ДІЯ ДРУГА
ВИХІД 1
Козацька рада й гетьман Томило. На сцені майдан серед міста; на майдані стіл, накритий червоною скатертю. Довбиш б’є в литаври. Козаки збираються на майдан і стають кругом стола оддалеки. Старий гетьман Томило виходить з старшиною; в руках у його бунчук та булава.
Томило (поклонившись раді). Пани-товариші! Для чого маємо раду збирати й раду держати? З ким маємо войну починати? З ким маємо битись, а з ким миритись?
Один козак з ради. Наш батьку старий! Нічого б тобі про те й питати. Вчора татари спалили Богуслав по саму Рось, обібрали наші хати, пограбували наше добро, напали на Богуславишин двір, забрали на весіллі в неволю дівчат… Чи вже ж тобі питати, про що будемо раду держати? Треба нам воювати з татарами й турками!
Томило. Чи до діла ваша річ, пани-товариші? У нас з турками мир. Ми обіцялись не зачіпати татар. Ми зломимо своє вірне слово й козацьку честь.
Один промовець (виступаючи з кола). Не по-козацькій ти говориш, старий батьку! Твоїх дітей не погнали татари в неволю; твоя хата ціла; твоя худоба пасеться на степу! Нащо пак і воювати!.. Але глянь на ту пожежу, на ті руїни!
Більша половина ради. Гетьман каже правду! Не можна нам ламати свого слова. Гетьман каже правду. Не треба войни!
Томило. Послухайте моєї старої голови! Татари наробили шкоди; нігде правди діти… Ми пошлемо навздогінці за ними сотню козаків на прудких конях, однімемо наших дітей, нашу худобу і вкриємо степ татарськими головами. А война тепер діло небезпечне.
Одна половина ради. Не гетьманська твоя рада! В тебе старе серце: воно не болить за нещасних наших дітей… Може, воно вже прохололо задля войни, задля слави України. Веди нас на войну!
Друга половина ради. Гетьманська річ правдива; не треба войни!
Одна половина. Веди нас на войну! Смерть туркам і татарам!
Друга половина. Послухаймо гетьмана! Не треба войни!
Одна половина. Треба!
Друга половина. Не треба!
Рід Богуславчин виступає на сцену; з ним — Тетеря.
ВИХІД 2
Ті самі, Богуславчин рід і Тетеря.
Рід Богуславчин і Тетеря. Ясне товариство, висока радо! Нечисті бусурмани занапастили наш рід. На нашім кутку зостались одні руїни. Наші діти в неволі. Може, завтра їх продадуть в неволю на далеку сторону. Просимо вашої оборони, просимо кривавої помсти.
Тетеря. Хто не хоче войни з татарами, той не козак. Хто не хоче вести козацьке військо на ворога, той не гетьман. Нам треба войни. Нащо нам здались гетьмани-пічкурі. Нам треба молодого й завзятого гетьмана!
Панас Богуславець. Наш дом в руїнах. Моя сестра в неволі. Все наше добро пішло марно. Наших сестер швидко продадуть на базарі. Чи вже ж нам ще раду радити — чи бити ворога, чи жалувати!
Одна половина ради й Богуславчин рід. Нам треба войни! Народ хоче войни!
Друга половина ради (слабіше). Пожалійте козацький цвіт, молоді голови! Чи мало ж ми поклали голов на степах?
Одна половина й рід (ще голосніше). Батьку! Веди нас на войну або клади булаву!
Друга половина (ще тихіше). Мир! Не клади, батьку, булави!
Одна половина й рід (ще голосніше). Клади булаву! Не твоїм старим плечам знести войну. Нас більше! Война!
Томило. Коли вас більше, то нехай буде по-вашому. (Кланяється раді). Спасибі вам, висока радо, за честь і шанобу! Кладу булаву! (Кладе булаву й бунчук на стіл, кланяється раді і стає між старими козаками).
Старі козаки (виступивши перед радою). Старий гетьман виступає: чи не має хто, пани-товариші, чого сказати проти його?
Один козак (до Томила, котрий виступає на середину кола). Ти не мислив зла Україні, ти вірно служив, водив військо на ворогів і край боронив; не марнував народним добром, свого докладав; кришив татар, як капусту, страху завдавав; з старшиною, з козаками ти раду держав. Дякуємо тобі! (Кланяється гетьманові).
Томило. Колись бився з ворогами, та тепер не буду! Того часу молодого повік не забуду! Була міць, була сила, та мій час минув… Руки слабі, сила впала… Простіть мені, товариші, в чім моя вина! Коли я мислив зло Україні, от моя голова!
Рада. Не мислив зла Україні, ти чесно служив! Дякуємо тобі!
Один старий козак. Панове-товариші! Послухайте нашої ради, кого на гетьмана обібрати! Між усіма полковниками двом полковникам припадає гетьманувати: Яремі Байді або Василеві Тетері. Воля ваша! Вибирайте!
Байда виступає з одного боку ради, а Тетеря — з другого.
Голос з 1-ої полов. ради. Тетеря козак добрий.
Голос з 2-ої полов. ради. І Байда козак неабиякий.
Голос з 1-ої полов.. Про Тетерю знає вся Україна.
Голос з 2-о ї полов.. Про Байду знає не одна Україна.
Два голоси з 1-ої полов.. Тетеря недавно побив ляхів.
Два голоси з 2-о ї полов.. Байда бив ляхів, бив татар і турків.
Три голоси з 1-ої полов.. Тетеря лицар завзятий .
Три голоси з 2-ої полов.. І Байда лицар запеклий; його бачив Цареград.
Чотири голоси з 1-ої полов.. Тетеря помститься за свій рід, за Марусю Богуславку.
Чотири голоси з 2-ої полов.. Байда помститься не за рід, а за всю Україну.
Одна лава першої полов.. Байда лицар добрий, та дуже значного роду.
Одна лава 2-ої полов.. Хоч значний, та зате простий і щирий. Тетеря дуже молодий: нехай трохи по-старіється!
Дві лави 1-ої полов.. Старість на войні не радість, а для молодості война — криваве пиво. Нехай веде нас на войну Тетеря!
Дві лави з 2-ої полов.. Ба не поведе нас Тетеря, бо поведе Байда.
Дві лави з 1-ої полов.. Тетеря візьме булаву!
Три лави 2-ої полов.. Байда візьме булаву!
Три лави 1-ої полов.. Тетеря буде гетьманом!
П’ять лав 2-ої полов.. Байда!
Три лави 1-ої полов.. Тетеря! Тетеря!
П’ять лав 2-ої полов.. Байда! Байда!
Одна полов. ради. Нас більше!
Друга полов. ради. Ба нас більше!
Одна полов. ради. Ми ставимо на стіл Тетерю! (Ведуть до стола Тетерю).
Друга полов. (голосніше). Ми ставимо на стіл Байду! (Байду підводять до стола. Тетеря й партія його оступається).
Старі козаки (виступають). Цссс…
Всі стають на свої місця.
Промовець (з старих козаків виходить на середину). Послухайте ради сивої голови! Обидва лицарі добрі, козаки завзяті, але слава про Байду пішла далеко за границі України (оступається).
Старі козаки. Ми за Байду, а хто за Тетерю, кидайте шапки вгору!
Одна половина ради підкидає шапки вгору. Шапок летить рідко.
Старі козаки. Нема ладу, нема згоди! Не бути Тетері гетьманом!
Тетеря з партією оступається.
Старі козаки. Багато козаків бачили ми на своєму віку, та не було ще такого завзятого, як Байда: він по три дні не злазив з коня, завдав жаху туркам в Цареграді, орлом літав по Чорному морі. Хто за Байду, шапку вгору!
Козацька рада. Хоч Байда значного роду, та лив свою кров, як воду, за народ, за Україну. Ми за Байду. (Кидають шапки вгору разом).
Старі козаки. Згода!
Козацька рада. Згода, згода, згода! Просимо тебе, Байдо, взяти булаву!
Два старі козаки виводять Байду на стіл і подають йому бунчук та булаву.
Козацька рада. Смерть ворогам!
Байда (взявши булаву й бунчук, кланяється). Дякую вам, велика радо! Я не жалував своєї крові за Україну, бувши козаком, але гетьманство не по моїй силі. Дякую вам за велику ласку! (Кладе булаву й бунчук).
Рада (тихо). Просимо тебе, візьми булаву і рятуй Україну. (Старі козаки подають Байді бунчук і булаву вдруге).
Байда. Боюсь великої честі й великого діла! Дякую вам! (Знов кладе бунчук і булаву).
Рада (тихо). Просимо тебе! Візьми булаву!
Байда. Боюсь великої честі й великого діла! (Кладе булаву й бунчук).
Рада (грізно). Велимо тобі! Бери булаву!
Старі козаки подають Байді бунчук і булаву втретє. Козаки прикривають Байду знаменами. Хорунжий роздає знамена по всій раді.
Рада. Оборони, боже, козацьке військо і всю Україну!
Щасти нам, боже, на ворога стати,
На ворога стати, Україну обороняти. —
Всіх бранців з неволі ослобоняти,
Наших ворогів мечем порубати!
Слава, слава, слава!
Байда (з стола). Не раз і не два заглядав я в вічі чорній смерті. Я смерті не боюся і готовий тричі вмерти за Україну! Нехай моя голова перша покотиться по степу, нехай я перший потону на морі, але таки добуду волі й честі для України! Козаки! Рушайте в поход! Я не зайду в хату попрощатись з жінкою, з дітьми! Дайте коня! Час у поход!
Рада. В поход! Смерть ворогам! Слава, слава, слава!
Козаки стають у ряди; на сцену виступає народ. Байда сходить з стола й порядкує.
Молодиці.
Не шуміте, луги,
Завдаючи туги!
Бо ми й так тугу маєм,
Козаків теряєм.
Ой, козаченьки пішли,
Чорні очі занесли,
Серцю туги завдали.
Бодай тії вороги
Поконали до ноги!
Дівчата.
Всюди гори, всюди гори,
Нігде води пити;
Підуть хлопці на войну,
Нікого любити.
Сидить лебідь над водою, днює і ночує;
Не будемо ми у парі, душа наша чує!
Два лебеді над водою, обидва біленькі,
Не будемо ми у парі через воріженьки.
Молодиці.
Темна нічка осінняя,
Та не будем спати;
Ой, тяжко нам, ой, важко нам,
Ні з ким розмовляти!
Темна нічка та невидна,
А сон нас не морить;
Постіль біла, стіна німа,
Стоїть, не говорить.
Молодиці й дівчата (разом).
По садочку ходитимем,
Рученьки ломитимем,
Будем ходити, ходя тужити.
Будем гуляти, гірко плакати.
Ой, коли ж вас, козаченьки,
В гості дожидати?
Козаки.
Ой, тоді нас, козаків,
Дожидайте в гості,
Як виросте у світлиці
Трава на помості.
Ой, пливуть лебеді та проти води,
Пливуть й за водою;
Привикайте, зостаючись дома,
Жити із бідою.
А ми підем, ми попливем
Дніпром за водою.
Молодиці й дівчата (жалібно).
Як будете, козаченьки,
Бистру річку брести,
Присилайте на Вкраїну
Та частенько листи;
Або листи присилайте,
Або й самі прибувайте.
Козаки (весело).
Як не будем на різдво,
То ждіть на Великдень,
Як не будем на Великдень,
То ждіть на Миколи;
Як не будем на Миколи,
То не ждіть ніколи!
Грай, море, добре буде!
То не ждіть ніколи!
Старі козаки (з гнівом до жінок та дівчат).
Хто кохання знає,
Не вірує в бога;
Раз серденьку радість,
А десять— тривога.
Перестаньте ж ви, баби,
Вити та тужити,
Бо молодцям-козакам
З бабами не жити!
Козаки й діди (весело).
Перестаньте тужити,
Завдавати жалю!
Бо нам, козакам,
І так жалко краю;
Бо нам, козакам,
Із вами не жити;
Бо нам, козакам,
Не жінок любити,
Мед-горілку пити,
Воріженьків бити!
Молодиці й дівчата (разом з козаками).
Ой, покиньте золоті удила,
Щоб ми ваші коні до води водили.
Ой, покиньте золоті сідельця,
Щоб була неділя для нашого серця;
Ой, покиньте коней вороненьких,
Щоб ми не забули вас, молоденьких.
Ой, дамо вам хустки шовкові,
Накривайте ними сідла золоті.
Ой, будете хусточки виймати,
Ой, будете тоді нас споминати.
ВИХІД 3
Ті самі й Настя Богуславиха.
Настя, в чорній одежі з золотим хрестом на шиї, вибігає на майдан, ламаючи руки.
Настя. Ой, хто знає, хто відає моє велике горе! Ой, хто постереже велику тугу матері, що втеряла одну дочку на самому весіллі! Хто збагне глибиню мого горя, глибокого, як морська безодня! Люде добрі! Мир хрещений! Лицарі-козаки! Рятуйте мою дочку, мою дорогу Марусю! (Плаче. До Тетері). Василю! нащо ти взяв мою Марусю, мою єдину дитину? Чи ти в такий час засватався, чи в такий час почав весілля? Верни моє дитя! Прошу тебе, благаю тебе, оддай мою дитину! (Падає перед ним на коліна).
Молодиці кидаються до Насті і беруть її під руки.
Тетеря. Мамо, мамо! що ви говорите? Що з вами? Хіба в мене не болить серце, як і в вас? Хіба ж нещастя не розбило мого серця? Ви втеряли дочку, а я молоду жінку. Мамо! Покладіться на одного бога. Другої надії нема.
Настя. Нема надії… нема надії… Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив моє серце, неначе врізав його гострим ножем. Нехай же я оживу, нехай я буду сподіватись, буду виглядати мою дочку щодня, щогодини. Боже мій милий! Втратити й надію, не жити сподіванням! Василю! Дай мені хоч надію, бо я ляжу в домовину! (Плаче).
Панас. Мамо! Не мучте себе, не побивайтесь! Ви бачите, що рада постановила воювати з турками й татарами. Маруся не вмерла. Ми зараз виступаємо в степ, доженемо татар, вернемо бранців, зруйнуємо татарські городи, заберемо бранок з татарських базарів.
Настя. Сину мій, дитино моя! Говори, говори, не переставай! Дай мені надію, дай мені жизнь!
Панас. Ми визволимо бранців або покладемо в степу свої голови. Ви бачите, що козаки вже збираються на воину.
Настя (до козаків). Чи ви знаєте горе матері, що поховала своє дитя в сиру землю? Якби я поховала Марусю своїми руками, я була б щаслива, я б співала, я б раділа… Я б знала, що її прийняв до себе бог; я б знала, що над нею не знущатиметься поганий бусурман. А тепер її продадуть в неволю, продадуть на базарі мою Марусю, мою красу, моє щастя, одіймуть од неї віру! (Ламає руки). Козаки, голубчики! Зруйнуйте ж ви саме погане гніздо бусурманське, щоб його й слід пропав! Оддайте мені мою Марусю! (Ридає).
Байда. Не плач, Насте! Не плачте, українські матері! Ми доженемо татар, візьмемо бранців і зруйнуємо все погане царство, що так нашкодило нашій Україні.
Настя. То й перестану плакати… Оселя моя згоріла; все моє добро рознесли татари; дочка моя в татарських руках. Покину я Україну вслід за козаками. Піду я тими ярами, тими степами, кудою погнали мою Марусю! Поколю я свої ноги тим терном, що вона свої поколола; попечу я свої ноги тим гарячим піском, що вона свої попекла. Піду я в Цареград, в Єрусалим… Боже мій милий! Даю тобі зарік йти в Єрусалим, тільки наведи мене на ту дорогу, котрою я дійду до моєї дочки і пригорну її до серця. (Витягає ніж з-за пояса). Пошли мені, боже, силу цим ножем покарати моїх проклятих ворогів. Я помщусь над ними! Я прикинусь туркенею, прикинусь бусурманкою, а таки знайду свою дочку і покараю своїх ворогів. Буду йти шляхами, буду всіх козаків намовляти, доступлю в палац поганого бусурманського хана, задушу його оцими своїми руками! (Махає ножем, підіймаючи руки вгору).
Настя, Тетеря, Панас, потім і Байда.
Проклятий той час, та година,
Що Україна дітей своїх породила!
Зажурилась Україна, що нігде прожити;
Витоптала орда кіньми маленькії діти.
Ой, маленьких витоптала, великих забрала;
Назад руки постягала, аж у Крим погнала.
Ой, у степу огні горять,
Там татари полон ділять.
Села наші запалили,
Наше добро собі взяли;
Старих людей порубали,
А молодих в полон взяли.
Козаки й народ.
Змилуйсь, боже, ти над нами з високого неба!
Возьми собі життя наше,
Бо нам жить не треба!
На майдан виходить кобзар і співає, приграваючи на кобзі.
ВИХІД 4
Ті самі й кобзар.
Кобзар.
Струни мої, струни золотії!
Заграйте мені стиха!
Нехай козак-нетяжище позабуде лиха.
Ой, обізветься пан Підкова,
Отаман батько запорозький:
Гей, друзі-молодці,
Браття козаки-запорожці!
Добре дбайте, добре гадайте,
З татарами пиво варити зачинайте.
Татарський солод, козацька вода;
Татарські дрова, козацькі труда.
Ой, з того пива
Зробили козаки з татарами превелике диво.
Татари догадались,
Від козаків утікали,
А козаки нарікали.
Ой ви, татарове,
Пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?
Струни мої, струни золотії!
Заграйте мені стиха;
Ачей козак-нетяжище позабуде лиха!
(Кобзар починає веселої).
В нас, у Січі той норов,
Хто отченаш знає;
Як умився, вставши вранці,
То й чарки шукає.
Чи чарка то, чи ківш буде,
Не глядить переміни;
Гладко п’ють, з лука б’ють
До нічної тіні.
Козаки (дрібно).
Гладко п’ють, з лука б’ють
До нічної тіні.
Лук натягнем, стріли пустим,
Брязнем тятивою;
Ой, мусить утікати
Кримський хан з ордою!
Байда (виступає поперед війська).
Козаки! ставайте в ряд!
Помолимось богу!
Козаки й народ (моляться).
Пошли нам, боже, щастя-долю
В нашому поході!
Подай нам силу на турків стати,
Ще й татар звоювати;
Мир християнський од бусурманів,
Од нечестивих обороняти;
Славу козацьку, славу України
На поталу не дати.
Поможи нам, боже, на ворога стати.
Байда (сідає на коня).
Виступайте, козаки!
На ворога! Слава!
Козаки.
Слава, слава, слава!
Ой, заржіть, заржіть, коні вороні!
Під круту гору йдучи;
Ой, заспівайте ви, козаченьки,
У поход виступаючи.
Коні біжать, земля дрижить,
Степи полягають;
Козаченьки-запорожці
На татар виїжджають.
Молодиці й дівчата (жалібно).
Ой, коли б ми, нещасливі,
Зозулині крила мали,
То б ми з вами, козаками,
День і ніч літали;
Все над вами щебетали,
Вас би розважали
Та своїми крилечками
Від сонця прикривали,
Гострі стріли татарськії
На татар одбивали.
Ой, коли б ми, безталанні,
Та орлині крила мали,
То ми б полетіли,
Ваші кості позбирати,
На широкому Дунаї
Та й пополоскати,
У шовкову хустиночку
Та й позавивати;
А щоб своїх козаченьків
Навік споминати.
Козаки (торжественно).
Кінь ірже, води не п’є,
Доріженьку чує!
Бог знає, бог відає,
Де козак ночує.
Ой, стелиться йому
Зелений лист-лопушина,
А під головами
Козацькая жупанина.
Розвивайся, сухий дубе,
Завтра мороз буде;
Виступайте, козаченьки,
Зараз битва буде.
Зашуміла дібрівонька,
Ще й гай зелененький:
Ой, виступив з України
Козак молоденький.
Козаки виступають. За кулісами пісню чути тихіше.
Молодиці й дівчата.
Ой, повій, вітроньку, по крутій горі
Та по шовковій траві
Та ізбери, боже, всі любощі мої,
Та понеси, боже, аж до милого мого,
Та положи, боже, в головоньці його;
Він раненько встане,
На любощі гляне
Та й мене спом’яне.
За кулісами далеко чути пісню.
Козаки.
Ой, на горі та женці жнуть,
А попід горою, попід зеленою
Козаки йдуть.
Попереду пан хорунжий;
Під ним кониченько, під ним вороненький
Грає дуже.
Настя (прожогом кидається слідком за козаками).
Піду на край світу!
Знайду свою дочку,
Помщуся над ворогами!
Помщуся! (Вибігає).
Завіса падає.
