ДІЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
ЯВА І
Сидір і писар.
Сидір. Ви ще не знаєте Бурлаки, — він нічого не подарує. Бачите, не вспів у село увійти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дівку!
Писар. Михайло Михайлович дуже ласий на баб’ячий рід, нігде правди діть!
Сидір. Наробить йому Галька клопоту! І то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловікові! Хіба мало цієї погані?
Писар. Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе.
Сидір. Так засватана ж уже!
Писар. Тим вона ще краща: засватана дівка вподоби!
Сидір. Глядіть, щоб не було біди!
Писар. Пусте діло, ніякої біди не буде. Ми на законном основанії віддамо Олексу у москалі.
Сидір. А як же він витягне далекий жеребок?
Писар. А доктор нащо? Доктору заплатить, то він буде більше бракувать, щоб добраться до Олекси.
Сидір. Хіба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать волость, там така буча вийшла, що страх: одні за Михайла, а другі протів нього!
Писар. Ти б ішов до шинку, там вже зібралися, треба могоричить декого. Утремо носа Бурлаці.
Сидір. Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Знаєте, що я вам скажу: єй-богу, страшно іти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде, то буде, побачимо, — піду! (Виходить.)
ЯВА II
Писар. Що воно за чоловік цей Бурлака? Може, й справді його послухають і причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать їм книг? Одна морока! Піду, поки сход, може, скінчу відомость про заводи. Ну вже мені ця статистіка обісіла, аж нудно робиться, як згадаю про неї! Де ж, одніх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)
ЯВА III
Старшина (один). Сьогодня треба діло повернуть круто. Як зіб’ю Бурлаці пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б мені завтра тілько Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що — то ми Галю висватаємо. Не знаю ж, чи писар у волості? Вже й на сход збираються. Сьогодня ще й на весілля треба піти — просили. Може, там і Галя буде? Піду безпремінно — чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Іде у волость.)
ЯВА IV
3-й чоловік. Я ще малий був тоді, як він пішов з села, то і негаразд його знаю. Скажіть мені, чи його так-таки Бурлакою і прозивають, чи це від того, що він бурлакував?
Петро. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти знав, що він за чоловік, то я тобі розкажу. Давно це було, ще за крепацтва, — бодай не верталось! Ми вмісті з Опанасом пасли валахів панських, — літ нам було, може, по п’ятнадцять. Раз надвечір попасом прийшли ми з валахами до ліска, — ось що за Варчиною балкою, — де не взявся, сучої пари, вовк і задавив двох валахів. Біда — битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили — підпалив би двір, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тікать на Басарабію , а ми сиротами були. Пригнали ми валахів додому, — ввечері їх не лічать. Повечеряли, вкрали хліба та й подались. Де та Бесарабія — ні він, ні я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вів. Він був цікавий і чув, що Басарабія в той бік, де сонце стоїть в обідню пору. То так і йшли на сонце. Не стало у нас хліба, я зовсім підбився, почав плакать і лаяться. Опанас довів мене до якогось села і сказав: іди, каже, в село і признайся, звідкіля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобі, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пішов. Так Опанас пропадав літ двадцять, а може, й більше. Як же настала воля, він і прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послі попав до якогось німця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.
3-й чоловік. От чоловік — світа побачив!
Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, — грошенята були. Тоді ще якраз уставні грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.
3-й чоловік. Так він і старшиною був? Тепер пам’ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, і він їм розказував. Через що ж він знову подався бурлакувать? Тоді ж воля вже була.
Підходять люди: 1-й і 2-й чоловіки і ще дехто.
Петро. А був у нас посередник, чоловік нічого собі, тілько все гроші позичав, через те і промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублів. Опанас не дав. Ну, і завелися. Посередник його змінив і настановив Михайла Михайловича, що й досі хазяйнує, а Михайло зараз і позичив грошей посередникові, значить. Ото тут і пішло. Опанас почав правди дошукуваться і таки добився, що губернатор посередника змінив, але ж і сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всі гроші, які привіз з Криму. Тоді і каже: я свого добився, гроші громадські вернув і посередника вигнав, а тепер знову піду зароблять собі гроші. — та й пішов до прежнього хазяїна в Крим. І оце вже, мабуть, літ більше десятка, як його не було в селі, тілько іноді гроші присилав сестрі Горпині.
1-й чоловік. Так він, мабуть, знову грошей приніс. І я його добре пам’ятаю, він же наш сусіда і з покійним батьком був приятель, то я часто слухав, як він, бувало, в неділю почне розказувать про божественне і про всякі землі. Батько казали, що він усю Библію прочитав.
2-й чоловік. Як же то він ще й досі з ума не зійшов, бо, кажуть, як Библію всю прочитаєш,, то безпременно з ума зійдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлаків дід був запорожець і накладав, каже, з чортами. Може, й він через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловік. Отак ушквар! Хіба чорти стали б його вчить святому письму?
Всі сміються.
Ну й вигадав!
2-й чоловік. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловік. Сидів’ три дні—та й висидів злидні!
Сміються.
ЯВА V
Приходить Семен.
Семен. Здрастуйте вам! А хто то висидів злидні?
1-й чоловік. Та тут комедія: він каже, що чорїи вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)
2-й чоловік. Брешеш! (Сердито передразнює.) Ге-ге-ге! Якого бісового батька смієшся?
1-й чоловік. Не кажи нічого, не подумавши, то й сміяться не будуть.
2-й чоловік. Тьфу! (Виходить.)
1-й чоловік. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге місце.
Петро. Та годі вже вам! Всі. Ба й справді, завелися, наче малі діти!
3-й чоловік. Он Бурлака іде, і люде з ним.
Петро. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайлові Михайловичу. І що тілько вони виробляють, то й сказать не можна.
ЯВА VI
Приходять Опанас, Микола, дід, Павло і ще люди.
Бурлака. Таке-то, люде добрі, робиться у вас: взяв парубка і ні за віщо посадив у холодну та й держить. Тепера він один син у матері, а старшина ставить його без вільготи по списках! Захотілось йому, бач, молоду Олексину собі висватать, а та йому гарбуза піднесла, і то він так мститься. Він вас усіх заставе робить на нього, як ви будете мовчать!
Дід. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують всім. Котрі багатшенькі, тягнуть за ними. От хоч би й з наділами: хто не мав сили—поприбирали у наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо. Поки діти були малі, то й я свої наділи віддав, — аби виплачували; а тепер діти підросли, став требувать назад, — кажуть, ніби я продав, ще й документи якісь показують.
Бурлака. То це, виходить, підлоги.
Дід. А підлоги.
Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усі наділи тим, кому вони належать.
Дід. А так, так!
Бурлака. От сьогодні виберемо щотчиків, пощитаємо його. Як я розібрав діло, то він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там і до наділів доберемось.
Дід. Та це правда.
Петро. Ні, братці, не так нам Михайло допік, щоб і тепер йому мовчать! Аби був чоловік, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звісно, ми люде темні, а він з писарем і робе, що схоче.
Микола. А що ти йому зробиш? Базікаєш тілько!
Дід. Він скрізь руку має, а ми що?
Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас візьметься.
Микола. Там уже побачимо.
Петро. Та й побачимо! Треба, братці, тілько за Панасом тягти, а як підемо урозтіч, — нічого не вийде.
Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.
Микола. Бо й прикусе!
Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола. Та то ти сміливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспіваєш.
Петро. У холодну! Дзуски! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?
Микола. Як звелять, то й я поведу.
Петро. Знаєш, що я тобі скажу?
Микола. А що?
Петро. Та то…
Микола. Кажи ж, що?
Бурлака. Постойте, братці. За віщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тілько ж як ви будете свариться, то нічого не вдієте. Це йому буде ковінька на руку.
Павло. Хто ж тобі казав, що всі хочуть старшину скинуть.
Сидір. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
Павло. І ти будеш такий самий.
Бурлака. От бач, уже й знайшлися ті, що з однії миски сьорбають! Нехай і тебе виберуть, нехай і цей самий буде, але ж подумайте: де він того добра набрав? Хіба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадські гроші купує хліб через жида? Силою хоче від парубка дівчину взять, згнущається над усіма, — це гірше султана!
3-й чоловік. Та не гомоніть-бо так голосно, он старшина стоїть у вікні, ще почує.
Петро. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали більше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!
3-й чоловік. Та цитьте, бо почує.
ЯВА VII
Громада стає купками, купками іде і розмова. На однім місці сцени.
Дід (балака до тих людей, з котрими виходить). Та вже ти мені що хочеш кажи, а наділи треба повертати тим, що в уставну грамоту записані!
З гурту. Так це так: сьогодня я не можу оплачувать і віддам вам наділ, а через яке врем’я знову вертай.
Павло (підходить). Дід через те так кажуть, що їх син покинув наділ та й пішов з села; мені той наділ накинули, як ще земля була дешева, і я за нього платив літ сім, а тепер син вернувся, земля подорожчала — вертай йому наділ!
Дід. Не тілько мій син, багато є таких! Що ж їм, без землі зоставаться, по-твойому, чи що?
Павло. Про мене, нехай їм дають землю, а я наділа не віддам.
Дід. Як присудять, то віддаси!
На другім місці сцени.
2-й чоловік (до 3-го, котрий одійшов від Петра і підійшов до 2-го чоловіка). Воно, я тобі скажу, як придивиться гарненько, то виходить Петрова правда. Аби б тілько Опанас взявся.
3-й чоловік. Та й я так кажу, тілько на бісового батька так репетувать, почує ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобі й справа.
4-й чоловік. Як вовка бояться, то й в ліс не ходить! З гурту. Та ти сміливий щось!
Ті, що слухають, регочуть. На переді кону.
Петро (до 3-го чоловіка). Чого ти боїшся? Ну, почує, так що? Адже ми по закону!
Чоловік розводить руками і йде до чоловіків 1-го, 2-го і 4-го.
Микола (до Петра). Терпіть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би від себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
Петро. Брешеш! Я стілько ж випив, як і ти! А по-твойому як? Лучче мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають — еге?
Микола. А чим же ти докажеш?
Петро. Чим? Як чим? Та тим…
Микола. От бач, що й сам не тямиш, що балакаєш.
Петро. Опанас докаже!
Микола. Що ти мені Опанасом тикаєш! Опанас позавчора тілько прийшов і вже він розумніший за всіх став.
На ганку показуються старшина з писарем і слухають.
Петро. Бо й розумніший, де ж тобі до нього! От почуєш, то тоді і язика прикусиш.
Микола. Почуєм!
Петро. Забрали громадські гроші, поклали у кишені, а ми мовчи?! Ти, мабуть, поділився з ними, що мої речі не до душі тобі?
Микола. Я знаю, що ти в холодній сьогодня посидиш, і Опанас тобі не поможе.
Петро. Не діждуть! Вони мошенники, а я нічого не замотав, та ще й у холодну!
ЯВА VIII
Старшина (з писарем виступаючи вперед). Здрастуйте, з празником будьте здорові!
Всі затихли і повертаються до волосного будинку. Дехто одказує: “Спасибі! Будьте й ви здорові!”
Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п’яних. От зараз первого Петра візьміть і посадіть у холодну, йому дуже жарко!
Бурлака (виступаючи вперед). А за віщо ж то його і в холодну брать?
Старшина. А тобі яке діло? Ти чого сюда прийшов?
Бурлака. На сход.
Старшина. Яке ти право маєш мішаться не в своє діло? Знай свою отару!
Бурлака. Я свою отару знаю, і доглядаю, і обороняю, а ви свою ні за що маєте!
Старшина. Не смій зо мною так балакать!
Бурлака. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: і ви не смієте зо мною так балакать! Хіба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що чоловіка в холодну садовить?
Старшина. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не маєш права на сході бути, який ти хазяїн, ти чабан!
Бурлака. Ви не кричіть, бо й я вмію кричать. Ви не лякайте мене — я ляканий! Я знаю, що вам не хотілось би мене отут бачить!
Старшина. Нам не треба пройдисвітів. Ходив цілий вік біля овець, то й ходи, а на сході зась!
Бурлака. Михайло Михайлович, глядіть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
Старшина. Іди, кажу, звідсіль!
Бурлака. Наше одно село волость составля, то на сході всякий хазяїн має право голосу.
Старшина. О! Ти дуже розумний! Грамотій. Жалуйся на мене, що я тебе вигнав з сходу, а тим часом геть звідціля!
Бурлака. Знаєте, що я вам посовітую: ви всіх їх повиганяйте та вдвох з писарем і рішайте діла. А поки вони будуть, буду і я. Я такий же хазяїн, як і вони.
Старшина. Такий, та не такий!..
Бурлака. Через що ж то так? В мене є і хата, і наділ є, і оплати я всі віддав.
Старшина. І оплати всі віддав, та й іди тепер, звідкіля прийшов. От що! (До писаря.) Прочитайте йому той закон, що ви мені показували.
Писар хутко іде в волость.
А тим часом візьміть Петра у холодну, щоб п’яну пащеку не розпускав!
Микола. Ходім, Петре, я вже бачу, що ти доказав!
Петро. Не гавкай, щоб і ти не завив.
Писар (виносить книгу і дає Бурлаці). Прочитай 71-ю о волосних сходах.
Бурлака (бере книгу і, розгорнувши, віддає назад). Подивись сам у цю книгу! Мабуть, ви всі діла рішаєте по цій книзі?
Писар (хапа книгу і читає ніби про себе). “Собрание отборных песен.” (Ні в тих ні в сих, вертить книгу в руках.) Чи не штука! Оддав дякові, вмісто цієї книги, закон. Одинаковий перепльот!
Старшина. Що це?
Писар (виходить). Статистіка зовсім голову заморочила.
Старшина (кричить йому вслід). Давайте цинкуляр!
Бурлака. От бачите, у вас і закона нема при волості.
Старшина (сердито). Іди звідціля, кажу тобі! А то ти договоришся, що я тебе по 38-й!
Бурлака. Ні, не піду. Вам би хотілось, щоб і я, як другі, мовчав? Та цього не буде! (До громади.) От, люде добрі, яка річ: у нас по волосних книгах є гроші, а в наличності їх нема! Я це докажу! Господин старшина знає, де гроші, та тілько не хоче, щоб ви знали.
Старшина. Так ти мене злодієм робиш?
Бурлака. Ні, не я вас роблю злодієм, ви уже самі зробили себе злодієм. Зберіть щотчиків, нехай пощитають волость!
Старшина (до громади). Хто дума, що я злодій?
Петро (підніма руку вгору). Я!
Старшина. Хто сказав “я”? Петро! (Сердито.) Візьміть його у холодну зараз, — він п’яний!
Петра тягнуть у холодну, він опинається.
Петро. Беріть, беріть, нехай з вас дух вибере!
Бурлака. Люде добрі, за віщо ж ви чоловіка тягнете? Це ж все одно, що ви себе тягнете! Ну, а як старшина скаже, взять тих, що тягнуть тепер Петра, то другі й тих посадовлять у холодну? Та так, не розбираючи за що будете садовить один одного, поки всі не будете в холодній сидіть?!
Петро (кричить). Усім те буде, усім! Він вас всіх у холодну запре!
Петра силою потягли.
Старшина (до Бурлаки). Що ти людей бунтуєш? (До громади.) Чуєте, чому він науча! Посадіть Петра, та й його візьміть, щоб не бунтовав людей!
Чуть голос Петра: — “Всім те буде, всім!”
Бурлака. Оцього вже не діждеш, щоб і мене посадить, я тобі не вівця! Не думай, що зо всяким можна однаково розправляться! Я й на тебе суд знайду!
Старшина. Мовчать! Не смій мені тикать!
Бурлака (з запалом). Не заслужуй! Коли з тобою по-чеськи, то и ти не будь тим, що моркву риє! Бач, яка правда! Позабирали гроші громадські в свої кишені та й багатіють, а як знайшовся чоловік, що хоче знать, де ті гроші, так він його зараз в холодну. Не любиш правди!
Старшина. От я тебе провчу! (До громади.) Хто сміє щитать мене, хто дума, що я гроші покрав?! (До Бурлаки.) До станового його зараз одіслать. Я тобі покажу, як такі слова говорить на сході. (До волості.) Омельяне Григоровичу, ідіть сюди!
З гурту голос
1-й: “Бо таки не мішало б пощитать”;
2-й: “Може, й справді грошей нема!”
Старшина. Хто там обзивається? Чи не хоче у холодну?
Бурлака. Так їх, так їх, овець! Щоб не балакали! Всіх у холодну, вони один другого посадять!
Старшина. Взять його!
Два чоловіка підходять до Бурлаки. З холодної чути голос Петра: “Усім це буде!”
Бурлака (до чоловіків). Пішли геть, вівці! Писар виходить.
Старшина (до писаря). Чого ви там сидите? Тут Панас Зінченко оскорбленіе мені наніс! Пишіть протоколі Він бунтує громаду… Злодієм мене робить. Єсть цинкуляр…
Бурлака. Злодіїв ніхто не робить, вони самі привчаються красти.
Старшина. Чуєте, що каже? Зараз його в стан! Нехай коней мені запрягають, я сам поїду. (До громади). Сьогодня сходу не буде! Ху! (Береться за голову). Він арештований, не пускайте його. (Виходить у волость, взявшись за голову.)
Писар (чухає потилицю). От тобі і статистіка!
Дехто з громади розходиться.
Бурлака (до писаря). Чого ж стоїш? Пиши бумагу! (До громади). А вам скажу, що як ви не пощитаєте волость, то багато своєї худоби не дощитаєтесь! Ач злодюга, куди поверта! Сходу не буде, бо п’яних багато! Оскорбили його, що пощитать хотять! Не сховаєшся, голубчику, від мене! Побачимо, як ти Олексу у москалі віддаси, я й до справника, і до губернатора доступлюсь. А ви мовчіть, поки він поїсть вас всіх! (Іде.)
Старшина (вискакує на гачок і кричить). Що ви його пустили, візьміть його, він арештований!
Бурлака (обертається). Чорта пухлого візьмеш!
Писар. Неожиданний хвинал!
Завіса.
