Насипали Туся з Лялею у садочку крихіт для пташок, а самі на ґаночку заховались і дивляться, хто прилетить.
Перша прилетіла синьогруда Пташка. Пострибала, пострибала, поїла крихіток і защебетала:
— Кві-тень! кві-тень! кві-тень!
— От чудненька! — сказала Туся до Лялі. – Хіба ж тепер квітень?
Ляля засміялася, та не встигла нічого відповісти їй, як прилетіли ще дві, сіренькі, пташки. Скочили туди-сюди, боком-боком, поклювал трошки крихіт і засюрчали:
— Сі-чень! сі-чень! сі-чень!
— Кві-тень! кві-тень! кві-тень! — обізвалас них синьогрудка.
— Сі-чень! сі-чень! сі-чень! — засюрчали сіренькі пташки, ще й голівками потрусили.
Де не взявся тут великий сірий птах. Вхопив крихту, проковтнув, вхопив другу, проковтнув і закричав:
— Тра-а-вень! тра-а-вень! тра-а-вень!
— Сі-чень! сі-чень! кві-тень! кві-тень! — цвірінькнули маленькі пташки й одлетіли до кущиків.
– Ой, ой! — сказала Туся. – Ходім до бабусі спитаємо, який тепер місяць.
– Чекай, — сказала Ляля. — Ось іще пташки прилетіли. Що вони скажуть?
Та не встигли пташки и крихітки вхопити, як великий птах крикнув:
— Тра-а-вень! — і погнався за ними. Пурхнули пташки у всі боки й закричали з переляку:
— Лю-ю-тий! лю-ю-тий! лю-ю-тий!
– Сі-чень! сі-чень! сі-чень! – засюрчали їм сіренькі пташки.
– Кві-тень! кві-тень! кві-тень!- озвалася синьогрудка. – Кві-тень!
– Тра-а-вень! – розсердився сірий птах, махнув крилами й полетів геть. А маленькі пташки вернулися до крихіт, одна поепред одною клюють та кожна своє повторює:
– Кві-тень! кві-тень! кві-тень! сі-чень! сі-сі-чень! лю-ю-тий! лю-ю-тий! лю-ю-тий!
– От і неправильно! — сказала Ляля. — Тепер березень, а вони того й не знають.
Побігли сестрички до бабусі, одна одну перебивають, розповідають їй, як пташки у садочку кричать. Посміялася бабуся з того, а Лялю похвалила за те, що знає, який тепер місяць, і сказала:
— Тепер справді березень, та бідним пташкам ще тяжко собі їжу добувати. Сипте їм крихіток і зерняток щодня, поки прийде «кві-тень!».
І так бабуся смішно промовила те «кві-тень!», як пташка, що сестрички аж розсміялися й побігли у садочок, щоб ще зерняток насипати — до “кві-тня!”.
