ДІЯ ДРУГА
(Обстанова та сама, що у першій дії. Світає).
ЯВА I
Коваль. (Виніс збрую, кладе усе до долу, бере шаблю у руки). Шабле моя гострая… Ти була мені щирим товаришем і побратимом, тепер покидаєш мене сиротою… Пращай, пращай на віки вічні… Ручнице моя, гаківнице… Стара вже ти, дуже стара… Похряпано тебе бісурменськими ятаганами… Стріляй-же мітко, улучай хвацько у самісеньке серце, щоб ворог як сніп валився… Прощайте, мої вірні товариші, мої єдині други: пістолі мої смертельні… З вами найважче мені розрізняться. Дивлячись на вас, згадую я давнійшу давнину і воскресає перед моїми очима колишнє незабуте… Далеко, — далеко я вас здобув — за синім морем, куди вже і ворон мої кости не донесе. (Задумуєся).
ЯВА IІ
Стефан і Ярина. (Входить).
Коваль. (Побачивши їх). Гай, гай як ви баритесь, діти… Пора… Вже і сонечко встало, скоро день буде… А ти Ярино пійди та здійми з божницї срібний образок. Його колись подарив мені старий чернець у Київі.
ЯВА IІІ
Ярина. (Входить).
Коваль. Доню, подавай йому зброю.
Ярина. (Плачучи, дає йому шаблю). Рубай, мій соколе, лютих ворогів, борони віру христову… (Надіває на него шаблю).
Стефан. (Вздержує сльози). Буду моя зоре, боронити… не обезславлю козацького роду.
Ярина. Стріляй мітко, смертельно, та повертай швидче до своєї милої…
Стефан. Вернусь, моя галочко, зо дна моря прилину до тебе, моя зоре…
Коваль. Бравий козак, аж серце радується… Ех… колиб моя сила… Хочби мені як небудь доплентатися до Січи, яб там хоч коней пас, або що… Та не плач, синку, не годиться… Годі Яриночко сумувати, пора милого в дорогу споряджати… (Бере у неї образок і благословить ним Стефана). Нехай хранить тебе той образок почаївської Божої Матери від всякої лихої пригоди… (Надіває Стефанові на шию). А тепер пращай мій синочку… (Цілує його в голову). Не барися, та швидко повертайся… Ну пора, бо ось і товариство незабаром збереся на вигін…
Стефан. (Обіймаючи Ярину). Пращай, моя люба суджена… Пращай моя квіточко, зірочко моя…
Ярина. (Ридаючи). Тату… тату… О, як важко розлучатися з милим…
Коваль. Годі… Годі… донечко… Пращай же, синочку, ще раз. Глядиж, синку, живи правдою, ні перед ким не розпадайся і нікому не шкодь… Дурної поради не слухай, а доброї не бери не подякувавши… Шануй старшину, почитай старших від себе, з товариством поводься з повагою і живи у добрій злагоді… Приїхавши на Січ, поклонися старому кошовому від Коваля, а отсей капшук віддай на церкву Божу, щоб помолилися на Січи за мою грішну душу. Горівку пий та розуму не пропивай… Пам’ятай синку, що як сядеш на коня, не забувай на Бога, а злізеш з коня, не забувай за коня… Шануватимеш його і годуватимеш, то він тобі вірно служитиме… Та не давай нікому другому ні розсідлати ні панувати, а приучуй його до себе посвистом…
Ярина. Хто ітиме або їхатиме, то передай від себе звісточку хоч на словах, хоч на папери… Пращай, Стефаночку, мій любий, мій орле сизокрилий… (Ридаючи, паде до грудей батькови).
Стефан. (Низько кланяючися). Пращайте, тату… Пращай, моя зірочко… (Скоро відходить).
Коваль. Бог тобі на поміч, моя дитино… Годі Яриночко… годі… Подивись як полетів: як стріла з лука… Аж серце радується…
Ярина. (Кричить): Стефане… Орле мій… Дивіться, тату… Оглянувся… Махнув шапкою… Щось говорить… Нe чую… Не чую… Вже ледве маячить, а шапка червоніє… Потонув… Знов з’явився… Зник… (Зомліла паде).
Занавіс.
