Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чернецький не сподівався сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелів вирізати всіх людей і спалив Ставище до останньої хати. Після того Поляки вирізали всіх людей, навіть малих дітей в Боярці. Після такого кривавого діла люди з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втікали за Дніпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сейм. Йому було тоді 66 літ. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівці він звелів нести себе в одну хату, висповідався і тут умер.
Після смерти Чернецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала ціла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив її листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хліб і всі скарби ще й звелів її вибити. Весною повстання ще більше розгорілося. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалію під Корсунь. Гамалія вночі повів Козаків на Корсунь. Козаки полізли через стіну і почали з криком рубати Ляхів. Всіх людей, з жінками й дітьми Гамалія перевіз в Канів. В самій Польщі проти короля збунтувався один великий пан Юрій Любомирський. Ян Казимір викликав з України польське військо. Польський воєвода, Яблоновський, родом українець, повів польське військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу Церкву, а почувши, що збирається орда і хоче напасти на його, уступився під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівці зараз вирізали всіх Поляків та жидів. В польських руках зостались в Київщині тільки три городи: Черкаси, Біла Церква, та Корсунь. З тих городів люди втікали за Дніпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють діло, задумав утекти в Польщу. Сірко почув, що Тетеря втікає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далі зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втік в Польщу. Дорогою напав на його Сірко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Україні і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втік в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщині, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Східна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665, року гетьманом черкаського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсім безпечний од Поляків, покинув в Київщині в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Дніпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити “пресвітлі цареві очі”.
Восени перед самим Воздвиженням 1665 р. в’їжджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонився до самої землі. Бояри спитали його про здоров’я і звеліли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полі чупрак і оксамитове сідло. Гетьман сів на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелів видавати всім гроші на харч з свого скарбу. Шістсот сімдесят козацьких коней вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дні 13 вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всі цілували царя в руку, а цар питав всіх про здоров’я. Гетьман приніс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними слідком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив прийняти під царську руку всі українські городи, послати туди московських воєвод і забирати з їх податки в царську казну. Цар звелів гетьманові написати ті всі пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступився багато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й грошей. Він написав, щоб всі податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всіх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасік і чужоземських купців; давні козацькі вольности зостаються по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знам’я з царських рук. Київським митрополитом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське військо, а в кінці всього в Москві ніхто не смів би звати Козаків зрадниками.
Цар прийняв усі пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополита в Києві з Москви. Цар хотів попереду змовитись об тім з царгородським патріархом. Але взагалі цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Україні на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсім зайняти місце полковників і забрати в свої руки всіх козаків (як воно потім, через сто літ і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всіх полковників та осаулів — дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польські чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третім боярином. Од того часу Бруховецький підписувався на паперах: боярин і гетьман.
Після того обіду цар подарував гетьманові дорогу золоту одежу, обсипану дорогими камінчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.
Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінці й дітям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тоді ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всім полковникам по салу. Цар згодився на все. Хитрий гетьман вгадував, що поступився цареві вже геть-то багато, вгадував, що Україна не згодиться на се все, і випросив собі маєтність в Чернігівщині, як можна ближче од Москви.
Щоб зовсім запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку-небудь боярську дочку. Цар звелів йому женитись з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Гетьман оженився з нею, а декотрі полковники так само поженились в Москві з боярськими дочками.
Одначе не всій старшині прийшлось вернутись до дому.
Раз гетьман з старшиною обідав у князя Юрія Долгорукого. За обідом писар Захар Шийкевич почав лаяти поганими словами переяславського протопопа Григорія Бутовича, військового суддю Петра Забілу та двох полковників. Шийкевич замахнувся на протопопа ножем. Протопоп вихватив у його ножа, він кинувся на протопопа з виделками. Сам гетьман пожалівся на писаря цареві. Цар звелів зробити над писарем суд. На суді козацький осаул Богдан Щербак показав, що Шийкевич обходився з козаками гордо та пишно, бив і навіть скалічив декотрих козаків, а як хто з козаків прийде до писаря за ділом, то він лається, і ніхто з ним не сміє говорити, доки він сам не заговорить. Суд засудив писаря і цар звелів вислати його в Сибір.
Бруховецький засидівся в Москві до самого Різдва. А тим часом з України до його доходили недобрі вісти. На західній Україні, в Київщині піднімався славний Петро Дорошенко, черкаський полковник. Дорошенко бачив, що ні Москва, ні Польща не мають сили і не можуть вигнати одна другу з України, не хотять дати ніяких прав та вольности для козаків та для народа і тільки руйнують дурнісінько край. Він задумав вигнати з України і Поляків і Москалів і знов злучити до купи обидві половини України, розірвані Москвою і Поляками, ставши гетьманом усієї України. Не маючи в руках доволі війська, він задумав привернути Україну під власть турецького султана і з турецьким військом вигнати з України і Поляків, і Москалів. Ще за рік попереду він уже посилав в Крим до хана посланців і просив його оступитись за козаків перед польським королем, щоб король вивів своє військо з України і вернув з тюрми Юрія Хмельницького та Гуляницького. Хан тоді його не послухав. А тим часом козаки вибрали гетьманом Опару і він піддався під власть кримського хана. Але татари довідались, що опара і до хана горнеться, і до Москалів листи пише: вони вхопили Опару, закували в кайдани і послали до короля. Король звелів посадити його в тюрму в Марієнбурзі.
Після того татари напали на Опариних козаків і почали стріляти та однімати коні. Битва тяглася до ночі, а вранці татари виступили перед Опарину ватагу й закричали: козаки! Хочете взяти собі за гетьмана Петра Дорошенка? Як візьмете його, то ми не будемо вас зачіпати. Козаки зібрались на раду і згодились прийняти за гетьмана Дорошенка. Дорошенко був внук Михайла Дорошенка, котрий був гетьманом. Він родився в Чигирині. Ще за Богдана Хмельницького він був полковником прилуцьким, потім черкаським, а за Тетері він був генеральним осаулом. Вибравши Дорошенка гетьманом, опарина ватага козаків присягнула королеві в вірности і ханові — в приятельстві. Дорошенка вибрали 1665 року, і він зараз оповістив себе прихильником татар та турок і почав одбивати городи, забрані Бруховецьким. Він напав на Брацлав, де сидів полковник Дрозд, вірний Москві та Бруховецькому, а Дорошенкові козаки набігли під самий Київ, на Мотовилівку. Наказний гетьман, переяславський полковник Єрмоленко писав до царя і просив, як можна скоріше пустити гетьмана на Україну.
Зимою, з самого початку 1666 року Бруховецький вернувся на Україну. По Україні пройшла чутка про пункти гетьманської умови з царем. Та умова не подобалася ні духовенству, ні козакам, ні городянам, ні Запорожцям.
Перший підняв голос проти гетьмана його давний приятель архієрей Методій з київським духовенством. Методій 22-го лютого, 1666 року, з печерським архімандритом, з ігуменами монастирів прийшов до московського воєводи Петра Шереметьєва, що тоді сидів в Києві і просив, щоб він дозволив подати до царя просьбу, щоб цар не однімав од духовенства давніх прав та вольностей. Методій говорив, що київське духовенство просило Бруховецького дозволити вибрати митрополита в Києві по старому звичаю, вольними голосами од духовенства, городян і козаків, а гетьман одписав, що в Київ цар пришле митрополита з Москви. Методій говорив гаряче, розпалився, а далі сказав: Як тільки цар не дозволить нам вибрати митрополита вольними голосами з українських архієреїв та пришле з Москви готового, то ми запремося в манастирях і хиба нас виволочуть звідтіль за шию та за ноги, тоді тільки буде в Києві московський митрополит. От в Смоленському наставили з Москви архієрея Філарета, а він уже пооднімав вольності од духовенства і зве Смольнян неправославними, іновірцями. Шереметьєв заспокоїв духовенство, але воно вже стало проти гетьмана за те, що він, на свою користь, поступився цареві правами духовенства. І справді Бруховецький почав однімати од монастирів маєтності й землі. В марті київське духовенство послало в Москву ігумена Мелетія Дзіка просити в царя дозволу, вибрати собі митрополита вольними голосами. Цар сказав, що він послав лист в Цареград, спитати про се діло патріарха. Раз на обіді в Лаврі Методій і всі духовні, при московському бояринові прямо сказали, що вони не приймуть митрополита з Москви, що Бруховецький їх лютий ворог і їм непотрібний, бо він забрав тепер всю власть в свої руки. Давні приятелі, Методій та гетьман тепер стали ворогами і писали обидва листи до царя та обговорювали один другого.
Разом з духовенством незлюбили Бруховецького городяни-міщани. Бруховецький хотів одняти од міщан їх вольності і наговорював на їх перед царем, що через ті вольності міщани тягнуть до Польщі. Міщани повинні були давати кватирі для московського війська, а гетьман приказував міщанам давати кватирі й козакам. Міщани тепер мусили платити податки в царський скарб. В городи наїхали московські ціловальники і збирали з міщан податки для царя, а козаки брали з їх збори і в гетьманський скарб, видирали силою. Московський воєвода Шереметьєв, довідавшись, що козаки збирають гроші з міщан в гетьманський скарб, написав до його і велів йому не зачіпати міщан. В Переяславі Грек Іван Тамара збирав на перевозі плату з проїзжих людей для гетьманів. Тепер московський воєвода Шереметьєв звелів Тамарі збирати плату для царя. Тамара зібрав пятьсот карбованців і хотів одвезти гроші в Київ і подати через Шереметьєва в Москву, а Бруховецький звелів йому привезти гроші до себе в Гадяч та ще й не п’ятсот, а тисячу карбованців і наказував, як тільки Тамара не привезе йому грошей, то він йому голову зітне. Козаки однімали од міщан млини, брали з їх підводи, а Москалі і собі забирали од їх підводи. Міщанам стало дуже важко. Городи стали проти гетьмана.
Як тільки Бруховецький вернувся з Москви боярином, на його почали гримати й козаки. Бруховецький, вернувшись на Україну московським боярином, став гордий до козаків, недоступний. Тепер козаки вже не вибирали полковників вольними голосами, як було попереду. Бруховецький сам сажав полковників, неначе цар, сажав людей до себе прихильних, а неприхильних скидав самоправно з місця, забивав в кайдани та кидав в тюрму. Ще в Москві він спровадив писаря Шийкевича в Сибір. Тепер він покарав суддю Юрія Незамая за те, що він видав пашпорт на виїзд з Канева п’яти жінкам неприхильних до гетьмана козаків. Гетьман побив Незамая, забив в кайдани і одіслав в Москву, звідкіль цар вислав його в город Казань.
Потім посадив в тюрму нелюбого для себе полковника Гамалію, Децика. Козаки кричали, що до сього часу між козаками не було бояр та дворян, а тепер, як настали бояри та дворяни, козаки теряють свої давні вольності. Ті полковники, що добули собі в Москві дворянство, соромились і боялись зватися дворянами. Переяславський полковник-дворянин, Єрмоленко сказав на обіді при всіх, навіть при московських людях: “мені дворянства не потрібно! Я по стародавньому козак”. Козаки в Переяславі кричали: “Ходім на Запорожжя! зберемося всі та й ударимо з Січі на гетьмана”.
