ДІЯ ТРЕТЯ
Улиця. Вправо волосний будинок — з того боку, де холодна. В холодній виламано вікно. Здалеку чуть весільну музику.
ЯВА І
Бурлака. Боже мій, боже! Як то важко жить на світі. А через що воно й важко, як не через самих людей. Замість того, щоб любить одному другого, як братам слід, вони один протів другого ворогують і готові в ложці води утопить того, хто стане урікать їх за неправедне життя! (Мовчить.) От, думав, доживу віка спокійно, а тепер приходиться знову воювать! Не можна ж, не можна схиляться перед таким супостатом, як Михайло. До якого страху довів людей: ніхто не хоче везти мене в город, знаючи, що я поїду жалуваться начальству на старшину! Шукав Петра, може, цей чи не повезе: він сміливіщий від других; сказали, що пішов на весілля. Піду і я туди. А як і Петро побоїться? Тоді пішки махну. Треба поспішать, бо запакують хлопця, — тоді вертать з москалів трудніще буде. Я ж тобі, Михайло, покажу, як згнущаться! Достав у п’яного Тараса два приговора фальшивих. На обох приговорах померших хазяїнів записано більше, ніж живих. Що там за гомін? Вікно виламано у холодній! Може, Олекса втік? Добре б було — і його візьму з собою. (Виходить.)
ЯВА II
Старшина, Сидір і чотири десятники виходять з холодної і оглядають виламане вікно.
Старшина. От тобі якраз і встерегли Олексу!
Сидір. Чорти його батька знає, як він виламав це вікно!
Десятник. Здорова, бісова тінь, напер, то воно й вилізло.
Старшина. Ти завжди так глядиш. Аж досадно, їй-богу! Тепер він з Бурлакою, певно, уже поїхав в город! От тобі й пропала справа, а!..
Сидір. Та хто ж його знав, що таке скоїться.
Старшина. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що Петро сидів у холодній, то вже ж він розказав Олексі про Бурлаку, а племенник такий, як і дядько, розбишака подухалий, от і втік! Що ж тепер робить?
Сидір. Та що робить?.. ‘А дивіться — он маячить: то ж Бурлака потяг на весілля!
Старшина (приглядається). Так, він. (Так, щоб десятники не чули). А Галя на весіллі?
Сидір. Там і вона, танцює з парубками; я оце звідтіля прийшов. Панас їй духу надає, щоб не журилась; він усім розказує, що Олекса не піде у москалі.
Старшина (зітхнувши). Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться! І чого ти не заарештував його на сході? Тепер мудруй.
Сидір. Еге, чого? Добре вам казать — чого! Хіба ви не знаєте? Він так розпалився, що до нього страшно було й приступить.
Старшина. Отож-то бо й біда, що ти сміливий тілько, як треба Петра або кого ще смирніщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.
Сидір. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кілком чи каменем по голові? У мене ж діти є!
Старшина. Мабуть, мені самому треба прийняться за нього, бо ти нічого не зробиш, тілько хвалиться умієш та совіти давать! Розбери діло: як тілько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то він завтра буде у воїнському при-сутствію, — тоді за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, він докаже, що вільготний. А тілько він вигра цю справу, тоді пиши усе пропало. От тобі одно, а друге — писар совітує держать його під арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсім з села. Тепер він не покине нас, поки свого не доб’ється. То й нехай посидить, а приговор, — і гайда! Бач, харпак, волость щитать захотів, скрізь йому діло!
Сидір. А так, так! Його треба десь діть, він не тілько щитать волость, а підбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
Старшина. Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, —як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт підкинув його матері замість настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з діда-прадіда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.
Сидір. На бісового ж батька зачіпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дівку…
Старшина. Сидоре, знай же честь. Тобі тілько дозволь за стіл, то ти й на стіл… Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлаці, а не діжде! Який би я тоді був старшина, хто б мене боявся, всі б знали: що Бурлака скаже, так і буде.
Сидір. Робіть, як знаєте, ви — голова.
Старшина. Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад.
Сидір. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього підступать, — смертоубійство буде!
Старшина. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
Сидір. Ну, то кажіть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
Старшина. Він піде спать п’яненький, а ми назирці за ним та сонного його зв’яжемо — і у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалі; а там — відер десять горілки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор і пошлемо Бурлаку подальш відціля, — нехай там волость щита чи, про’мене, хоч і старшиною буде! Тямиш? Де тобі! А ми всяку резолюцію вже з писарем поклали.
Сидір. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-ріще пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
Тим часом десятники залаштували вікно.
Десятник. Готово!
Старшина (огляда). Так добре! Тепер два чоловіка ідіть шукать Олексу і хоч з-під землі викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посідаймо отам біля рову. Надворі темно, ніхто не примітить.
Розходяться.
Сидір. Стривайте; чуєте — хтось співа.
Старшина. Еге. Ходім! Я тебе провчу, я тобі покажу — щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить).
ЯВА III
Семен (п’яний, співа).
Добра горілка, краща від меду’ Вип’ємо, куме, ще й у середу!
Продаймо, куме, рябу телицю, Вип’ємо, куме, ще й у п’ятницю!
Крутився, крутився і не попав на той бік! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща). Моя!.. Га? (Оглядається навкруги). Хтось звав, а нікого не видко… Так, так! (Приглядається). Клуня, іменно клуня! Он і чорногуз! Тут і ляжу… (Стає на коліна і хоче скинуть свиту). О, хтось гомонить, мабуть, жінка вийшла! (Надіва свиту). Піду у хату! (Хоче підняться і сіда).
ЯВА IV
Бурлака (за лаштунками співає).
Ой наступила та чорная хмара,
Став дощ накрапать,
Ой там збиралась бідна голота
До корчми гулять.
Ой нумо, хлопці, та по півкварти,
Та будемо пить.
А хто з нас, братці, буде сміяться,
Того будем бить.
Ой іде багач, ой іде дукач,
Насміхається:
Ой за що, за що вража голота
Напивається?
Ой один устав, за чуба достав,
Другий в шию б’є:
Ой не йди туди, превражий сину,
Де голота п’є!
Еге, іменно — не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весілля, бо пом’яв би боки. Кудою ж це Петро пішов? Чи не зайшов він до Дмитра? Випив і забув, що удосвіта треба їхать в город. (Натикається на Семена.) О, чи не Петро?
Семен. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клуні холодно.
Бурлака. Семен! Чи тобі ж пить горілку? Гай-гай! Вже й не тямить, де він.
Семен. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене лякаєш, перемінила голос… Ач, яка хитра, ну, не вража баба… (Сміється). Яка!.. Диви, ще й пустує. Веди мене у хату.
Бурлака (сміється). Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо надворі темно, ще хто-небудь наїде. (Підходить і підводить Семена). Ходім, ходім, овечко, додому!
Семен (цілує Панаса). Жінко моя, голубко, Ярино, спасибі, спасибі!
Бурлака. О мій баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, ніж горілку, — бач, як намок, насилу підніму. (Бере на руки, як дитину, і виходить з ним.)
ЯВА V
Старшина, Сидір два десятники крадуться з другого боку.
Старшина (показує). Бачили, хлопці? Ходімо ж назирці за ним. Як тілько засне, то ми його тоді насядемо, зв’яжемо і в холодну відтарабанимо. Нехай там посидить зв’язаний до ранку, а вранці ми йому хлосту дамо. Ходім!
Пішли. Яка хвиля — тиша, здалеку чуть знову — скрипка і бубон грають.
ЯВА VI
Олекса (крадеться). Скрізь тихо! Здається, нікого нема! Був дома і не застав дядька, пішов підводу шукать у город. От напасть! Утік з холодної, щоб хоч побачиться з Галею. Пішов би на весілля —страшно: чого доброго, там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повинні дівчата йти з того боку, так я тут і побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодої дівчини, та ще найкращої! Думав, як бідна, то й поквапиться. Не в ті взувся! Ще… бог змилувався, хоч дядько Панас надійшли, to не дадуть пропасти, а то прямо хоч живий у землю лізь, та й годі. Сьогодня Петро в холодній розказував, що дядько завтра поїдуть до справника. Постривай, лисий, коли б мені тілько відбуть цю оказію, я тобі бебехи надсаджу, піймаю я тебе у дячихи!
ЯВА VII
Дівчата (співають весільну пісню і переходять кон).
“На добраніч, подружино,
Бо вже ми йдемо,
Уже ж твоє дівовання
Собі беремо”.
“Ой беріте, подруженьки,
Та діліться,
Та за моє дівовання
Не сваріться!”
Як дівчата переходять кон, Олекса підбіга до Галі і придержує її.
Галя. Хто це?
Олекса. Голубко моя, це я.
Галя. Ти, Олексо? Тебе випустили? Ну, слава богу! Що, угамовався старшина?
Олекса. Де там тобі угамовався! Я втік, щоб з тобою побачиться та побалакать, бо завтра треба їхать у прийом.
Галя (обнімає його). Бідненький!
Олекса (обнявши Галю одною рукою). Ні, моя зоре! Я багатіший далеко від старшини, бо ти мене любиш!
Галя (тулиться до нього). Бач, який багач! А що ж я буду робить, як тебе приймуть у москалі?
Олекса. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина хоче підлогом віддать мене, щоб тебе висватать. Я вільготний, кажуть.
Галя. А щоб він не діждав, щоб я пішла за нього заміж! Що собі в голову забрав! Аби ти мене не забув, а я буду і з москалів тебе дожидаться, орле мій!
Олекса. Моя лебідонько!
Цілуються.
Галя. Серце!
Мовчать.
Олекса. І чого їм треба, пекельним душам? Та нехай вони тямляться, тепер я щасливий. Я не вмію тобі сказать, як мені гарно! А вимучився за ці два дні, що тебе не бачив, страх, здалось — год сидю. Тепер мов і біди ніякої не було.
Галя. А мені зараз і думки ніякі в голову не йдуть. Мовчала б отак цілу ніч! Так би й заснула!
Олекса. Ходім до вас на город, там посидимо.
Здалеку чуть голос Панаса: “Бодай тебе завійна взяла!”
Галя. Чуєш?
Прислухаються. Голос Бурлаки: “Спалю, всю худобу поріжу!”
Олекса. Хтось б’ється чи в холодну когось ведуть, тікаймо!
Виходять. Голос Бурлаки: “Сонного зв’язав та й знущаєшся! Бодай вам руки покорчило! Луципір!” Голос старшини: “Ходім, ходім, голубчику, у холодну!”
ЯВА VІІІ
Виводять Панаса зв’язаного.
Бурлака. Я тобі цього в вік вічний не подарую! Унукам закажеш! Не будеш же ти мене держать у холодній до смерті.
Старшина. Добре, добре! От як завтра дамо хлосту, то посмирнішаєш, о, посмирніщаєш!
Бурлака. А щоб ти своїх дітей не побачив, коли це станеться! (Силкується розірвать вірьовки.) У!!
Старшина. Ха-ха-ха! Не розірвеш! Вірьовка нова!
Бурлака. Караул, розбійники!
Сидір (б’є Бурлаку по шиї). От тобі розбійники! (Пхає його в двері, звідкіль чуть стогін. Сидір замика двері.) Сиди там! Ач, укусив за пальця, чиста собака!
Старшина. Тепер тілько Олексу знайти — і діло наше гуде!
Сидір. А де ж він дінеться? Знайдемо, може, вже й ведуть.
Старшина. Ходім, хлопці, до мене, по трудах, я дам вам по чарці. Натомились добре. Я вже думав — випручається. Здоровий страшенно. Де ж, одвірок вирвав рукою! І Вигулявся коло овець. Нехай тепер попостить. Ти, Сидоре, його доглядай, поки я приїду з прийому, а там ми йому дорогу найдемо.
Сидір. Та вже будьте певні!
Виходять. Парубки переходять кон і співають: “Ой чумаче, чумаче…”
ЯВА IX
Пріська штовхає Петра, а той опинається.
Пріська. Іди, іди! Посидів у холодній, то ще хочеш посидіть.
Петро. Та мені треба було Панаса знайти.
Пріська. Знаю я, якого Панаса! Чого ти витріщав очі на Іваниху?
Петро (сміється добродушно). Ну, та й дурна ти, вража баба! Сказано — баба, та й годі! Тобі раз у раз на думці пусте! От хіба… Пусти, мені треба безпремінно Панаса найти, він мене шукав!
Пріська. Говори кому інчому, а я знаю тебе, здорова собака! Тобі однієї жінки мало!
Петро (обніма Пріську). Ох ти, моя голубко!
Пріська (штовхає Петра). Та відчепись, марюко!
Петро. От напасть! Удень старшина, а вночі жінка під арештом держать.
Щезають.
ЯВА X
Тріщить вікно в холодній. Потім випадають дошки, і Панас вилазить.
Панас. О господи милосердний! Зроду такого сорому не переживав, як оце прийшлось на старість! О, тепер же або жив не буду, або тебе доконаю! Землею, небом і богом заприсягаюсь, що мав би згнить в острозі, а це тобі, Михайло, не пройде даремно!
Завіса.
