Жила собі на світі Казочка. Не дуже довга, не дуже й коротка, саме враз – півгодини досить було, щоб її прочитати. Та зате була вона гарна, свіженька й така новенька, що про неї тільки один письменник і чув. Записав він ту Казочку на папір і сховав до шухляди у своєму столі.
Набридло Казочці у шухляді лежати: нікому від того користі немає, нікого вона не розважає, нікого не навчає. Та й прикро, що про неї ніхто не знає.
Пішла Казочка до видавця:
– Прочитайте мене, будь ласка!
А видавець тільки рукою махнув:
– Нема часу мені тебе читати, і так видно, що гарна казка – будемо тебе друкувати. Іди до редактора.
Зраділа Казка, побігла до редактора:
— Казав видавець, що будете мене друкувати. Прочитайте мене, будь ласка!
А редактор аж розсердився:
— Чи ти ж не бачиш, скільки у мене коректи? Не маю часу тебе читати. Видно, що казка гарна, будемо друкувати. Іди до друкарні!
Підстрибнула Казка та чимдуж побігла до друкарні:
— Казав редактор, що будете мене друкувати. Прочитайте мене, будь ласка!
А друкар тільки розсміявся:
— Зразу видно, що ти ще не друкувалась. Не маю часу я казки читати. Моє діло літери набирати.
Зітхнула Казка, та що робити? Мала чекати, поки усі літери у неї надрукують та обкладинку пришиють.
— Іди тепер до книгарні, — каже друкар. — Хай тебе продають!
Прибігла Казочка до книгарні та зразу до продавця:
— Казав друкар, що Ви мене будете продавати. Прочитайте мене, будь ласка!
А продавець окуляри надів, на Казочку суворо глянув та й каже:
– Чи ж ти не бачиш, скільки тут книжок поперед тебе надруковано? Я не маю часу нові казки читати. Іди до покупця!
Хотіла Казка до покупця бігти, а тут якийсь чоловік на двері. Продавець і каже:
— Оце тобі й покупець! Мусить тебе купити, бо він свідомий громадянин.
Скочила Казочка просто до рук покупцеві:
— Казали, що Ви мусите мене купити. Прочитайте мене, будь ласка!
А покупець потилицю почухав:
— Що ж, — каже, — як треба купити, то куплю, а читати в мене часу немає, бо на літературну дискусію поспішаю. Іди до моєї жінки, вона там серед матерів працює.
Принишкла Казочка, потихенько до жінки підійшла, шепоче їй:
— Чоловік Ваш казав, що Ви серед матерів працюєте. Прочитайте мене, будь ласка!
Линка аж руками сплеснула:
— Що ти собі думаєш?! Чи ж не знаєш, скільки то роботи серед матерів? Нема в мене часу тебе читати. І так видно, що гарна. Іди до дітей – хай читають!
Просунулась Казочка до дітей через непричинені двері та аж плаче:
– Казала Ваша мама, що я гарна казочка. Прочитайте мене, будь ласка!
А діти один на одного подивились та:
– Велл! – кажуть. — Але ж ми будемо зараз тіві дивитись… І комікси ще не прочитані. Не маємо часу тебе читати. Йди до нашого сусіди, він дивак — сам книжки пише, може, він тебе прочитає.
Побігла сердита Казочка до письменника, що її написав:
— Ти мене, — каже,— написав?
— Написав, — винувато зітхнув письменник.
— Ну, так тепер читай! — гримнула на нього Казочка і плюхнулась на стіл перед ним.
— Що ж нам робити? — розвів руками письменник. — Я не маю часу тебе читати, мені треба йти підлоги мити, бо сама знаєш, без грошей не проживеш… А знаєш що? — сказав він веселіше. Я однесу тебе до дитячої книгозбірні. Там тебе напевно хто-небудь та прочитає.
Так він і зробив: подарував свою Казочку до шкільної книгозбірні, ще й написав «від автора». А там йому подякували, Казочку похвалили за те, що така гарна, та й … поставили на поличку.
Замовкла Казочка, похнюпилась, стоїть і жде, може ж, таки хтось і прочитає її колись…
