ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната, що і в 1-й дії, тільки краще обставлена. Стоїть гарненький стіл, стільці, на застеленому столі букет.
ВИХІД 1
Скрипчинський. От бач! Я вже в цьому пересвідчився: як трохи поженихались з Мартою Сидорівною, то й обід смачний дала, і хату краще обставила, і добріша до нас стала. Ще й квіточок понаставляла. Чи ти ба, які пахучі! (Нюхає).
Солодкевич. І за гроші за кватиру щось перестала допоминатись.
Скрипчинський. А знаєш, бра, що мені в голову прийшло: хочеш, щоб ніколи за кватиру не платити і обід мати дурнісінько? Женись ти з Мартою Сидорівною.
Солодкевич. А знаєш, бра… оженися ти з Мартою Сидорівною.
Скрипчинський. Тю-тю, дурню! Це вже не ку-медія, а правда: а він ще за мною говорить. Візьми собі за жінку Мочульську: будеш мати дурнісінько кватиру з обідом, з чаєм, з бебехами, з маковниками, з медяниками; матимеш свої різниці й їстимеш щодня пироги з печінкою.
Солодкевич (витріщив очі). Що таке? Щось я добре не второпаю.
Скрипчинський. Та бери за жінку нашу хазяйку: будеш мати свою хату, садок, різницю; будеш щодня їсти фляки та печінки. Хіба ж це погано?
Солодкевич. Чи ти ба! (Роззявляє рота й витріщає очі). А справді непогано було б, тільки вона гладка, та стара, та погана. А як же з Лесею? Вона обідиться, буде, бідна, плакати.
Скрипчинський. Е, дурниця! Будуть гроші в кишені, знайдемо десять Лесь ще кращих.
Солодкевич. Отже ти ніби й правду кажеш. Тільки як же їй це сказати. Якби їй написати яку бумагу: “донесеніє”, або там який доклад, або “приказ”, то я б це зумів, а то язиком… якось не потраплю. В мене язик, як колода: ніяк в роті не повертається. Добре, що ти за мене з Лесею переговорив.
Скрипчинський. То і з Мартою Сидорівною за тебе поговорю. Ти їй тільки скажи: “Я вас, Марто Сидорівно, господи, як люблю і без вас жити не можу”, то вона тобі зараз і руку дасть, бо вона тебе любить. А я вже за тебе пущу язика. От я буду твоїм сватом.
Солодкевич. Може, твоя й правда. А діло не погане. Оця хатина моя, садок мій, різниці мої; щодня печеня, пироги з печінкою. Тютюну матиму вволю.
Скрипчинський. Та ще й зараз кінчай діло, бо бачиш, отой бондарюга не дурно сюди вчащає, і вже Марті Сидорівні обручі та чубату курку ча презент підніс.
ВИХІД 2
Скрипчинський, Солодкевич та Мочульська, убрана по-панській, але без смаку.
Мочульська. От я і впоралась, а тепер готова з вами і до світу забавлятись. Лихий вас не взяв: хоч у кишенях вітер свистить, та зате ви веселі.
Скрипчинський. Спасибі! Добра ви людина.
Мочульська. Та це ж мій гріх, нігде правди діти.
Скрипчинський. Марто Сидорівно! Солодкевич хоче вам сказати щось таке гарне, таке смачне, що ой-ой-ой!
Мочульська. А що там таке?
Скрипчинський (штовхає Солодкевича під бік). Та починай же.
Солодкевич. Марто Сидорівно! Я вас, господи, як люблю.
Мочульська. Ой! Що це ви, Василю Тихоновичу, мені в вічі кажете. Не знаю, де й очі діти. Я згорю од сорому.
Скрипчинський. Як згорите, то тільки попіл зостанеться. Лучче не горіть.
Солодкевич. Я… Я честь маю докладати вашому превосходит… я вашому благородію… на законному основанії, по статті закону, том III, хочу сватати вас.
Мочульська (плеснула в долоні). Невже? Цього ще мені ніхто не казав… Чи то… Це я вже од багатьох чула. Це мені не первинка.
Скрипчинський. Верзе чорти батька зна що. Кажи просто.
Солодкевич. Та от я вам кажу, що я хочу бути вашою жінкою, а щоб ви стали моїм чоловік… чи то, бач…
Скрипчинський. Верзе, верзе оце мурло таке, що й купи не держиться. Я за його, Марто Сидорівно, бо я його сват. Він хоче женитись з вами. В’яжіть нас рушниками. А мені, як сватові, дасте оцю кватирку дурнички. Добре, Марто Сидорівно?
Мочульська. Та добре, добре. (Подає Солодке-вичеві руку). Невже оце я буду чиновницею?
Скрипчинський. Авжеж! Та ще якою. Такої чиновниці ще ніколи не бачила Глибочиця.
ВИХІД З
Ті самі та Мелашка.
Мелашка. Тітко! Бондар прийшов. Ходіть лишень сюди!
Мочульська. Та й навратливий отой бондар! Так мені надокучив. От і принесло його ледащо. А! Шкода, та нічого робить: треба йти. (Виходить).
ВИХІД 4
Ті самі й Феся та Леся.
Солодкевич. Але що це вчинила моя дурна голова? Жартували, жартували, та й дожартувались до сватання… Та це ж я продав себе, неначе на ярмарку! Це ти, дурисвіте, підвів мене, неначе під монастир, улесливими словами. Пропав тепер мій вік молоденький! Та, мабуть, така вже доля мені судилась. Хоч-не-хоч, а продасись з голоду та з нужди. За п’ятнадцять карбованців жалування на місяць і харчуйся, і їж, і пий, і кватиру наймай, й зодягайся, ще й люльки посмоктати хочеться. Викручуйся, як вмієш! Ет! Горенько мені, та нема де дітись. Хоч з мосту та в воду. Але… не я продавсь перший, не я й останній: коли продаються кращі й багатіші за мене, продають себе не од голоду й нужди, то мені вже за всі голови!
Скрипчинський. Та годі тобі базікати! От і поздоровляю тебе з щастям. Тепер ти багатир. (Цілується з ним і б’є його по плечі. Заглядає в вікно). А он Феся й Леся вертаються з магазину. Фесю! Лесю! А зайдіть до нас та побрикаємо трохи. Ми веселі, бо оце добре пообідали.
Феся вбігає в двері, Леся лізе в вікно. Вітаються, подають одні другим руки.
Феся й Леся. Добривечір!
Скрипчинський й Солодкевич. Доброго здоров’я! Як ся маєте? Чи скакаєте?
Феся. Чи брикаєтесь, як завсіди?
Скрипчинський. Ого-го! Щей як! (Підскакує). Вибрикуємо, бо сьогодня добре пообідали.
Феся й Леся. Невже?
Скрипчинський. Тут ми піддурили Марту Сидорівну та й… мали на обід гуску печену, ще й наливки напились.
Феся й Леся. І ми оце вибрикуємо, що вирвались з магазину; засиділись, аж ноги закоціліли.
Скрипчинський. Коли раді, то й поцілуймось. (Простягає руки, щоб обняти Фесю. Солодкевич хоче обняти Лесю).
Феся. А зась! (Б’є по руках Скрипчинського).
Леся. А дзусь! (Б’є по руках Солодкевича).
Скрипчинський. Та хоч в ручку!
Феся й Леся. В ручку можна. (Підставляють обидві свої руки. Паничі цмокають їх в руки). Погратись, поскакати можна, та й годі, бо ми не вінчані.
Скрипчинський. А швидко повінчаємось? Коли б уже те весілля; ото б натанцювався. (Підскакує до Солодкевича). А заграй трохи на бандурі, а ми після доброго обіду поскачемо.
Солодкевич бере гітару й грає. Всі співають.
Ой ти, руда, ходи сюда,
А ти, чорна, подай човна,
А ти, біла, постій там:
Я до тебе прийду сам.
Прийшов чорний до білої
Попоїсти бараболі;
Нещасная моя доле!
Не вкипіла бараболя.
Ой, тим вона не вкипіла,
Що ти чорний, а я біла.
Танцюють козачка. Саме тоді, як вони розтанцювались, Мочульська входить в кімнату.
ВИХІД 5
Ті самі й Мочульська.
Мочульська (хреститься). Ой боже мій! Свят! Свят! Свят! Дух святий при хаті та при мені! Вийшла з хати, були самі паничі, а тепер… А ще мене й сватали! Чи це мені привиджується? Чи це мана, чи чорти поналітали в вікна! Піду покличу свого заступника. (Виходить і вертається з Дармостуком).
ВИХІД 6
Ті самі й Дармостук. Панни ховаються за ліжка і присідають долі.
Мочульська (протирає очі). Трохиме Петровичу! А гляньте ви, чи це панни скачуть по хаті, чи чорти. О! Вже нема!
Дармостук. Як хвостів не бачили, то були люде.
Мочульська. Хвостів не примітила, а ріжки, здається, бачила. Але вже десь щезли.
Мочульська (ховається за спиною в Дармостука). Ой заступниче! Йдіть уперед, бо мене страх бере.
Дармостук (іде далі). Не бійтесь. За мною вам буде безпечно, як за Печерською кріпостю. Мене всі чорти поперелякуються. Я не з таких щигликів (показує на Скрипчинського та Солодкевича), що старої баби бояться.
Скрипчинський. Де ви тих чортів набачили?
Солодкевич. Та то, мабуть, вам здалося.
Мочульська. Еге, добре здалося. Як я вийшла, то була хата порожня, а як увійшла, то стала повнісінька; та всі отак: чук-чук-чук!
Дармостук (показує руками, тикаючи вгору). Отак: чук-чук, чуки-чуки! Я вже догадуюсь, яких то ви чортів бачили. Мабуть, то були чортиці, бо й я їх раз бачив тут. (Дармостук нишпорить по кімнаті, заглядає під ліжко, в закутки. Мочульська ходить за ним слідком, ховаючись за його спиною).
Скрипчинський. Та це ви, мабуть, вкутали перцівки пляшку, що бачили якісь чуки-чуки. Хіба ж не чуєте, то по хаті тільки вітер ходить.
Мочульська. Розкажіть своєму батькові. Укутали то поавда, та не п’яні, хвалить бога.
Дармостук (заглянув під ліжко і вглядів Фесю. Феся вискакує, поставивши на голові ріжки з рик). От вам і чоотиця! (Заглядає за друге ліжко. З-за ліжка вискакує Леся, поставивши на голові ріжки з пальців). А киш! А ось і друга чортиця!
Мочульська. Дух святий при хаті! (Придивляється). Та це ж Феся й Леся! А, ви, гаспидські дівчата! Чого вам тут треба? Чого ви сюди ходите? Постривайте ж, розкажу я вашій матеоі. Добое, що недалеко живе отут в флігелі. Заоаз піду та й розкажу.
Дармостук. Бачте, Маото Сидорівно, які чоотиці вчащають до ваших паничів. От я не з таківських. В мене нього нема.
Солодкевич. А та відьма, Тетяна Круторебриха! Хіба ж ви до неї не забігаєте?
Дармостук. Куди ж пак, який розумний. Поцілуйся з Тетяною.
Феся й Леся (бігають по хаті, сміються, а потім з Скрипчинським та Солодкевичем співають).
Качки гречку шулю-палю!
Я качура упіймав:
Усім хлопцям по дівчині,
Мені бабу чорт надав.
Скрипчинський (показуючи на Солодкевича). Тобі бабу чорт надав.
Я на бабу тую трачу,
Продам бабу, куплю клячу.
Кляча здохне, шкуру злуплю,
А за шкуру дівку куплю.
Задумалось вражій бабі
Молодою бути:
Натикала за намітку
Зеленої рути.
Руто моя, руто моя,
Руто зелененька!
Я ж думала, що я стара,
А я ж молоденька.
Мочульська (тихо). Це вже вони співають проти мене. Ще й сміються з мене в моїй хаті. (Голосно до Фесі та до Лесі). А вон звідсіль! Гетьте! Щоб і ваш дух тут не смердів.
Мочульська гониться за Фесею. Леся втікає й регочеться. Слідком за Мочульською бігає Скрипчинський і комічно ніби поганяє батогом, а потім ніби цуприкує до себе віжки, щоб здержати Мочульську.
Скрипчинський. Тпру, тпру, не так гаряче, а то й поносите! Тпру!
Дармостук ганяється за Лесею. Леся втікає. Солодкевич біжить за Дармостуком і ніби поганяє батогом.
Солодкевич. Цабе, сірий, соб, соб, соб, моругий! Феся й Леся вискакують одна в двері, друга в вікно.
Мочульська. Оцього я вже не сподівалась од вас після сватання. Ой боже мій! А я їм пойняла віри, через свою добрість. І на бісового батька я така добра! Тим добрим людям все лихо на світі за пазуху летить. Кожне ледащо тебе обсміє, піддурить. Ой, люта ж я, люта! (Бігає по кімнаті).
Дармостук. От вам і паничики!
Мочульська. Обсміяли мене кругом, обдурили, обпили, об’їли, та ще й за кватиру нічого не платять. Зараз вибирайтесь собі з хати хоч і проти ночі,
Дармостук (тупає ногою). Зараз-таки, зараз! З бебехами, з своїми чорнильницями та паперами. Які кан-целябристи! Тільки шурубурять отут, та й годі.
Скрипчинський. А вам яке діло?
Дармостук. Таке діло, що вам не треба знати. От що.
Скрипчинський. Марто Сидорівно! Хіба ж ви не знаєте жартів? Так собі молоді хлопці трохи подуріли. Хіба оце вперве Феся й Леся лазять по ваших і по наших кімнатах? От і забрели до нас ненароком, бо в вас був гість.
Солодкевич. Авжеж! Трохи попустували, та й годі. Я вам одній вірний був і буду.
Мочульська. Невже? То те сватання не були жарти?
Солодкевич. Авжеж ні! Які ж це жарти? Чи можна ж цим жартувати?
Скрипчинський (падає одною ногою на коліно, а другою ногою позад себе комічно дригає). Вибачайте, Марто Сидорівно, сватові. Я готовий знов, вдруге бути сватом.
Дармостук. Про якого це свата та про яке сватання вони торочать?
Скрипчинський (встає). Про таке сватання, що Солодкевич посватав Марту Сидорівну, а я був сватом.
Дармостук. Що ви кажете? Що ви теревените? Годі вам дурити бідну Марту Сидорівну, бо я оступлюсь за неї.
Скрипчинський. Куди ж пак! От посватали Марту Сидорівну та й видерли її в вас під самісіньким носом. (Тикає Дармостукові під ніс рукою).
Дармостук. Не дуже тикайте, бо я як тикну, то й ноги задерете.
Солодкевич. Овва! Не в те вбрався. Швидше ми тебе звідсіль викинемо з обручами та з клепками.
Дармостук. Що? Мене? З обручами? (Плює в кулак і заміряється на Скрипчинського). Ану, попробуйте! Та я як візьму дубову клепку та задеру вам оці канцелярські хвостики та як дам поляпаса, то полетите обидва, як горобці, аж за Дніпро.
Мочульська. Одже ж за мене ще й поб’ються. (Тихо приспівує). На городі квітки в’ються, а за мене хлопці б’ються. Ото, хвалити бога, дожилась-таки до свого. Тепер про мене заговорить уся Глибочиця.
Солодкевич. Не дуже кричи! Бо тут маю право я. Я тебе… тебе… застрелю.
Дармостук. А зась!
Мочульська. Ой боже мій! Ще за мене й стріля-тись будуть. Навіки перелякалась. (Кидається між їх). Цур вам! Так мене перелякали. Та що ж, нема де правди діти. Солодкевич мій жених.
Дармостук. А про заступника вже й забули?
Мочульська. Бо знайшла другого, молодшого. Вже як хочете, а все-таки колезька лемистраторша якось краще виходить, ніж бондариха, та ще й Дармостучиха.
Дармостук. Чи здуріла баба на старість! Причепилась до хлопця.
Мочульська. Брешете-бо! Яка я баба? Ми хоч і зараз готові повінчатись.
Дармостук. Вінчайтесь, але хіба при зачинених дверях, щоб людей не смішити: позасовуйте в церкві усі двері засовами.
Мочульська. Овва! При зачинених дверях буде вінчатись чиновниця. Звелю поодчиняти навстіж усі троє дверей в церкві, ще й цвинтар. Я б коло Лева на майдані повінчалася, якби можна.
Дармостук. Спасибі, що дурила. Сказилась стара на старість. Потривай же! Я знаю ці штучки! Розсиплешся ти ще до дев’яти місяців, тоді прийдеться мені тебе обручами набивати. (Хоче вийти).
Мочульська. Куди ж ви? Не гнівайтесь, бо я тепер така щаслива, така рада, така добра! Ой боже мій! Яка я тепер добра! Будемо пити заручини. Перев’яжу вас рушником, як свата. Прошу на могорич. Будете хоч сватом, коли не судилось вам бути моїм женихом. Ви ж мій сусіда! Вертайтесь-бо! (Дармостук вертається). Мелашко!
ВИХІД 7
Ті самі й Мелашка.
Мелашка. Чого?
Мочульська. Піди та проси сюди й Тетяну, й Фесю та Лесю з матір’ю. Гукни через баркан до сусід, що Марта Сидорівна просить зараз на свої заручини. Та накрий столи у садочку: там будемо вечеряти й заручини пити, щоб нам соловейки приспівували.
Скрипчинський. Та жаби прискрегочували.
Мочульська виходить, виносить на підносі хустку та шарфи та рушники. Хусткою перев’язує руку Солодкевичеві, а рушниками та шарфами перев’язує навхрест через плечі Скрипчинського та Дармосту-ка. Поздоровляють Мочульську та Солодкевича.
Скрипчинський (тихо). Голодному й опеньки – м’ясо. (Голосно). Щасливі будьте та в краще вберіться. (Тихо). А де то я й собі знайду таку сарандару, як Марта Сидорівна, з хатою та різницями?
Дармостук. Коли вже так, то й я поздоровляю вас.
ВИХІД 8
Ті самі й Феся, Леся, Тетяна й гості.
Гості. Поздоровляємо вас, Марто Сидорівно, з молоденьким женихом. (Всі цілуються з молодим та з молодою).
Мочульська. Спасибі! Правда, несподівано? От добра плата за кватиру! Даруй боже, щоб мені од паничів була така плата за кватиру щомісяця!
Всі (не розібравши). Даруй боже! Дай боже!
Скрипчинський та бондар наливають усім чарки. Мочульська кидається до всіх цілуватись; цілується з Скрипчинським, Солодкевичем, бондарем і з Мелашкою та приказує.
Мочульська. Заміж іду! Ой, заміж іду! Співайте мені весільних пісень, грайте, танцюйте, бо я заміж іду. Я колезька реминстраторша! Ой боже мійі
Всі (з чарками, співають).
Радуйся, чарко!
Веселися, пляшко!
Ти, калач,
Не плач!
Тобі діло буде —
Закусювать будем;
Будем пити та гулять,
Та калачі розділять.
Мочульська (співає).
У середу родилася,
Та на моє горе.
Ой не піду за старого —
Бородою коле.
А я піду за такого,
Що не має вуса;
Як кивне, як моргне,
То я й засміюся.
Скрипчинський (співає).
Трясітеся, рубці!
Дивітеся, людці!
Хоч сорочки не маю,
Женитися думаю.
Солодкевич (співає).
Кукуруза сіється, кукуруза родиться,
Молодому хлопцеві женитися хочеться.
Наївшися, напившися — ой, гвалт, женитися.
А як же я зголодію, де ж я жінку подіну?
Скрипчинський (тихо). Посадиш в різниці печінки продавати. Не журись.
Феся.
Ой кріп та роман,
Та петрушечка!
Кучерявий Василь —
Моя душечка!
Козаченьку гарний!
Не ходи до Ганни,
Ходи до Мотрусі,
На білі подусі.
А в Мотрусі-дусі
Чотири подусі.
Скрипчинський (набік). Ще й різниці з фляками.
А п’ята маненька —
Сама молоденька.
Дармостук (набік). Молоденька, аж лисина світиться.
Всі.
А шоста перина —
Сама чорнобрива.
Феся (тихо). Правда, що маненька та тоненька, як перина.
Дармостук (співає).
На городі погрібець,
На погребі бондарець.
Ой бондаре, бондарику!
Набий мені бочку.
А я тобі, бондарику,
Пошию сорочку.
Цілий тиждень п’яна була,
І сорочку продала,
З паничами пропила.
Чом писаря не любить,
Хіба не подоба?
Всі.
Сяде верхи на собаку —
Вся його худоба.
Всі (співають).
Січена калинонька, січеная;
А вже наша Мотруня зарученая;
Червоні черевички на нозі,
Що купив Василько в дорозі.
Танцюють метелиці. Мочульська з чаркою й пляшкою в руках крутиться всередині круга.
Завіса спадає.
Кінець.
