ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА І
(Турецька в’язниця).
Стефан. Так гляди ж, як тільки поженуть нас завтра на роботу, то ти будь при мені і нікуди не відходи… Будемо уважати на таку хвилю, коли при нас зістанеся один вартовий. Я прожогом кинуся до сього і відразу пішлю його до всіх чортів, а ти мерщій здіймай з нього одежу, переодягнись і втікай як змога…
Покришка. А ти щоб зістався у неволи?… Ні, сего ніколи не буде… Тікай ти… Твоя сила і завзятість ще здадуться на Запорожу, а я однаково звівся на нінащо… Такий вже став знемощілий, що мене і курка задзюбає… Так мені однаково здихати…
Стефан. Нe в такі кайдани мене закуто, щоб можна було їх розбити. Твоїж я відразу розібю…
Покришка. За що ж, пане атамане, ти мусиш погибати?… Ні, я хочу померти разом з тобою… У сім пеклі я тебе не покину.
Стефан. Вір, як що я єще потрібний на Україні, то товариство не забариться прийти по мене… А коли за мене призабуто, от може ти їм нагадаєш. У тебе є і батько і мати, вони тужать за тобою, побиваються… а я… Ти звеличав мене атаманом, і я тобі як атаман велю і приказую… Слухай дальше… Як що Господь допоможе тобі добратися до рідного краю, допитайся до хутора Ковалівки над Дніпром, понизше Городища… Спитаєш там про господу старого Коваля, тобі мала дитина покаже… У ній живе мій нерідний батько. Скажи йому, що його годованець, Стефан, вже два роки гризе бісурменські кайдани… А як побачиш дочку його… то скажеш їй… Ох, брате, тож то моя суджена дружинонька… тож скажи… Коли ти любив кого на світі, то серце само тебе научить, що їй сказати… Розкажи їм, як нас хвилею прибито до Синопа і як нас у полон забрано… Що боронилися ми неначе звірі, що із сотні зосталося нас тільки дев’ятеро…
Покришка. Нехай буде по твоєму. Благослови ж батьку атамане в далеку дорогу.
Стефан. Бог тобі на номіч. Пращай, може на віки… Бог зна де доведеться нам побачити, чи на тамтім світі, чи на Україні…
Голощук. А як мені, то і нікому поклона передати… Не знаю, чи і був у мене хоч який батько… де родився, де хрестився… не пам’ятаю… поклонись, брате, рідній землици та церковцям божим.
Кукса. І я такийже безрідний… Спасибіг ворогам, батька спалили а матір у Дніпрі утопили.
Неплюй. А мій батько таки своєю смертию помер: два дні вороги з него здирали шкіру, а третого дня хотіли з живого вийняти серце… Та чортового батька поживились… Прийшли до нього а він вже і захолонув…
Опара. Тобі і тут до жартів… Мабуть як і на шибеницю поведуть, то сміятимешся…
Неплюй. А щож?… Може плакати? Все одно… Не помилують. Та і ти підібрав би слини, як би тобі піднесли чарку одну-другу Адамових слізок… Учистив би такого гопака, що аж земля задріжалаб…
Опара. Так тож не своїм розумом… Минулися всі танці…
Неплюй. Доперва ще тільки починаються… Стрівай… Як підіймуть тебе на шибеницю, то так затанцюєш, що аж язика висолопиш…
Опара. Піди геть з твоїми жартами…
Неплюй. Що?… Страшно?… А правда, що здається неначе вже у тебе мотузок на шиї і чуєш як воно ласкоче… Не знаю як вам, братця, а мені їй Богу лекше булоби, колиб швидше повісили… І допікаю я тим проклятим Туркам… Позавчора, як ламали камінь приходить до мене якийсь старший… Я почав його перекривляти: то язика йому покажу, то дулю… Думаю: от от повісять… Аж ні… Вартовий дав мені щось тричі по шиї ручницею, та й тільки… Я йому дулі тичу, а він мене топить по потилици… Але я його таки переспорив і я виграв, бо я йому у останнє дулю даю, а він плюнув тай відвернувся… Перше я молився, щиро молився Господеви, щоб вивів нас з сего клятого льоху. А тепер пройшов рік, пройшов другий а я і думаю: чи вжеж і Богови тільки діла, щоб визволяти наші голови з турецької неволї…
Всі. От, вже розпатякався, розпустив язика… Бодай тобі його скорчило…
Неплюй. Лайте, бийте… А я кажу не вірю… Ну і чого понадувались неначе сичі?.. І ви козаки?… Раз мати родила і не двічи умирати… Всі ви легкодухи, боїтесь глянути у вічи смерти, через то вона вам і страшна: а мені то хочби і зараз на шибеницю… Далебіг не здрігнусь… Та також так по правді сказати мене вже давно кортить на тайтой світ. Цікаво мені дуже хоч одним оком глянути чи справді там так як дяки співають: “ідіже ніет ні печали, ні воздиханія, но жизнь безконечная…” І я думаю також, що там муситься гарно жити, бо скільки то людий повмирало, а ані один від того часу не втік ще з тамтого світа.
Всі. Чи тобі заціпить, Іроде…
Неплюй. Мовчу, мовчу… А через хвилину усі загомоните: чого мовчиш, чому що небудь не збрешеш? Чорт вас зна як вам і догодити… Так не буду мовчати, а співати буду…
Хор:
Ревуть стогнуть хвилї-гори
на синенькім мори.
Плачуть тужать козаченьки
в турецькій неволи.
Вже два роки у кайданах,
терплять тяжкі муки,
защож Боже милосерний
нам післав сі муки?…
Деж ви славні Запорожці,
сини вольной волі?
Чом не йдете визволяти
нас з тяжкой неволі?…
ЯВА ІІ
Недобитий. (Входить перебраний за Турка з бородою. За ним 2 Турки. Він їм дає знак і вони відходять).
Недобитий. Чого розкричались нечестиві?… Молітесь Богови, сьогодня ваш послідній день. Я чув усе… Чув, як ви тут змовлялися… Завтра ваші голови будуть четвертовати…
Стефан. Так іди швидше до свого султана, може вицаганиш хоч по таляру за голову, а за 9 талярів купи собі доброго мотузка тай повісься… Ти чув як ми змовлялися? А скажи ти, коли ти чоловік, кому воля не мила?… Таж пташка маленька, та і та рвеся па волю, а ми ж люди… Та і з ким я балакаю?… Хиба є в тебе душа?… А хоч і є то не дорозша вона тобі за таляра… Чи тямиш ти, що то таке воля?… Вона дорозша золота, каміня самоцьвітного, дорозша віку… Так ідиж недолюдку від нас, остри швидше сокири на наші голови, або готуй мотузки… Не вже ти думаєш, що ми станемо благати тебе, щоби помилував?
Недобитий. Побачимо, що ти завтра скажеш?…
Неплюй. Снасибіг тобі голомазий чорте за звісточку… У мене з радости аж піт покотився… Що, братця, не кажи, а то все якось чудно. Мабуть через те, що се перший раз… що дивись: сьогодня голова у тебе на плечах, а завтра — тиць, тай на палі… А скажи, будь ласка, вельможний свинарю султанський, як мене на паль застормлять, чи потилицею до вас, чи очима?…
Недобитий. А тобі хиба не однаково?
Неплюй. А мабуть, що не однаково, коли питаю… Я-б хотів до вас потилицею, бо одно, що не хочу і після смерти дивитись на вас… тьфу… таких паскудних, а друге, то і вам також буде вигіднійше нас десь цілувати…
Недобитий. (Дивлячися на Стефана): Хоть і в шматках сорочка, та гарно вигафтована. Мабуть від дівчини подарунок…
Стефан. Одійди бузувіре від мене…
Недобитий. Не одну нічку виплакала Ярина над нею, доки дошила.
Стефан. Ти… ти диявол а не чоловік…
Недобитий. Адже твою дівчину Яриною звуть?…
Стефан. Одійди сатано…
Недобитий. Стефане… Стефане… не вже ти і доси не пізнаєш мене?…
Стефан. Та хтож ти?…
Недобитий. (Здіймає бороду). Та і досі той самий, що співав думу про Наливайка.
Неплюй. Дивись… Недобитий… От чубатий біс…
Всі. Чи не старе шкандибало… Де ти узявся?…
Стефан. Кажи… Кажи нам швидше, як ти тут опинився?…
Недобитий. Довго буде усе розказувати. З того часу, як захопили вас у неволю, я також причвалав у Туреччину і на турецькому байдаку два роки блукав, прокидаючись то калікою то німим, доки не научився по їхньому балакати. Тепер, дірвавши отсю одежу дібрався я до вас… Ти, Стефане, мені сказав, що 9 талярів мені дорозше за 9 голов, а я скажу, що 9 ваших голов дорозше моєї одної голови… Я прийшов вас визволити… Втікайте на Україну, а як через пів року я не вернусь за вами, то відправте за мене панахиду. Ось вам помагачі… (Роздає пильники і молотки). Та приймайтесь мерщі за роботу, а я піду та роздобуду вам харчів на дорогу…
Неплюй. 3 доброго желіза зроблені… Аж пильник свистить…
Недобитий. Ага… І тобі закортіло на волю?…
Неплюй. Ей, брате… Усеж таки голова дорозша від гарбуза. За таляра її не купиш…
Недобитий. Порайтеся по молодецьки а я піду на роздобутки, а як спущу на долину шнура, то тогді по одному вилазьте. (Відходить).
ЯВА ІІІ
Стефан. (Випустив пильник з рук). Руки мліють, а єще і половіни не надпиляв… Де-ж моя сила? Куди-ж вона поділась?… Заїли бісурмени, заїли, хоч зубами гризи… (Гризе кайдани).
Неплюй. Стрівай… Не занапасти зубів… З своїми я вже справився то і тобі допоможу… (Пилує йому кайдани). Міцне желізо… (Зверху спускаєся шнур). Еге… Вже Недобитий справив і драбинку з пекла до раю… Ну… Зовсім…
ЯВА ІV
Недобитий. (Роздає пістолі, ятаґани). Ну, в дорогу братця… Натеж вам харчі, поділіться… А се вам моя порада: у день не йдіть а краще перележте… Ніч, то козацька ненька і освіжить і виховає… (Цілує козаків). Пращайте… Поклоніться від мене рідній Україні… Найже вам Господь милосерний допоможе… (Відходить).
Неплюй. Ану, хто святійший, той починай лізти на небо…
(Запорожці лізуть по шнурі).
Неплюй. Щоб тут на останку таке зробити, щоб бісурмени зуби з досади поломили… Коби шматок вугля, або крейди вилаяв би добре, а вкінци намалював би дулю… Нема… Шкода… Ну, нехай на сей раз буде єще так… Пращайте голомазі… Ану, свята Опаро, підсади мене… (Бере за шнур).
Занавіс.
