Їхав мандрівник узимку через ліс і заблукав. Блукав до самого вечора, а тут ще й хуртовина почалася.
Довго він їхав, доки дістався якогось будинку. Зайшов, проситься на нічліг. А господарі лише тоді дозволили йому залишитися, коли пообіцяв розповідати всю ніч казки. Втомлений мандрівник трохи загрівся, а всі домашні посідали навколо нього слухати.
— Тільки умова така, — почав він, — нікому мене не перебивати, запитань не задавати, доки не закінчу розповідати. Як тільки хтось переб’є, казкам кінець — піду спати.
Всі погодилися, і мандрівник почав розповідати:
— Ішов я лісом, дрімучим лісом. Так, йшов я, значить, через густий-прегустий ліс. Тут раптом летить ворона. Так, летить, отже, ворона, чорна ворона. Ось летить ворона, летить, не спускається, а так все летить і летить, то вище, то нижче, і все летить, летить ця чорна ворона, не спускається.
— Ну, а іншого нічого не буде? — спитав його хтось.
— Якщо ви мені заважаєте, тоді, як домовилися, казці моїй кінець, — відповів мандрівник, ліг на теплу лежанку і проспав до ранку.
