ВИХІД 3
Свирид Іванович Гострохвостий і Оленка.
Через сцену переходять дівчата з відрами; деякі зостаються й слухають хор, балакаючи. З гори сходять кілька хлопців і пристають до їх. Оленка виходить з відрами і стає.
Оленка. Як гарно співають хлопці! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тією біганиною нема мені цілісінький день просвітку. Може, й Гострохвостий там сидить на горі та співає? Боже мій милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що він на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!
Гострохвостий (вглядівши Оленку). Вона йде з відрами! Вона! (Підходить.) Добривечір вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється і подає руку.)
Оленка (засоромившись). Доброго здоров’я! (Подає йому руку.) Ой, не давіть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мій! Серце моє трохи не вискочить з грудей.
Гострохвостий. Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу. (Хоче взяти відра.)
Оленка. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли відра?
Гострохвостий. Нічого; тут ніхто не бачить. Для вас я готовий не тільки що відра нести, для вас я переніс би усю криницю до вашої хати.
Оленка (спокійно). Не треба мені вашої помочі. Донесу й сама, як здужатиму…
Гострохвостий. Для вас, для вас я готовий ціле Дніпро перенести у вашу хату.
Оленка. Перенесіть для своєї Євфросини. Таких помагачів мені не треба. (Одходить з відрами.)
Гострохвостий. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…
Оленка. Я нічого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдіть собі до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бідної, не зачіпайте.
Гострохвостий. Ті всі баришні не варті однієї вашої брови. Ви найкраща панна на всі Кожум’яки. Вам нема тут рівні на цілий Київ.
Оленка. Яка я панна! От Євфросина , то панна: вона убирається в шовкові сукні; їй мати купила золоті сережки; в неї на голові півпуда кіс. Ото так панна! Ви з мене смієтесь. Йдіть собі до Євфросини.
Гострохвостий. Коли б ви знали, які ви гарні, яке у вас гарне личко, які очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам ніхто не казав в вічі, що ви гарні?
Оленка. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Гострохвостий. І хто вам наговорив оце? Божусь вам і присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю і більше нікого не буду любити!
Оленка (тихо). Боже мій! А що, як він правду каже? Я аж умліваю. (Голосно.) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла віри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Гострохвостий. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб’є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вірите?
Оленка мовчить і задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?
Оленка думає.
Нехай мене кожум’яцькі собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дійшов, щоб моя цилюрня згоріла цієї ночі, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вірите?
Оленка (тихо до себе). Боже мій, який він гарний! Я ще зроду не бачила нікого такого гарного, одколи бігаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бідне! Не вдержишся ти в грудях.
Гострохвостий. Ще не вірите?
Оленка. Я рада б вірити, та ви дуже розумні, як усі кажуть, а я дуже бідна й проста. Коли б я була багата, я б вам повірила.
Гострохвостий. Навіщо вам те дороге убрання, коли ваші очі, ваші брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матері сюди хоч щовечора. Добре?
Оленка. Як моя мати довідаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втікати.
Гострохвостий. То скажіть своїй матері, що я буду сватати вас, що я буду женитись із вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всі боки.)
Оленка. Чи вже ж тому правда? Хіба ж я вам рівня?
Гострохвостий. Оленко моя! Серце моє! (обнімає її.) Я впаду отут серед шляху перед тобою на коліна, бо я люблю тебе.
Оленка (кладе йому руки на плечі і припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нікого так не любила.
ВИХІД 4
Оленка, Свирид Іванович і Горпина Корніївна.
Горпина (шукає когось і придивляється до Оленки і Гострохвостого). Невже ж се моя Оленка обнімається і цілується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? Та це Свирид Іванович! Та це Гострохвостий.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподівалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш із ним серед улиці? (Присікується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобі вже з хлопцями цілуватись!
Гострохвостий. От і не обсохло. зовсім вже обсохло!
Горпина (соваючи кулак під самий ніс Оленці). Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! Бери відра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб і твого духу тут ніколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; Оленка одходить з відрами й плаче.)
ВИХІД 5
Горпина й Гострохвостий.
Гострохвостий. Мені здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсім не приходиться…
Горпина. Цить, бо я тобі очі видеру! (Показує нігті.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Він думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! То це ті великорозумні, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина ! Я за свою дочку готова очі видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!
Гострохвостий. Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (Голосно.) Горпино Корніївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти.)
Горпина (доганяє, хапає його руками і кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небі! Не пущу! Дай мені одвіт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий пручається. Горпина кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Ґвалт! Ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бісова баба так, що розбудить всю улицю. (Голосно.) Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть! Я чесний чоловік! Я зроблю все, що ви скажете!
Горпина (кричить ще дужче). Поліція! В поліцію його! Я знаю вас, паничиків! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бідних дівчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибігла до сього проклятого брехуна, що вміє тільки по-письменному брехати. Ой, згубив же він мою єдину дитину! (Плаче.)
Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам і присягаюсь, Горпино Корніївно, що вперве! Ви думаєте, що і в мене таки душі немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печорські святі, нехай мене покриє лаврський великий дзвін, коли я брешу!
Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вірю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова — гнилі яблука! Божися! Присягайся! Іди до церкви, присягни перед богом!
Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловіка, щоб йти серед ночі до церкви присягати.
Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повірю. На, їж! (Бере жменю землі.)
Гострохвостий (сміється). Хіба я вовк, щоб їв землю.
Горпина. Їж! На, їж, то повірю.
Гострохвостий (регочеться). Чи ви, Горпино Корніївно, при своєму умі! Батькові своєму понесіть, нехай покуштує, яка земля на смак.
Горпина. То він ще глузує над нами, бідними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Поліція! Поліція! В поліцію його, сибірного! В тюрму! В Сибір його! Там йому місце!
Гострохвостий (тихо). От здуріла баба зовсім. Наробить мені шкандалу на всі Кожум’яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (Голосно.) Не кричіть, бо…
Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Поліція! Квартальний! Десяцький! Сюди! В’яжіть його, беріть його!
ВИХІД 6
Горпина, Гострохвостий й Оленка.
Оленка вертається, ставить відра, прожогом вибігає на сцену, ридає і кидається до матері.
Оленка. Мамо! Не зачіпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачіпайте!
Горпина. Щоб я його так пустила, піймавши на гарячому місці? Нізащо в світі! Нізащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка.
Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корніївно, і се й те, і сяк і так, і сякий і такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.
Горпина. Дуріть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не піддурите.
Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам… Ви мені не вірите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вірте мені, я чоловік чесний. І божусь, і присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті, коли ви мені не вірите. Щоб я вас піддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомі до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корніївно! Чи можна ж рівняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.
Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка… (До Оленки.) Геть одійди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарі на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що між нашими міщанками, але між тими баринями, що вештаються по базарі. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! І біс її зна, в кого вона вдалась.
Гострохвостий. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашім шевськім хорі у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!
Горпина. Ну й прирівняв.
Гострохвостий. Так я незабаром до вас і на заручини.
Горпина. Про мене, й просимо; тільки, здається, у вас ні за собою, ні перед собою… так, як і в нас. Тільки й добра, що бритви та язик у роті, як бритва.
Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корніївно! В мене, ви самі знаєте, і Оленка знає, своя цилюрня…
Горпина. Мабуть, тільки що цилюрня. Та вже бог із вами. Коли вам моя Оленка сподобалась, то й приходьте до мене в гості. В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми з Кожум’як, з Старого Києва І навіть Печорська. Для кумів я вже не пожалію хліба-солі.
Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.
Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як ваші бритви.
Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навіть пану Гострохвостому оці відра занести до хати. (Голосно.) Візьму ж я відра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере відра на плечі і крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собі плечі! Се надибав лихо ко-жум’яцьке! Коли б ще яка чортяка не вгляділа та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.
Пісню на горі ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гірко плакать, долю проклинати,
І кулаками сльози утирати!
Пісня замирає.
Горпина. От таки й Горпина Скавичиха діждалась, що її дочці Оленці такі паничі носять відра з водою!
Завіса падає.
