ДІЯ ДРУГА
Та сама хата.
ЯВА І
Михайло і наймит.
Наймит. Єй-богу, я сам бачив і чув.
Михайло. Як же це було?
Наймит. А так: Палажка пішли за медом, а вони остались удвох. А Палажка взяли мед в одну руку, а в другій хліб несли, та й позвали мене одчинить двері. Я одчинив, і бачив, і чув, що іменно цілувались Данило з Мар’яною, і у цю неділю весілля у нас буде.
Михайло. Виходить, погуляєм на весіллі. Ну, біжи ж до жида й скажи йому, що я жду його.
Наймит виходить.
ЯВА II
Михайло (сам). Що це зо мною робиться? Ніколи й не думав, щоб справді жениться на Мар’яні, а тепер так погано на душі, наче хто одняв у мене великий бариш. Та й не бісової пари тобі дівка, як піддурила мене! І ластиться, й губу копилить, як до кого забалакаю, наче справді закохана… Я, дурний, радію собі, що така красива дівка біля мене в’ється, і думкою вже налигав її без шлюбу, а вона тим часом догадалась: найшла дурніщого і вже скрутила! От зілля! Виходить, наскочила коса на камень! Ні, братіку, стривай! Мар’яна не для тебе! Такої жінки мені треба — вона поможе погнуздать усіх жидів, коли мене вже провела!..
ЯВА III
Наймит входить.
Михайло. Чого ти хутко так вернувся? Мабуть, скажеш: нема жида, а сам, вражий син, і не ходив?
Наймит. Ну вже, господи! Ніколи нікому не вірите, — і не думаю обманювать. Жид іде сам сюди — вже на греблі, я його побачив та й вернувся.
Михайло. Ну, гаразд! Ти у мене права рука! Слухай, Захарку, піди до Мар’яни й скажи їй на самоті, та не перебреши гляди: Михайли нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть. Чуєш?
Наймит. Чую.
Михайло. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?
Наймит. Увечері… міцні… Михайло… стривайте…
Михайло. Дурень!
Наймит. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть…
Михайло. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш — вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло — куплю гарну шапку й червоний пояс. Чув?
Наймит. Чув.
Михайло. Ну, гайда!
Наймит. Купіть на неділю шапку й пояс, щоб на весілля можна було надіть.
Михайло. Добре.
Надворі собаки сердито гавкають, а жид кричить: “Гвулт, гвулт!”
Мабуть, Лейбу собаки тягають! Біжи мерщій, оборони.
Наймит одчиня двері, а Лейба прожогом вскакує, і, обернувшись до дверей, махає перед собою ярмулкою і дрига ногами, ніби від собак одбивається. Довгополий сюртук на ньому ззаду від проріхи до самого коміра розірваний. Наймит і Михайло сміються.
ЯВА IV
Лейба, Михайло і наймит. Наймит регоче, виходячи.
Лейба. Чого ти смієшся, свиня? Гарні смішки! Подивіться! (Показує спину.) Новий ластиковий сертук! (Захльобується.) Я думав, вони мене з’їдять.
Михайло (насилу здержує сміх). От іродові собаки. Ти, мабуть, утікав від них?
Лейба. Утікав!.. Ви б не втікали? Жвесно, утікав, а то вони умєсто сертука меня б надвоє перервалі! Хорошево бил би гендель! Я такіх собак ще не видав — настоящі звері… Я собі відмахуюсь ярмулкою, вони без вніманія лєзуть под ногами; я пустілся утікать, што єсть духу, вони схватілі меня за поли… Тольки услишіл: дир-р-р… Ой!.. Пропал новий сертук.
Михайло. Воно не по цілому попоролось, можна зашить.
Лейба. Ай вей мір! [О боже мій! (євр.)] З мєня уся душа вискочила! Так серце штучиться, наче хто в ступкє перец товче… Ох!
Михайло. Сядь, заспокойся.
Лейба. Ох!.. А как теперечка через деревня йтіть? Одново шкандал! Ох! (Сіда.)
Михайло. Ну, як же наше діло: береш щинки чи ні?
Лейба. Отчего не взять — возьму, только ви дорого хочітє. Нехай буде ровно двєсті.
Михайло. Я тобі вчора посліднє слово сказав — двісті п’ятдесят.
Лейба. І для чого вам стілько грошей? Ви заробляєте, а Данило роздає п’яницям.
Михайло. Тепер не буде роздавать.
Лейба. Як не буде? Учора у Янкеля поручителем за Федора підписався на векселі.
Михайло. О?!
Лейба. Пабєй мєня бог, правда.
Михайло. То чорта ж пухлого буде бачить Янкель ті гроші; хіба Хведір заплате.
Лейба. Ну, пущай сібє! Уступіте мінє, Михайло Каленикович, єй, невигодно!
Михайло. Як невигодно, то не бери, — хіба я тебе силую?
Лейба. А чим будеш хліб зароблять? Ох! Уступіте!..
Михайло. Ні з місця! Мені хоч завтра Гершко дасть ці гроші, він ще вчора просив!
Лейба. Крутой ви чалавєк!.. Нєчєго дєлать, нехай буде по-вашому. Дай боже заробить. (Вийма гроші.)
Михайло. Заробиш: там п’яниця на п’яниці!
Лейба. Ох… Там трезвость заводиться; хотят приговор зробить — водку не пить.
Михайло. Е, знаєш, як кажуть: “Зарікалась…”
Лейба (сміється). Та не видержала? Дай бог, штоб з етого приговору нічого не вийшло. Нате завдаток сто рублєй, а решту — як усе буде готово.
Михайло. Добре.
Лейба. Я сьогодня поєду на мєсто, роздивлюсь ще раз, може, там прийдеться заплатить, щоб трезвость не заводили… Проводіте мєня, бо я тепер боюся за собак. Ви не шмєйтесь, єй-богу, можна вмереть од страха, поки шіні перейдеш! Проведіте мєня на дворе, бо, може, там в шінях сидить ета сєрая большущая собака…
Михайло (сміється). Іди, іди…
Лейба (держить ззаду розірвані поли). Ви шмієтесь, а у мєня знову серце колотиться.
Михайло (хвата Лейбу за ногу). Гав, гав, гав.
Лейба (кричить). Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!..
Михайло (сміється). Ну й не стидно тобі так бояться? Де ж би тут собака взявся?
Лейба. А чорт єво знає, може, вона под столом сідєла?.. Михайло Каленикович! Оставте шутки, не лякайте мене, сдєлайте милость, а то, єй-богу, зо мною будет чего-нібудь похуже.
Михайло. Ну тебе, не буду! (Іде вперед, за нього держиться Лейба ззаду.)
Вийшли. Згодом Михайло вертається.
ЯВА V
Михайло (один). Ну та й насмішив же бісової пари жид! І то ти подумай: іде дурна шелепа без палиці, собаки напали, а він ярмулкою одганяє!.. Трохи Лейба розігнав мою досаду. Треба тепер подумать, як діло далі повернуть!
ЯВА VI
Входить Каленик.
Каленик. Що там, Лейбу, чи що, собаки порвали?
Михайло. Еге. Лапцардак ззаду розпанахали до самої потилиці.
Сміються.
Нехай ходе з палицею, а то ярмулкою обороняється!
Каленик. Ну вже ці жиди собак бояться, то не приведи господи!.. Що ж, сину, зійшовся з ним?
Михайло. Аякже! Їм, бачите, двом ці шинки потрібні: Лейбі і Гершкові. Так я вчора Гершка лякав Лейбою, а сьогодня вже Лейбу Гершком лякав. Не хочеш, кажу, — не треба: Гершко аж за поли хватав вчора і задаток давав! Крутивсь, вертівсь і дав двісті п’ятдесят рублів.
Каленик (сміється). Кажуть, що з нашого брата нема комерчеських людей, та тебе хоч зараз у купці записуй!
Михайло. Ого, ще й як би торгував!
Каленик. Слава богу, слава богу! Ну, а я й не питаюсь тебе, як ти справився у Гапоновій?
Михайло. Там би була чудасія! Приїхали, знаєте, найнять людей: Софрон, Чумак, Омельченко і Лисиця. Так я бачу, що помішають дешево нанять, давай їх поштувать. Сам удав з себе п’яного, а їх так загалунив, що вони й поснули. Тим часом я діло обробив: наняв людей на п’ятдесят десятин по два карбованці з десятини.
Каленик. Як то господь дає! Я чумачкою заробив все, що маємо. Тепер чумачка нікуди не годиться. Ну, не дай мені бог такого розумного сина, як ти, що б я робив з дурним Данилом! Усе б пропало, бо до нових звичаїв треба інших, нових людей!.. Благословеніє боже, сказано!
Михайло. Нате ж, тату, задаток за шинки, а оце контракти з десятинщиками.
Каленик. Нехай воно, сину, все у тебе зостається, я ні до чого не буду мішаться; хазяйнуй, як знаєш, — пройшла вже моя пора! Я тепер тільки в церкву ходитиму та буду богу молиться, щоб послав тобі здоров’я та хорошу жінку. Женися, сину, пора вже, тобі тридцять літ, порадуй нас на старість!
Михайло. Двом разом жениться важко. Нехай уже Данилове весілля одгуляємо, а тоді і я вже женюся.
Каленик. А тобі чого дожидаться Данила? Він ще молодий.
Михайло. Та у цю ж неділю у нього весілля, хіба ви не знаєте?
Каленик. Перший раз це чую!
Михайло. А я думав, він вас питав.
Каленик. Та ти не шуткуєш?
Михайло. Єй-богу, жениться!
Каленик. На кому?
Михайло. На Мар’яні Гайдабурівні… Там така пройда…
Каленик. Та я його так оженю палицею, що він і не стямиться! Та я його дрючком з двору вижену! Диви, молокосос! Старший брат працює, заробляє, а він з книжками возиться, і вже жениться забажалося! Нехай навчиться хліб перше зароблять!
Михайло. Поки навчиться зароблять, а роздавать не перестає.
Каленик. Знов що-небудь зробив?
Михайло. Лейба мені зараз казав, що він успів уже поручиться на векселі у Янкеля, за Федора, здається. Тепер хоч і грошей в руках не матиме, то роздавать ніхто не забороне, бо як його ти вбережеш, почім дознаєшся, що він ручився? Тілько тоді довідаємось, як прийдуть з ісполнительним листом!..
Каленик. Цього ще недоставало, щоб на документах ручився! Промота усе…
Михайло. Він на тисячі документів підпише, побачите!
Каленик. Розореніє, розореніє з ним!
Михайло. З молотка все продадуть; на волах, та на коровах, і на всій движимості не написано, чия вона.
Каленик. Ні… Годі, годі! Поки ще я живий, треба рятувать свою працю!
Михайло. Ви, тату, одділіть мене зарані…
Каленик. Не так воно буде!.. Ні! Данилові тепер скілько не дай, однаково на старість буде в наймах. Так краще нехай змолоду побачить, як то важко зароблять, — може, навчиться зберігать зароблену копійку. Як порозумнішає, тоді його хазяїном зробимо, а я тобі усе дощенту по купчій передам, — і завтра ж в город їду.
Михайло. У мене самого душа болить за нього… Часом, дивлячись на нього, аж заплачеш. Нехай бог милує, а мені здається, що він таки трохи дурний! Де ж, про себе не дбає ані кришки! Може, постаріє, то розуму набереться!
Каленик. Дякую милосердному богові, що він мене не обідив під старість… Ти моя надія! Тілько женися, синку.
Михайло. Добре, тату.
ЯВА VII
Входить Данило, бере книгу з полиці.
Каленик. Знову до книжки?
Данило. Хіба я кому заважаю тим, що в зайвий час…
Каленик. Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів!. По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти?
Данило. Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від…
Каленик. Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Таки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив!
Данило. Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля…
Каленик. Годі, годі, годі! Не хочу слухать! Покинь ті книжки та візьмись за діло — може, порозумнішаєш, а то у тебе так закрутилось в голові, що ти скоро й себе самого продаси! Скажи на милость божу, нащо ти знову поручився за Федора?
Данило. У нього п’ятеро дітей, тату.
Каленик. Чим же він віддасть? В яку надію ти роздаєш усе, за всіх ручишся? Що в тебе є? Чим ти одвітиш?
Данило. Федір віддасть.
Каленик. Чим, чим? Дітей попродає! Він так думає про те, щоб віддать, як ти про хазяйство! Федір рад, що дурня знайшов поручителя. Нехай же жид тепер з тебе править, а я не віддам, годі вже! Через тебе всі в старці підемо… Завтра все імущество передам по купчій на Михайла, а ти служи, заробляй у нього; порозумнішаєш — тоді тобі він дасть що слід…
Данило. Михайлові я не робітник!.. Поставте на своє хазяйство; багато я не хочу — аби кусок хліба, та женіть мене.
Каленик. Я тебе женю! Робить не вмієш — і вже жениться! Старший брат нехай попереду ожениться, а ти навчися зароблять, бо якби не Михайло, то давно б усе прахом пішло через твоє недбальство!
Данило. Одділіть мене, тату, менше гріха буде. Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..
Каленик. Бо дурний!
Данило (палко). Не великого ж розуму треба для того, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога… усе!.. Нанять за півціни людей, котрі нуждаються, — хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон, — хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!.. Немає такого розуму в мене — то правда ваша!
Михайло. Сам ти мошенник! Дурна твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?
Данило. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!
Каленик. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Данило. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!
Каленик. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?
Данило. І ви, тату, потеряєте її, як слухать станете Михайла.
Михайло. Ти йому образи, а він тобі луб’я!
Каленик. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то й живи ж своїм розумом! І от моє послідне слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!
Данило. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!
Каленик. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому… Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить… Мені однаково… Тілько від мене не жди помочі!.. Серце моє кровію обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили… Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!
Данило. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.
Михайло. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!
Данило (палко й сердито). А!! Знаю я, що ти готов запакувать мене куди-небудь подальше, хоч би на той світ, — аби самому загарбать власність всю!.. Ти настроїв батька протів мене, ти підвів усю машину! Хіба не знаю я? За те, що обікрав мене, — розумним всі тебе прославлять, а ти ще й зуби скалить будеш надо мною, щитаючи дурним!.. Мошенник, злодій ти!..
Каленик. Ах ти ж, чортів сину! То ти так старших поважаєш? (Хоче піймать Данила за чуба.)
Данило (хвата батька за руки). Тату, тату! Не доводьте до гріха!..
Каленик. Геть з очей моїх! Геть з двору зараз! Щоб я тебе не бачив!..
Михайло (одводить батька). Не гнівайтеся, тату, бо ви заслабнете ще через нього!.. Ходімо відціля, заспокойтесь, тату! (Веде його.)
Каленик (дуже зворушений). Супостат!.. На батька руки підіймаєш! Вигодував на горе собі… Іди з двору, щоб і дух твій тут не пах!.. Іди!
Вийшли.
ЯВА VIII
Данило (один). Як грім упало все на голову мою відразу! А!! Мов залізним обручем хто голову здавив! Немає думки ніякої… Куди ж тепер?.. Усі надії, усі заміри розбилися!.. Я дурний за те, що грабить других не умію… Невже ж мене обманює моє серце?.. Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?!
Завіса.
