В Адама і Єви було двоє синів. Старшого звали Каїн, а молодшого – Авель. Каїн орав землю, та землі не любив. І зірок не любив, і птахів не любив, і дерев не любив. Каїн усім заздрив і всіх ненавидів., тому що він був злий і жорстокий..
Коли птахи пролітали понад землею, Каїн кидав у них каміння: заздрив птахам, що вони вміють літати.
Коли зірки спалахували в небі, Каїн і в зорі кидав каміння, тому що зірки вміли світити. Коли опівдні дерева кидали на землю тінь, Каїн обламував гілки – він і тіні чужій заздрив! Злою людиною був Каїн, дуже злою.
А брат Каїна – Авель – був веселий і добрий. Він випасав овець. З ранку й до вечора блукав зі своєю отарою широкими луками, грав на сопілці, співав пісень.
Зірки, дерева й птахи слухали його пісні. То були перші пісні на землі.
Птахи, дерева й зірки полюбили Авеля. А Каїна почали боятися.
Якось холодної ночі надумали брати розпалити вогнище.
Довго Каїн розпалював своє вогнище. Та не слухався вогонь злих Каїнових рук. Не горів.
А під добрими руками Авеля вогнище спалахнуло відразу. Затріскотіли гілки, наче тільки чекали доторку легких пальців Авеля.
Заграло полум’я. Весело зробилося навкруги, тепло. Заспівав Авель пісню про вогонь і про зірки, про те, як гарно жити.
Позаздрив Каїн Авелю, що вогнище в нього розгорілося. Підняв із землі камінь і вбив брата свого.
Урвалась пісня. Упав Авель на землю. Покотилася сопілка. Не вигравати їй більше веселих пісень.
Озирнувся Каїн. Навкруги нікого. «Ніхто й не бачив, як я убив Авеля, ніхто й не довідається», – подумав Каїн. І втік до лісу. Скрадається Каїн лісом, раптом чує – дерева зашепотіли: «Каїне, де твій брат Авель?»
Кинувся Каїн від дерев у степ, а над ним зірки піднялися та як задзвонять із небес: «Каїне, де твій брат Авель?»
Заметушився Каїн: куди втікти від зірок? До землі пригнувся, плазує, наче павук, очима косує, а тут на світ благословилося.
Прокинулися птахи. З усіх боків галасують: «Каїне, де твій брат Авель?»
І здалося Каїну – то всесвіт кричить йому навздогін: Де твій брат Авель?»
– Хіба я вартівник своєму братові? – зухвало відповів Каїн.
Збагнув Каїн, що хоч нікого й не було, коли він убив Авеля, та бачили те зірки, дерева, птахи…
І зненавиділи люди Каїна за те, що він заплямував землю кров’ю. І прокляли його. І його ім’я.
Відтоді минуло багато-багато віків. Багато зірок згасло. Люди народжувалися і помирали. Мінялися звичаї. Забувалися казки. Але й до сьогодні про лиху, заздрісну людину кажуть: Каїн. Або окаянний [грішний, проклятий].
