ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Світлиця Рябкова.
Сидір Свиридович сидить коло стола й позіхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечір.
ВИХІД 1
Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна.
Сидір Свиридович (позіхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позіхаю?
Євдокія Корніївна (позіхає й хрестить рота). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою!
Сидір Свиридович (позіхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи не роздерся.
Євдокія Корніївна (позіхає й хрестить рота). Пху! Не позіхай-бо, бо й я рот собі роздеру.
Сидір Свиридович. Оце, не позіхай та не позіхай, бо й вона позіхає!
Євдокія Корніївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…
Сидір Свиридович. Ати думаєш, що мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Євдокія Корніївна. От і вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?
Сидір Свиридович. Та хіба ж вже й не час! Що то ті жінки за мудрий народ! До смерті збирала б губи на оборочку.
Євдокія Корніївна. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
Сидір Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горілки.
Євдокія Корніївна. Про мене, пий чай, тільки не пий горілки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
Сидір Свиридович. Ой, не пити мені хочеться; здається — їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигів, чи солоних огірків? Як тобі здається?
Євдокія Корніївна. А як же мені про те знати? Хіба в мене твій рот?
Сидір Свиридович. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солоні огірки?
Євдокія Корніївна. Я б їла хвиги.
Сидір Свиридович. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигів схотілось, наче малій дитині.
Євдокія Корніївна. Чи то ж мені? Та то ж тобі!
ВИХІД 2
Ті самі й башмачниця.
Башмачниця (вбігає з кошиком). Добривечір вам, Сидоре Свиридовичу, і вам, Євдокіє Корніївно! Як же вам можна не бути на іменинах у Горпини Корніївни!
Сидір Свиридович. Як же піти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечері, то можна б і без шапки, а то вдень.
Євдокія Корніївна. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пішли, бо чогось послабли усі.
Сидір Свиридович. Еге! Чогось справді у нас роти послабли: й самі не розберуть, чого хотять. (Позіхає.) Ой, це неспроста щось.
Башмачниця. Мабуть, наслано. Було й мені таке торік після іменин Горпини Корніївни. Цілий день так позіхала, що мусила кликати шептуху.
Євдокія Корніївна. Сідайте ж та розкажіть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?
Башмачниця. Були на обіді пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забігла до вас по дорозі. Там був і Гострохвостий: таки добре витрусив кишені на горілку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Євдокія Корніївна. Чи вже ж? За Гострохвостого?
Сидір Свиридович. Брехня!
Башмачниця. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навіки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сіртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мій, як коліна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цілується з хазяйкою.) Та нікому, та нікому, нікому не кажіть, бо такий приказ. Я оце тільки вам і кажу. (Виходить і на порозі збігається з бублейницею.) Ой лишенько! Оце трохи з ніг не звалила! (Виходить.)
ВИХІД 3
Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і бублейниця.
Бублейниця. Бий тебе сила божа! Трохи мені носа не розбила своєю мордою. Добривечір вам, кумо! (Цілується.) Чи живі, чи здорові? А вас не було на іменинах у Горпини Корніївни, а ми пили сватання! Чи ви знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тільки нікому, нікому не кажіть, бо такий приказ, щоб ніхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так загулялась, аж очіпок з голови злазить. (Поправляє очіпок і виходить. На порозі збігається з Меропією.) Ой! Оце! Аж забилась об вас!
ВИХІД 4
Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і Меропія.
Меропія. Оце! Аж тім’ям об двері вдарилась. (Входить.) Господи, Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!
Сидір Свиридович (басом). А-мі-нь.
Меропія. Добривечір вам! Як вас господь милує?
Євдокія Корніївна. Вашими молитвами ще ворушимось до котрого часу. Сідайте, прошу вас!
Меропія. Спасибі вам, ніколи. Далеко дибати додому. Коли б ви, Євдокіє Корніївно, знали, як я сьогодня нагрішила у Горпини Корніївни; так нагрішила, що насилу несу свої прегрішення на Пе-черське.
Сидір Свиридович. То вкиньте ту в’язку гріхів у канаву, нехай там потоне у бездні. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
Меропія. Якби ж пак можна було… Так нас приймала Горпина Корніївна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та й… (Маха руками.)
Сидір Свиридович. Та й нагрішили повне сито й решето.
Меропія. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали. Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корніївна! (Заточується.) Прощайте! Зоставайтесь собі дома. (Виходить і не потрапляє в двері та в вікно, підійма ногу.) Оце як високо поробили пороги! (Знаходить двері й виходить.)
ВИХІД 5
Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна.
Сидір Свиридович (вдаривши об поли руками). От тобі й жених! Коли не брешуть оці сороки.
Євдокія Корніївна (вдаривши об поли руками). От тобі й Гострохвостий! Та, мабуть, і не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
Сидір Свиридович. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що одному. От тобі втеряли розумного чоловіка! Де ж тепер достанеш такого розумного зятя?
Євдокія Корніївна (з плачем, взявшись за голову). Ой бідна моя голівонька! Що ж то станеться з нашою Євфросинкою? Де ж тепер у світі знайти такого жениха для нашої Євфросини?
Сидір Свиридович хапається за голову. Обоє бігають по хаті.
ВИХІД 6
Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна і Євфросина.
Євфросина (виходить з кімнати). Що це з вами сталося? Чого це ви так бідкаєтесь?
Сидір Свиридович. Де ж пак не бідкатись?
Євдокія Корніївна. Де ж пак не бідкатись! Коли б ти знала… та не хочу казати… Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)
Сидір Свиридович. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: ніяк не повернеться.
Євфросина. Кажіть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
Сидір Свиридович. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мій!
Євдокія Корніївна. Тут забігали до нас аж три куми Горпини Корніївни та казали, що на іменинах у Горпини Корніївни був Гострохвостий…
Євфросина. Був Гострохвостий! А як він смів там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобі виварю воду!
Сидір Свиридович. Еге, вивариш воду, коли він уже посватав Оленку.
Євфросина. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я ніколи не пойму віри! Ха! Ха! Ха! Ха!
Сидір Свиридович. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилітали та брехали… трохи не побились отам, на порозі.
Євфросина. Коли б сюди прилетіло сто сорок і сто ворон з ними, то я б не пойняла їм віри. Гострохвостий і Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Істерично регочеться.)
Сидір Свиридович. Ха! Ха! Ха! А справді, трохи смішно!
Євдокія Корніївна. Євфросинко! Як ти страшно смієшся! Боже мій! Перестань! Не смійся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутні засмієшся! Не смійся!
Сидір Свиридович. Не смійся, коли смішно. Ха-ха-ха! (Сміється.)
Євфросина. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! І об чім він говорив з нею? А вона, мабуть, тільки очима кліпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно він тоді так поглядав на Оленку, так чіплявся до неї. Вже він не дурно забрів до тітки в гості. Постій же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!
Сидір Свиридович. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий і гарний, і розумний, кат його не взяв, але не тільки світу, що в вікні.
Євфросина. Ой боже мій, ще й допікають.
Євдокія Корніївна і Сидір Свиридович. Оце, боже мій!
Євфросина (встає й ходить по хаті). Ой, не допікайте мені, дайте мені спокій, йдіть собі до кімнати.
Євдокія Корніївна виходить у пекарню, Сидір Свиридович виходить до кімнати.
ВИХІД 7
Євфросина сама. Ходить по кімнаті й думає.
Євфросина. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очі темніші, брови чорніші, лице біліше, ніж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нігде правди діти: брови, як оксамит, як шовкові шнурочки, очі блискучі… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж він приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.) Покинув мене для простої міщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постій же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобі цього! Вмру — не подарую! (Бігає по хаті.) Я тобі оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобі докажу, хто я і що я! Я тобі докажу, що я — Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичівна. (Бігає по хаті.)
ВИХІД 8
Євфросина і Євдокія Корніївна.
Євдокія Корніївна (виглядає з пекарні). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що він ввійшов у нашу хвіртку. (Виходить.)
ВИХІД 9
Євфросина сама.
Євфросина. Іде! (Тривожно.) Що ж мені робити, як із ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансійоні свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дірочку. Він прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собі на дивані та й читає, та й читає, і не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобі воду. (Хапає книжку й лягає на дивані.)
