ВИХІД 6
Ті самі й Химка.
Горпина. Побіжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїнові на один нюх табаки.
Химка. Чого? Табаки? Хіба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бігала, та ще й до церкви! Вже ці тітка вигадають! (Виходить.)
ВИХІД 7
Ті самі без Химки і Євфросина.
Євфросина (входить в світлицю. Побачивши Горпину, йде до неї і гордо вітається). Добривечір, тітко! Це ви до нас в гості?
Горпина. Авжеж бачите, небого! В гості прийшла.
Євфросина. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.
Євдокія Корніївна. Що ж ти купила? Чи не черевики?
Горпина. Певно, купила матері московську бурульку.
Євфросина (розвірчує папір й виймає очіпок з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову; мати одхиляється.)
Євдокія Корніївна. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи годиться ж мені на старість убиратися в очіпок, та ще з червоними стрічками?
Горпина. Авжеж! Воно якраз пристане до сивої коси.
Євфросина. Скиньте, мамо, оту міщанську хустку з ріжками та вберіться в чепчик.
Євдокія Корніївна. Ходила з ріжками замолоду, ходитиму й на старості літ.
Євфросина. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не прості люди. Їй-богу, візьму ножниці та постинаю ті капосні ріжки вам і тітці.
Горпина. Отак пак! На здоров’ячко матері. Ріжте, небого, матері, а тітки не зачіпайте.
Євфросина. От уже кожум’яцька простота! Що ж то скажуть мої товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансіоні, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо.) Що то скаже він, як прийде та знов побачить на матері оті ріжки? Він же сміявся з тих ріжків мені в вічі!
Горпина. А дайте, небого, я приберуся в той очіпок хоч на час. (Надіває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує.) А що? Чи не пані ж з мене вийшла? Дивіться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оці червонясті стрічки мені до лиця?
Сидір Свиридович. Хоч сьогодня заміж, їй же богу, хоч сьогодня.
Горпина. А брови як чорніють при цих капосних стрічках. Бий тебе коцюба! На двадцять років помолодшала. Тепер я неначе і кругом пані. Загляну хоч у вікно, може, на мене задивиться який ко-жум’яцький прудивус. (Заглядає в вікно.) Ото шкода! Нікогісінько нема на улиці, тільки дурна телиця витріщила на мене очі. Химко! Химко!
Входить Химка.
ВИХІД 8
Ті самі й Химка.
Горпина. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно мені в цих стрічках?
Химка. Авжеж гарно. (Тихо.) Господи прости, як та потороча. (голосно.) Вже, господи, що не вигадають оця тітка, то все півтора людського. (Сміється.) Нема часу дивитись.
Горпина. І цур йому! Нагрішила повнісіньку хату, хоч зараз іди до попа та й сповідайся.
Химка виходить.
ВИХІД 9
Ті самі без Химки.
Сидір Свиридович. Вам би, сестро, і справді треба щодня сповідатись.
Євфросина. Дайте лишень сюди чіпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.
Горпина. В гнилих яблуках… Цілували мої руки кращі уста, ніж ті, що ваші ручки будуть цілувати.
Сидір Свиридович. Меле, меле, шеретує! (Приспівує.)
Євфросина. Ой господи, яка кумпанія! (Тихо.) Що, як він навернеться в хату та побачить оцю всю кумедію?
Горпина. Вже яка є кумпанія, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Підіть лишень, небого, в пекарню та подивіться, чи не закипів самовар, та напійте тітку чаєм.
Євфросина. Авжеж, і з місця не рушу. Заходжусь оце бігати до пекарні!
Горпина. А я, бувши вашою матір’ю, послала б вас до пекарні, щоб ви халявою самовар роздували.
Євфросина. Пхе! Пхе! Ви, тітко, чортзна-що верзете. Вчіть уже свою Оленку, а я й без вас доволі вчилась.
Горпина. Знаємо вашу науку! Вчились три неділі, а набрались у мадами хванаберії на тридцять добрих років. Прощайте! (Виходить.)
Сидір Свиридович. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тікай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тієї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втік з церкви. (Виходить.)
ВИХІД 10
Євдокія Корніївна і Євфросина.
Євдокія Корніївна. Отже ж ти, серце, розсердила тітку; ще й не прийде до нас в гості.
Євфросина. Коли ж тітка вже геть-то простий чоловік.
Євдокія Корніївна. Та годі, годі, не сердься! (Йде і сідає коло Євфросини.)
Євфросина. Дайте, мамо, мені спокій! (Одхиляє голову.) Ще попсуєте мені на голові коафюру. (Оступається.) Сьогодня забіжать до мене в гості мої приятельки. Ви б, мамо, побігли в пекарню та наготували, чого там треба.
Євдокія Корніївна. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарні.)
ВИХІД 11
Євфросина, Настя, Ольга і Варвара.
Настя, Ольга і Варвара (входять в хату). Добривечір, Євфросино! Чи жива, чи здорова?
Євфросина (плеще в долоні). От і баришні йдуть! Доброго здоров’ячка! Насилу вас діждалась. (Цілується з усіма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тітку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмерділа гнилими яблуками світлицю, ще й вилаяла мене на всі боки.
Настя, Ольга і Варвара. Ха-ха-ха!
Настя. Слава тобі, господи, що в мене таких тіток нема.
Ольга. В мене таких тіток нема, але зате моя мати зоВ с і.м така, як твоя тітка Горпина.
Настя. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гості? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
Євфросина. Може, жду, а може, й ні. Там-то мені великій клопіт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
Ольга. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХІД 12
Ті самі та Євдокія Корніївна.
Євдокія Корніївна (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованці платила за аршин. (Входить.) Здорові були! (Цілується зо всіма.) А ваші матері живі, здорові?
Настя, Ольга, Варвара. Живі й здорові і вам кланяються. А вас як бог милує?
Євдокія Корніївна. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросині одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…
Євфросина. Годі вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справді яке диво шовкове плаття.
Євдокія Корніївна. Та ще оце ми купили Євфросині нові золоті сережки та золоті… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такі, так і сяють на всю хату.
Євфросина (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Настя, Ольга, Варвара. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Євфросина. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Ідіть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Євдокія Корніївна. Піду, піду! За всі голови. (Виходить.)
ВИХІД 13
Євфросина, Настя, Ольга і Варвара.
Настя (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Євфросина гордо переходить через хату і зумисне шелестить хвостом.
Варвара. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вітрі. А який хвіст! Здається, увесь шелест на хвості.
ВИХІД 14
Ті самі й Оленка.
Оленка (входить). Добривечір! З неділею будьте здорові!
Всі. Доброго здоров’я! Спасибі, будь і ти здорова.
Оленка. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: піди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце — й прийшла.
Євфросина. Сідай, Оленко!
Оленка. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Євфросина. Мабуть; чи подобається тобі хоч трохи?
Оленка. Де вже пак не подобається! Мені такого й до смерті не носити. Ох! (Зітхає.)
Євфросина. А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Настя, Ольга, Варвара. Покажи-бо, Євфросинко, золоті сережки та браслети, покажи!
Євфросина. Та вже нігде дітись: треба показати. (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет.)
Всі. Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату.
ВИХІД 15
Ті самі й Євдокія Корніївна.
Євдокія Корніївна (вбігає з пекарні прожогом). Аж тридцять карбованців заплатила своїми руками! Надінь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Євфросина. Таки не втерпіли, прибігли: ще й Химку сюди приведіть. Підіть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Євдокія Корніївна. Піду, піду. (Виходить.)
Євфросина надіває перед дзеркалом сережки й браслет.
Всі. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
