Казка починається із бідного хлопчини, котрий не мав ні батька, ні матері. Коли дійшов він сімнадцяти років – господар за рік служби дав йому, крім їжі, ще й телицю.
Хлопець пив стільки свіжого молока, що став міцним парубком. Надумав він кинути службу і піти в мандрівку.
Йде хащами й степами. Раз бачить – на скелі стоїть чоловік і тре камінь на порох. Назвався він Сучикаменем, а хлопець – Королевичем, так йому сподобалось.
Вирішили вони силами помірятися. Сучикамінь вдарив Королевичем у землю – заглибив його до колін, а Королевич кинув Сучикаменем – заглибив аж до пояса. Витяг його й каже:
– Будьмо побратимами і не розлучаймося.
Ідуть вони лісами. Чують великий тріск. Дивляться – якийсь чоловічисько рівне дерево кривить, а криве виправляє. Звали його Кривихаща.
Визвав і його Королевич поборотися. Кинув Кривихаща Королевича і загнав у землю аж до пояса.
Розсердився Королевич, вискочив:
– Ну, держися добре! – крикнув Кривихащі.
І коли ним раз гупнув у землю, загнав до підплеч.
Витяг його, та й побраталися.
Пішли по світу троє. Королевич серед них за старшого. Ідуть лісами, горами. Приходять на одну полонину. Стоїть хата з дверима відчиненими, а ніде живої душі. Лише три рушниці висять на стіні.
Переспали ніч. Уранці Королевич з Кривихащею пішли на полювання. Скоро принесли до хати убитого вепра і знову пішли в хащу.
Сучикамінь варить їм полуденок: поставив на вогонь цілий котел м’яса. Та в одинадцять годин з’явився якийсь дід із бородою на два метри, назвався Ногтибородою і попросив через поріг його пересадити.
Сучикамінь пересадив діда через поріг і положив на піч, щоб зігрівся. Дав йому поїсти м’яса, а той ще просить.
– Більше не можу дати, бо нас троє – відказав Сучикамінь.
– Я з’їм оте м’ясо на твоєму череві та з хребта виріжу ремінь, – каже Ногтиборода.
Кинув Ногтиборода Сучикаменя на землю, взяв котел з вогню і висипав гаряче м’ясо йому на голе черево. І те м’ясо з’їв. А потім перевернув хлопа догори хребтом і видер ремінь на три персти. Сам зібрався, пішов геть.
Сучикамінь поставив варити друге м’ясо. Незабаром повернулися Королевич та Кривихаща. Ганьбився він сказати побратимам правду.
Переспали ніч. Тепер Сучикамінь йде полювати з Королевичем. Вдома залишився Кривихаща. Те саме й з ним сталося. Прийшли додому побратими, а полуденка нема. Сучикамінь знає, чого так, мовчить.
На третій день зостався вдома хазяйнувати Королевич. Приходить дідок і просить пересадити його через поріг.
– Перелазь сам, – відказав Королевич.
Просить Ногтиборода їсти.
– М’яса тобі не дам, на м’ясо є люди.
– Я з’їм оте м’ясо на твоєму череві, а із хребта видеру ремінь, – відказав дід.
Королевич схопив Ногтибороду і витяг дідика за хату. Розколов сокирою бука і прищепив розколиною дідову бороду.
Вернувся до хижі та й ладить полуденок. Приходять побратими – м’ясо вже готово. Пообідали вони.
Вийшли надвір, а там, де лежав бук, нічого нема: дід бородою потяг і дерево.
Королевич злякався:
– Браття, збираймося за дідом! Той може нас ізжити зі світу!
Ідуть вони слідом, бо бук наробив борозни. Прийшли до самого царського палацу – а цар дуже плаче, бо Ногтиборода узяв його три доньки.
Ідуть далі. Приходять до одної ями, а Королевич каже:
– Ідіть принесіть цвяха, дощок і дві тисячі метрів мотуззя.
Змайстрував він колиску і вирішив спуститися у підземний світ, а браттям звелів поклястися, що будуть чекати й витягнуть його нагору. Вони поклялися. Спустили його в землю.
А під землею Королевич знайшов дідову хижу. Заходить, а дід на печі курить залізну люльку.
Взяв Королевич і закрив діда в бочку, а сам рушив по кімнатах.
Заходить до одної, а там царська донька шиє на машинці. А машинка така: скільки собі задумаєш, стільки вона зшиє. Королевич розібрав машинку і склав у торбинку.
Заходить він до другої кімнати, а там царська донька вишиває квіти.
– Що то за голка? – питає Королевич.
– То голка така: що задумаєш, те вона й пошиє.
Королевич взяв до торби й голку.
Заходить він у третю кімнату. А тут царська донька ножицями крає полотно.
– Що то за ножиці? – питає Королевич.
– То ножиці такі: скільки собі задумав, стільки і покраєш.
Взяв і ножиці.
А потім зібрав царських доньок, пішов з ними до ями.
Поклав старшу царівну в колиску і дав знак, аби тягли. Витягли нагору – одну, другу, третю.
Тоді Сучикамінь з Кривихащею порадилися і вирішили Королевича підтягти до половини ями та й пустити униз, бо він молодшу царівну в жони собі візьме.
Але Королевич вгадав наперед думки побратимів. Поклав у колиску камінь і гукнув, щоб тягнули. Витягли вони до половини, а далі пустили. Королевич і побачив їх вірність.
Думає, як вийти? Вернувся він і йде тією дорогою, куди заходив Ногтиборода. Тут пустився вогняний дощ! І чує Королевич на дереві писк. Виліз на бука, а у гнізді троє змієнят. Розгорнув свого плаща і накрив їх від вогню, а сам сховався.
Прилетів Змій і каже:
– Який подарунок хочеш за те, що ти врятував моїх дітей від вогню?
– Хочу, аби ти мене виніс на землю.
– Я винесу, якщо даси мені дванадцять буйволів, дванадцять печей хліба, дванадцять бочок вина.
Узяв Королевич усе в хаті Ногтибороди. Приніс Змієві, поклав йому на хребет ще й бочку із Ногтибородою. І полетіли вони вгору.
Коли були від землі якісь дванадцять метрів, харчі уже вийшли, а Змій просить їсти. Королевич подав йому бочку з Ногтибородою. І Змій вилетів нагору.
Попрощався з ним Королевич. Йде собі у місто, але має дуже бідний вигляд: оброслий і обідраний. Заходить у місто, а там живе один кравець. Взяв він Королевича за помічника.
Завели його в кімнату, а тут було полотна на півтора року. Королевич на вечір замкнувся, поставив машинку, котра сама шила, вийняв ножиці, котрі самі краяли. Він усе пошив за одну ніч. Побачив це кравець і пустив чутку по світу, який у нього помічник.
Дізналися про це царські доньки і принесли шити сорочки женихам на весілля. Пошив він красні сорочки на Сучикаменя і на Кривихащу. І його позвали на весілля.
Тим часом Королевич уже прибрався, поголився. Прийшов до царського палацу. І сам – як жених. Упізнали його побратими і дуже злякалися. Королевич нагадав їм, як вони порушили клятву.
Царські доньки посвідчили, що то він їх визволив. І Королевич був уже у великій славі. Він узяв собі за жінку молодшу царівну й лишився на царстві.
