо вози…
Денис (вискакує з хати як несамовитий). О боже праведний, мов грім мене ударив!..
Бондар (торопко). Денисе, що з тобою?
Денис. Марію вбито, і нема Тетяни в хаті.
Бондар. Що?.. (Кидається в хату, за ним 1-й і 2-й чоловіки).
Денис. О, мозок мій перевертається!.. Не знаю я, подумать що?! А!.. Стривай!.. Як блискавка все разом освітила!.. Так це я бачив сам, як мимо мене Тетяну повезли… Кохання знайде шлях!.. На коня зараз і в погоню!.. (Хутко пішов).
Бондар. Людоїди!.. Немає сили. Вітру… вітру!.. (Хитається, його піддержують. З великою натугою вдихає в себе глибоко воздух). Коня! Мушкет, шаблю!.. (Грізно). Бондар старий покаже, як він дочку уміє боронить!.. Найду її я під землею!.. Ох!.. (Хапається за груди і проводить рукою по голові). В очах темніє… Води, води! О!..
Один чоловік спішить у хату, другий хоче піддержать старого.
Тетянко!.. Дочко!.. (Пада).
Завіса.
