ДІЯ П’ЯТА
Двір Рябка; на дворі стоїть хата з ґанком; направо — баркан з брамою і хвірткою, наліво, під гору — сад, обгороджений тином.
Далеко видно гори, на горах — Андріївська церква, Десятинна, Софійський собор.
Сонце на заході.
ВИХІД 1
Химка сама.
Химка (замітає двір мітлою). Другим людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в сих хазяїнів. Вони весілля справляють, а ти мети двір у неділю, ще й піском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика пані поїде вінчатись. Знаємо, з яких ви панів. І я була б такою самою панею, якби був живий мій чоловік.
ВИХІД 2
Химка й Сидір Свиридович.
Сидір Свиридович. Химко? Піймай собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обірвала якій-небудь панні весільної сукні. (Входить у хату.)
Химка. Хіба в мене собачі ноги, щоб я за собаками бігала?
ВИХІД З
Настя, Ольга й Варвара.
Настя входить в хвіртку і йде до ґанку. За нею входять Ольга й Варвара, убрані по-весільному.
Ольга і Варвара (до Насті). Добривечір тобі! Потривай лиш! Як ми разом з’їхались, неначе змовились.
Настя (стає серед двора). Доброго здоров’ячка, мої дорогі. (Цілується з обома.)
Ольга (до Насті). Як же ти гарно убралась! Зовсім, як до вінця. Яка гарна матерія! (Лапає.) А по чому аршин?
Настя. Трошки дорога матерія: по два карбованці платила.
Варвара (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по півтора карбованці.
Ольга (до Насті). Для твоєї сукні коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.
Варвара. Я б на його місці одкинулась од неї й без того.
Настя. Вже й бере! І де в його ті очі були? Хіба ж у нас нема кращих паннів. Сам як чорнобривець, а бере сову.
Варвара. Вже й бере! Ніс, як карлючка! (Сміється.)
Ольга. Очі, як цибуля. (Сміється.)
Настя. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходімо в хату.
Всі три. Ходімо! Ходімо! (Йдуть у хату.)
ВИХІД 4
В хвіртку входять два митрополичі баси в сіртуках.
1-й бас. Та цей дом мені по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й бас. Чи добре ж приймали?
1-й бас. О, ще й як добре! Хазяїн і хазяйка дуже люблять пісні і трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не дві відрі горілки. Он де Гострохвостий надибав собі дівчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибі Гострохвостому, що попросив нас на весілля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й бас. Піддам і я басом жару. Ну вип’ємо ж цього вечора!
1-й бас. О, що вип’ємо, то вип’ємо! От буде лахва!
ВИХІД 5
Ті самі і Гострохвостий з двома шаферами.
Гострохвостий (до басів). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!
Баси. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двір нам трошки по знаку. Добрі люди живуть в цім дворі і, здається, не вбогі.
Гострохвостий. О, не вбогі.
Шафери. Авжеж не вбогі. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолі.
Баси (до Гострохвостого). Наберете в кишені всякого добра?
Гострохвостий (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнів удались.
Всі. От щасливий чоловік. Багатому чорт дітей колише.
Всі йдуть до хати. Гострохвостий зостається й виглядає в хвіртку.
Гострохвостий. Ой боже мій! Аж трушусь. А що, як почує та й прибіжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зітхає і йде в санок. Йому назустріч виходить Сидір Свиридович, обнімає його й цілується.)
ВИХІД 6
Гострохвостий, Сидір Свиридович, шафери й два баси.
Сидір Свиридович. От тепер ви вже наш. Вже нас ніхто не розлучить. Будьте ж щасливі в новій жизні. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вінця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всі входять у хату. Сидір Свиридович з сіней.) Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Химка виходить, одчиняє ворота. В ворота заглядають погоничі й міщанки. Химка вертається в хату. З хати на ґанок виходять шафери з образами й свічками, сходять по східцях і стають по обидва боки ґанку; за ними виходить один бас і несе хліб-сіль, за басом виходить другий бас.
Гострохвостий і Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, убрана в чудний старомодний чепчик, дружки, кілька міщанок і Химка.
Євдокія Корніївна і міщанки плачуть і втирають очі хусточками.
ВИХІД 7
Гострохвостий, Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, шафери, дружки, митрополичі баси, міщанки й Химка.
Гострохвостий (до одного баса). Гукніть, будьте ласкаві, щоб звощики під’їхали під самі ворота.
1-й бас (вибігає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сідайте на козла та подавайте коні, бо вже молоді йдуть. (Вертається.)
Євдокія Корніївна (плачучи). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра хто його зна де й ділась. Ні до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.
Сидір Свиридович. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Гострохвостий (тихо). Нема Скавичихи на весіллі. Слава ж тобі, господи! Збувся я клопоту.
Сидір Свиридович (бере хліб і сіль). Ще раз благословляю вас святим хлібом перед вінцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров’я і добра повну хатуї
ВИХІД 8
Ті самі й Горпина Корніївна.
Горпина Корніївна (прожогом вбігає в ворота, розпихаючи людей, і кидається з плачем і з криком до ганку). Стій, брате! Стій, не благослови!
Гострохвостий (тихо, ламаючи руки). Боже мій! Нещастя моє! Скавичиха прибігла і все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Так оце у вас крадене весілля, ховане вінчання! Так оце ви недурно справляєте весілля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весілля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.
Горпина Корніївна. Нехай збігаються з усіх Кожум’яків, нехай збігаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрі! Дивіться на мене, дивіться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивіться на сестру, що хотіла вкрасти в мене зятя!
Шафери (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Біжать, виганяють людей за ворота і зачиняють ворота.)
Горпина Корніївна. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину і береш носату багачку!!!
Євфросина й дружки. Ой, який страм! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Не пущу до вінця! Стій! Не підеш вінчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Під суд його, в поліцію, в тюрму! Дай попереду одвіт за моє дитя!
Євдокія Корніївна (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корніївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!
Горпина Корніївна. Сестро! В тебе дочка, і в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, і проста, і п’яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленці. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?
Гострохвостий. Горпино Корніївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публічно, перед людьми!
Горпина Корніївна. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цілим світом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочці. Як тобі не робити страму, коли ти пройдисвіт, цілосвітній брехун, поганець, сибірний!
Гострохвостий (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу ніколи. Мене та лаяти публічно! Наробити такого шкандалу на цілий Київ! Мені, Свиридові Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зійшла! Візьміть її та одвезіть в Кирилівське і запріть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нічого нам звертати увагу на дурну бабу!
Горпина Корніївна. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилівське? Мене, Горпину Корніївну Скавичиху, чесну хазяйку й матір, одвезти в Кирилівське й заперти трьома замками! Не діждеш, поганий.
Гострохвостий. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилівське, а таки сьогодні звінчаюсь.
Горпина Корніївна. Не діждеш ти, ні твій поганий батько, ні твоя дурна мати. А вінчатись не будеш! Не пущу!
Євдокія Корніївна й Сидір Свиридович плачуть.
Євфросина. Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далі! (Збігає з ганку.) Не видержу більше! Тітко! Ви ж оце мене обидили, острамили на всю губернію на всю мою жизнь! Хоч за границю тікай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!
Горпина Корніївна. Ану, ну! Приступи до мене. (Показує кулаки.) Побачимо, чий батько дужчий! А вінчатись все-таки не будете! Побіжу слідком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церкві при всіх людях, при всьому хрещеному мирові. Не пущу вінчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими.)
Всі. Ой боже мій, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Горпина Корніївна. Побий вас сила небесна, скарай вас братська богородице на душі й на тілі, на ваших унуках і правнуках! (Плаче.) Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втішалася, як весняною квіткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокійна ляжу в домовину і не покину тебе на сміх поганцям. Ой, сирітство наше гірке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче.)
