В другому рукаві під землею не запалився порох, а ті козаки, що стояли коло валу і були напоготові кинутись в проломане порохом місце, стояли, кричали та стріляли на вітер: навпісля виявилось, що ті Тетерині козаки змовились з глухівськими козаками, щоб не дати полякам влізти в город.
Приступ на город не вдався. Настала ніч. Вдарили страшні морози. Полякам приходилось круто од холоду й голоду. Кватир не було, не ставало й хліба. Прийшла звістка, що Бруховецький з своїми козаками та з Москалями наступає з Батурина і хоче вдарити на Поляків збоку. Королеві прийшлось кидати Глухів і йти на Бруховецького. Поляки день і ніч держали запряжених коней і Бруховецький з московським воєводою Ромодановським стрілися з Поляками. Закипіла битва. Поляки не встояли і повернули на Новгород-Сіверський. Ромодановський пустився за ними і догнав в Пирогівці на перевозі через Десну. Лід почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сіверський. В Новгороді-Сіверському не пустили Поляків. Тоді король одділив собі частку війська і пішов у Литву, а Чернецькому та Собєскому звелів вести другу половину війська назад за Дніпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почалося повстання проти Поляків та Тетері.
В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війні Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовився з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстріляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотіли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухіна в тюрму і засипали землею живими тридцять Москалів. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і не зачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсім були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кожний до себе нещасну Україну.
В той час, як король з військом стояв під Глуховом, Тетеря йшов до його з своїми козаками на поміч. Він забирав по дорозі невеличкі городки та місточка. Одні оддавались йому самі самохіть, другі боялись Тетері і одчиняли перед Тетерею ворота; він повернув од Лохвиці на Гадяч, але в Гадячі було багато війська. Тетеря боявся брати його приступом і повернув на Глухів. Під Глуховом він уже не застав короля. Король пішов з військом в Литву. Тетеря з Чернецьким вернулись назад через Дніпро в київську Україну.
Так скінчився похід короля Яна Казиміра на Східну Україну. Він не повернув її до Польщі і тільки зруйнував багато сіл та городів і наробив багато лиха в Полтавщині та Чернігівщині. Як тільки вийшли звідтіль Поляки, московські воєводи почали карати ті городи, котрі по добрій волі оддались королеві. З Переяслава вийшло чотири тисячі Москалів на Воронків і почали карати їх, за те, що вони оддались королеві; звідтіль вони пішли на Боришполь і ограбили людей, потім вернулись у Воронків, спалили городок, побили багато людей і вернулись в Переяслав. Але за те тут проти їх збунтувались Українці і стріли їх кулями з гармат, так що вони мусили втікати в Київ. Сам Бруховецький жорстоко карав ті городи, котрі самі приставали до Поляків.
Тетеря з своїми козаками та з Поляками одступався до Дніпра. Тепер Полякам приходилось круто. Бруховецького козаки шарпали їх по дорозі, а найбільше в лісах та на болотах і з заду, і з боків, і спереду. В селах люди не давали їм ні хліба, ні сіна. Поляки потратили коней і мусили йти пішки, ще й нести на собі сідла і самі од голоду насилу волочили ноги. Тетеря й Чернецький насилу долізли до Дніпра. На Дніпрі рушилась крига. Одні перепливали через Дніпро на човнах та байдаках, поміж пливучими шматками криги, другі переїзджали на саночках там де ще стояв лід. По другий бік Дніпра їх уже ждав Сірко, що підняв Київщину проти Тетері й Поляків. Сіркові козаки стріляли на тих, що приставали к берегу. Сам Сірко стояв па березі на тому місці, де перевозився Чернецький. Але Чернецький перехитрив Сірка. Він звелів розпалити на березі здорове багаття і пустив славу, що в тому місці буде перевозитись через Дніпро, а сам тим часом пішов вище по Дніпру і переїхав на другий берег просто у Іржищева. Сам Чернецький з своїм полком переплив ріку вплав верхами на конях серед пливучої криги. Сірко кинувся туди, де горіло багаття, але там Поляків не було, а поки він добіг до Іржищева, Поляки вже перейшли Дніпро. Тільки що Сірко хотів кинутись на Поляків, йому дали знати, що татари вертаються до дому і ведуть з собою великий полон людий та товару. Сірко кинувся на татар, розбив їх і одняв од їх кілька сотень українських бранців.
Переїхавши через Дніпро, Тетеря став з своїми козаками під Вільхівцями. Він забажав в своїй гетьманщині бути. Сірко одняв уже од його половину його гетьманщини од Дніпра до Дністра, до самого Чигирина й за Умань. Тетерю ненавиділи, звали його зрадником, лядським прислужником. Сулима й Сірко піднімали народ проти Польщі й Тетері скрізь до самої Білої Церкви. В час того повстання пропав і Іван Виговський, бувший гетьманом після смерті Богдана Хмельницького.
Іван Виговський служив тоді в короля за київського воєводу. Він мав багато ворогів і між ними гетьмана Тетерю й польського воєводу Маховського. Ще давно, за життя Богдана Хмельницького, Тетеря був переяславським полковником і не любив Виговського, що був при Богдані генеральним писарем. Після того Тетеря оженився з вдовою Данила, брата Івана Виговського, Оленою, дочкою Богдана і забрав собі велике її придане, котре дісталось би Іванові Виговському. Ставши зятем Богдана, Тетеря загарбав собі багато Богданового скарбу, мабуть тим що Богданів син Юрій постригся в ченці. Виговський і собі хотів забрати ті скарби. Тетеря почав з ним позиватись в польський суд і щоб не випустити із своїх рук скарбу, він задумав згубити Виговського. Як тільки в Київщині почалося повстання проти короля, Тетеря написав до короля, що повстання піднімає разом з Сірком та Сулимою, Виговський, митрополит Тукальський і Гедеон Юрій Хмельницький, що вони задумали одняти од Польщі правобережну Україну і передати московському цареві. Король тоді стояв під Глуховом і не пойняв віри Тетері, але написав до Виговського ласкавий лист, щоб він поклопотався як найшвидче погасити повстання.
Як, Тільки Тетеря вернувся в свою гетьманщину, король написав до його лист, щоб він як можна скоріше постинав голови всім верховодам повстання. Тетеря зрозумів, що до тих верховодів можна сміливо прилучити і самого Виговського.
Тим часом повстанці з Сулимою взяли Лисянку, взяли Ставище на Гнилому Тікичі і прогнали Маховського з Поляками до Білої Церкви. Тетеря пішов на поміч Маховському і вони вдвох прогнали Сулиму до Рокитної, де був убитий сам Сулима. В той час Виговський сидів в Хвастові і видав приказ по своєму воєводстві, щоб уся шляхта з’їзджалась на сейм в Житомир. Але польська шляхта вже не йняла йому віри, кричала, що Виговський зрадив Польщу, і не хотіла їхати на сейм. Виговського вороги намовляли шляхту і розпускали славу, що він став прихильником московського царя.
Почувши, що діється під Білою-Церквою, Виговський поїхав туди, щоб побачитись і переговорити з Тетерею, але вже не застав Тетері. Тетеря вже погнався за повстанцями під Рокитну. Виговський поїхав в Рокитну. В Рокитні йому привезли од Каховського лист, щоб він їхав в Корсун на раду про дуже потрібне діло. Виговський приїхав в Корсун до Маховського і застав там Тетерю і кількох польських воєнних, що зібрались нібито на воєнну раду.
— Треба-б нам порадитись, як би скоріше задавити повстання і вигубити верховодів, котрі піднімають чорний народ на бунт, сказали декотрі на раді до Виговського.
Тільки що Виговський почав говорити, Маховский і Тетеря разом перебили його і назвали його зрадником і верховодом в повстанні.
— Ви не докажете сього і ніхто сього не докаже, сказав Виговський. Йому показали засвідчення тих козаків, котрих уже покарали смертю і котрі в муках перед смертю наговорили на Виговського. Виговський одговорювався тим, що чоловік готов наговорити всякої всячини, як його мучать та випитують. Його не слухали і говорити йому не дали. Воєнна рада стала несподівано воєнним судом над Виговським.
Тетеря й Маховський звеліли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.
— Ви не судді! — сказав Виговський, ви не маєте права читати мені приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.
Виговського не слухали. Наставав вечір. Суді вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замість тюрми. Кругом хати поставили сторожу.
Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його розстрілять світом.
Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте мені написати до короля.
Його не послухали. Тільки стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.
— Дайте мені вмерти по-християнськи? Пришліть до мене православного священника, щоб висповідав мене і запричастив, — просив Виговський.
Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польські жовніри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.
Так безвинно згубили зі світа Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилі вмерла.
Звістка про смерть Виговського рознеслась по Україні між народом і ще більше зненавиділи Тетерю. В самому Чигирині знайшлися Тетерині вороги, котрі хотіли звести його з світа: вони послали за Дніпро до Бруховецького і накликали його на Тетерю.
Весною, в місяці марці, Бруховецький з Переяслава розіслав по Тетериній гетьманщині листи, в котрих оповіщав, що слідком за побитим королем і прогнаним Тетерею він вступає сам в Київську Україну з московським військом і щоб народ приставав під його гетьманську руку. Після того сам Бруховецький переїхав через Дніпро коло Сакирної в Черкащині і послав лубенського полковника, Гамалію з козаками на Черкаси. Гамалія спалив Черкаси і села кругом Черкас і пішов на Чигирин, де сидів Тетеря. Чигиринці послали до Чернецького просити собі помочі. Тим часом Бруховецький з Сокирної послав в Київ просити в московського воєводи війська та гармат. Воєвода послав до його Москалів з німцем Страсбухом. Москалі не встигли дійти до Сокирної: дорогою їх перепинив хорунжий Собіський з польським військом і розбив. Сам німець утік перший. Між москалями попався той конотопський сотник, Нужний, що так зручно в ночі забрав в Нових-Млинах дорогу королеву посуду та гроші. Поляки присудили повісити його, але він сам просив, щоб його посадили на палю, бо, як він казав, батько його вмер такою смертю.
Не діждавшись Москалів, Бруховецький пішов на Чигирин, щоб попередити Чернецького. Чернецький в той час послав військо в Чигирин, а сам побіг в Крим просити собі на поміч орду. Не заставши в Криму хана, він побіг в другу орду в Буджак і привів з собою двох султанів з кілька тисячами татар. Чернецький дозволив татарам брати в полон ті городи й села, котрі не оддадуться Полякам. Татари розійшлись загонами по Київщині, а Чернецький прибув у Васильків і запросив до себе митрополита Йосифа Тукальського, архімандрита Юрія Хмельницького і ще кілька поважнійших духовних і почав ласкаво вговорювати їх, щоб вони намовляли народ та козаків не бунтуватися проти короля, обіцяючи за те королівську ласку. Митрополит подякував за королівську ласку, але сказав, що духовним людям не годиться мішатись у воєнні та мирські діла.
— Коли так, то ви поїдете у Варшаву до короля і самі розкажете йому, чому вам не годиться вмішуватись у воєнні та мирські діла, сказав Чернецький, догадавшись, що духовні недуже прихильні до короля.
Чернецький ще дав духовним сторожу. Сторожа провела їх до Варшави. Там взяли Тукальського й Хмельницького і посадили в тюрму в твердині, в городі Марієнбурзі, де вони висиділи два роки.
Посадивши духовних в тюрму, Чернецький рушив на Чигирин. Бруховецький мусів одступитись під Бужин, де був Сірко. Чернецький ввійшов у Чигирин, взяв Суботів, маєтність Богдана Хмельницького. В Суботові Чернецький сам колись сидів в полоні, попавшись Богданові в руки в битві на Жовтих-Водах. Чернецький звелів розкопати могилу Богдана і його сина Тимоша в церкві і викинути їх кістки. Звідтіль Чернецький пішов на Стеблів. Він послав трубача, щоб стеблівці оддали місто. Вони не схотіли і Чернецький звелів наступати на Стеблів. На біду в той час запалився порох в церкві, де був склад пороху. Церкву зірвало. В самий переполох Поляки стали рубати ворота. Стеблівці здали містечко. Татари кинулись грабити і самі побились за добуток.
Чернецький зійшовся з Тетерею і пішов на Бруховецького, котрий з Вужина пішов у Канів і засів у йому.
В кінці мая Чернецький з Тетерею напали на Бруховецького і билися з ним од ранку до самого вечора і нічого не вдіяли. Поляки й Тетеря мусили одійти од Канева і одпочивати шість день. Сьомого дня Чернецький знов напав на Канів, вдарив на піших козаків Бруховецького, та на Москалів, та все таки нічого не вдіяв. Він опустився від Канева під Корсун, а далі під Білу Церкву і напав на Ставища. Ставищани стояли за царя і не пустили Чернецького. Вони вирізали всіх польських жовтрів, котрі зістали в Ставищах, і навіть поранених, котрі зістали в лазареті. В городі заперлось шістнадцять тисяч народу. Дачко й Булганий звеліли викопати кругом валів рів. З насипаної землі вийшов другий вал кругом Ставища. Народ глузував з Поляків, стоячи на валах. Чернецький об’їжджав своє військо, убраний в бурку з тигрячої рябої шкури. На його кричали з валів “ото ряба собака!” Гордий пан розлютувався і звелів татарам сплюндрувати всю околицю округом Ставищ і палити в город з гармат. В городі згоріло багато домів. Дачко був убитий. На його місце вибрали сотника Чина й Подобню. Поляки полізли на вали на приступом. Козаки одбили їх і вибили всю польську піхоту. Тоді Чернецький звелів обгорнути город військом. Ставищани од голоду мусили здатись. Вони зв’язали і привели до Чернецького тринадцять чоловік, між ними Чина і Подобню. Чернецький взяв з Ставища для татар великий викуп, поставив два полки і одняв дзвони, за те, що в їх дзвонили, скликаючи народ з сіл против Поляків. Під Ставищами поранили самого Чернецького. А Тетеря пішов з військом на Поділє, щоб не дати людям зібрати хліб і присилувати їх піддатись королеві. Він розіслав листи, в котрих був намальований хрест та образ Богородиці. Тетеря заприсягався тим хрестом, що Поляки більше не будуть панувати на Україні. Але Тетері ніхто не йняв віри. Простий народ знав добре польських панів та Тетерю.
Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тяглася війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чернецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщині, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сірка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польських панів, жидів та купців. Шляхта і жиди втікали на Волинь. Кальницький, полковник Варениця, лисянський Височан брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всіх Поляків. Сірко стояв недалечко од Умані, в Торговиці і стеріг Україну од польських приятелів, татар. Сам Бруховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Донців та Москалів, та й ті кидали службу, трохи не всі повтікали. Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста Москалів та й з тих багато повтікало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояри писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалі все продають, втікають до дому, а дорогою нападають скрізь по Україні на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісім-десять восьмачок хліба.
