ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, кодоли. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.
ЯВА І
Як піднімається завіса, десь далеко, чуть, тихесенько співають пісню: “Ой по горі, по горі чабан вівці зганяє”. Після першого куплета гурт зачина другий, так само ледве чутно, а за коном поблизу співа жіночий голос без музики.
Несу воду, несу воду,
Коромисло гнеться. [варіант української народної пісні “Несу воду”]
Стоїть козак коло воріт,
Як барвінок, в’ється.
Входить Марта, замислившись, і стає біля куреня, схиливши голову. Тим часом музика приграє до пісні прелюдію.
Марта (співає).
Мету хату, мету сіни
Та й задумалася.
Вийшла мати води брати
Та й догадалася.
І мати догадалися, і батько догадалися, а Данило не догадується!.. Милий мій, чорнобривий Данилочку, чом же ти не догадуєшся?
Тече річка невеличка,
Схочу — перескочу.
Віддай мене, моя мати,
За кого я схочу…
Віддали б, якби Данило хоч слово сказав. Батько в ньому душі не чує. Що ж мені робить? Невже самій признаться Данилові, що люблю його? Ох, сором який… Самій сказать парубкові: “Я люблю тебе, Данилочку!” Ні, ні, не скажу!.. А чом би й не сказать! Може, й він любить, та соромиться… І я соромлюсь… та так і розійдемось?! Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? Все одно, що в домовину лягти… Соснові дошки тісної домовини не так давлять, не так тяжко в могилі під сирою землею лежати, як тяжко у серці одинокім носить кохання!.. Сказать йому?.. Легше буде, хоч і дізнаюсь, що не любить. Скажу, хоч на ухо скажу, щоб і самій не чуть своєї речі, а потім все одно, що буде! Прийшла з хутора нарошне, щоб з ним побачиться, а його нема!..
Рибалки десь далеко співають… Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті… Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде… А я? Бідна, бідна я! (Плаче.)
ЯВА II
Входить 3інько з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.
Зінько. Не плач, моя голубко, не плач, дочко!
Марта. Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мені!
Зінько. Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.
Марта. Не кажіть, тату, мені соромно.
Зінько. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя — наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.
Марта (обніма батька і плаче). Тату!
Зінько. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?
Марта. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.
Зінько. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.
Марта. Добре, тату! (Хутко виходить.)
ЯВА III
Зінько (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім’єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.
За коном співають і наближаються.
Та туман яром, [варіант української народної пісні “Та туман яром”]
Та туман яром,
Мороз долиною,
Та мороз долиною.
Та не по правді
Та козаченько
Живе з дівчиною,
Та живе з дівчиною!
Що пізно ходить,
Рано виходить,
Важить на другую,
Та важить на другую!
За річкою
За бистрою
Цигани стояли,
Та цигани стояли.
А між тими
Та циганами
Циганка-воріжка,
Та циганка-воріжка.
А до тії
Та воріженьки
Втоптана доріжка,
Та втоптана доріжка.
ЯВА IV
З посліднім куплетом входять рибалки, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.
Всі. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!
1-й рибалка (п’яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема… нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема… Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович… Одно слово… Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово… Ех!
Рибалки. Та йди, ляж у курінь, засни!
1-й рибалка. Хіба як? Хіба я п’яний?
Рибалки. Ні, тверезий, тілько спать лягай!
1-й рибалка. Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п’яний я?
Зінько. Не то що п’яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!
1-й рибалка. Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю… Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..
Зінько. Поцілуємся так, — і лягай спать.
Цілуються.
1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу… (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка… (Голос зникає у курені.)
Зінько. Де це так?
2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.
Зінько. А Данило ж де?
2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.
Зінько. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.
Рибалки. Слава богу!
Зінько. А хто сьогодня на варту біля снасті?
2-й рибалка. Данило.
Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний рощотчик!
Рибалки. Правда, правда!
Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. (Виходить.)
Рибалки (починають пісню).
Ой із-за гори
Та буйний вітер віє. [варіант української народної пісні “Ой із-за гори”]
Ой там удівонька
Та пшениченьку сіє.
Ой посіявши,
Стала волочити,
А заволочивши,
Стала бога просити.
Ой уроди, боже,
Та пшениченьку яру
На вдовиних діток
Та й на вдовину славу.
З посліднім куплетом виходять.
ЯВА V
Входить Данило.
Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі… Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б’ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб’ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, — мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.
ЯВА VI
Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.
Данило. Здрастуйте, Марто!
Марта. Чом ти не скажеш мені “здрастуй”, а “здрастуйте?”
Данило (усміхається). Ну, здрастуй!
Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі пішли на хутір?
Данило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.
Марта. А батька ти не бачив?
Данило. Ні.
Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б’ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?
Данило. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.
Марта (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?
Данило. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.
Марта. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?
Данило. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.
Марта. Як сестрі…
Данило. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є…
Марта хватається за серце.
Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки… Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею?
Марта. Боже мій, він другу любить!..
ЯВА VII
Входить 3інько.
Зінько. Що з тобою, дитино?
Марта. Тату, тату, він другу любить…
Зінько. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з’єднать з Данилом вас, то його святая воля, я і сам люблю Данила як рідного сина і думав…
Данило. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш…
Зінько. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.
Виходять.
Данило (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар’яни!
Завіса.
