Давним-давно жили два брати на прізвище Ван, батько з матір’ю в них померли, дружин ще не було. Збирали брати в горах хмиз, тим годувалися.
Звали старшого брата У-ген. Говорили люди про таких, як він: «Їсти здоровий, працювати хворий». І ще казали: “Мова його – солодкий мед, серце – гіркий часник”. Лінивим був У-ген без міри і без міри хитрий. Тому й прозвали його У-Гень.
Молодшого брата звали Ши-і. Був він надзвичайно працьовитий, чесний і правдивий юнак, завжди робив людям добро і ніколи не забував про свої обов’язки. Ніхто навкруги не міг сказати про нього поганого слова.
Збере, бувало, Ши-і хмиз і йде в місто продавати його в будинок багатія Чжана. Віддасть хмиз, сяде на задньому дворі на кам’яну лаву і чекає, коли йому гроші винесуть. Сидить він одного разу так на лавці, раптом бачить: віконце навпроти, затягнуте легким шовком, відкрилося, з віконця дівчина визирнула, років вісімнадцять від роду. Дивиться красуня на юнака, а очі у неї великі, чисті, наче вода в джерелі.
Так і звали її Мін-чжу — Чиста перлина. Була вона дочкою багатія Чжана. Дівчина, хоч і росла в достатку, неробства не любила і завжди працювала. Давно помітила вона юнака і сьогодні навмисне вікно відчинила, щоб і він її помітив.
Ши-і ніколи не бачив таких красунь і закохався з першого погляду. «От би взяти її за дружину, — думає, — тільки даремні такі мрії. Вона – дочка багатія, а я – лісоруб».
Взяв юнак свої гроші та сумний додому повернувся.
Через кілька днів знову поніс Ши-і хмиз у будинок Чжана. Сів, як завжди, на лаву, довго чекав. Раптом бачить: віконце навпроти, як і того разу, відчинилося, виглянула з нього красуня, посміхнулася, рожеву хустку юнакові кинула. Юнак хустку за пазуху сховав, усміхнувся дівчині і веселий побіг додому.
З того часу, як тільки прийде Ши-і до багатія Чжан, красуня відразу віконце відчиняє. Переглядаються юнак із дівчиною, а коли нікого поблизу немає, словом перекинуться. Йшли дні за днями. Міцно покохали одне одного, дівчина і юнак, і вмовилися, що Ши-і приходитиме з хмизом кожні три дні, поки не випаде йому нагода побачитися з Мін-чжу.
І ось одного разу, коли юнакові треба було йти в місто, він довго працював у горах, втомився і приліг відпочити під великою зеленою сосною. Витяг він з-за пазухи хустку, глянув на неї, і так солодко стало в нього на серці, ніби сама Мін-чжу перед ним з’явилася. Розмріявся юнак і не помітив, як минув час побачення.
А Мін-чжу чекала, чекала на юнака, і тривога її здолала, відчинила вона вікно і стала на подвір’я дивитися.
Раптом вихрем налетів вітер, засипав людям очі піском та пилом. Слідом за вихором примчав Чорний орел, схопив своїми залізними пазурами Мін-чжу і помчав.
Долетів орел до гір, притомився і спустився на сосну. А саме під тою сосною Ши-і спав. Чує він крізь сон, ніби хтось плаче. Здивувався, голову підняв. Дивиться: на гілках чорне чудовисько сидить, птах не птах, не зрозумієш, а в пазурах у чудовиська — дівчина у червоному одязі. Розсердився Ши-і, схопив коромисло, підстрибнув і як вдарить орла — крило та лапу йому перебив.
Закричав орел страшним голосом, ще міцніше стиснув кігтями дівчину, заляпав перебитим крилом і геть відлетів. Кинувся Ши-і його наздоганяти.
Довго біг юнак, а орел підлетів до печери на вершечку крутої гори, дзьобом відсунув величезний камінь — через високу траву його й не видно, — разом із дівчиною заховався у печері, а вхід каменем завалив.
Підбіг Ши-і до печери, хотів камінь підняти, де там його і з місця не зрушиш.
А сонце ось-ось за гору сховається. Вернувся юнак до сосни, взяв в’язки з хмизом і пішов додому. «Треба старшого брата покликати, — думає, — удвох, може, ми подолаємо камінь і визволимо дівчину».
Повернувся Ши-і додому, а У-ген йому й каже:
— Чув я сьогодні в місті, коли ходив на закупи, що дочку багатія Чжана орел забрав. Ніхто не знає де вона. По всьому місту висять оголошення: «Хто вкаже, де перебуває панночка Мін-чжу, тому пожалую в нагороду двісті срібних монет. А хто її врятує і приведе додому, тому віддам її за дружину і дам двадцять тисяч золотих монет на додачу». Ех, шкода, не знаю я, де ця панночка.
Зрозумів тут Ши-і, що дівчина, яку забрав орел, і є Мін-чжу, розповів братові про все, що з ним трапилося, і попросив допомогти йому врятувати кохану. Зрадів У-ген, закивав головою і каже:
– Вітаю тебе, брате! Пощастило нам цього разу, багатство та щастя прийдуть до нас у хату. Треба негайно піти в місто і про все розповісти її батькові.
Відповідає братові Ши-і:
— Не потрібні мені ні золото, ні срібло, навіщо я піду до міста? Давай краще подумаємо, як урятувати Мін-чжу.
Тут У-Гень заговорив зовсім по-іншому:
— Нехай не треба тобі золота, все одно треба заспокоїти бідних батьків, сказати, де їхня дочка. Не хочеш, я сам піду. — Сказав так, запалив ліхтар і поспішив у будинок багатія розповісти все, що дізнався про його дочку.
У-Геня знали в будинку Чжана, він теж зрідка приносив туди хмиз. Сів У-Гень на лаву і давай брехати: побачив, мовляв, він птах, погнався за нею, але не наздогнав. Де печера орла, не сказав, зате пообіцяв за кілька днів привести панянку додому.
Вернувся У-Гень із міста наступного ранку. Взяли брати великий кошик з вербових лозин, мотузку, колоду і вирушили в гори. Дісталися до вершини, підійшли до печери і як обидва наваляться на камінь! Здолали камінь, з місця зрушили. Закопали біля входу в печеру колоду, прив’язали до неї кошик. Засунув Ши-і за пояс сокиру, сів у кошик, і Уген став потихеньку опускати його вниз, доки не опустив на саме дно печери. Виліз Ши-і з кошика, сокиру міцно тримає в руці, став навмання у темряві пробиратися. Ішов, ішов, раптом бачить: попереду посвітлішало, і дорога щебенем брукована простяглася. Лежать по обидва боки тієї дороги купи кісток. Подивився на це Ши-і, і взяла його злість: «Скільки життів згубив птах проклятий. Не заспокоюся, доки його не знищу!» Іде він далі, дивиться: ліс перед ним темний, похмурий, у лісі — чорна хата, тихо довкола, як у могилі. Сховався Ши-і за високим деревом, озирнувся. Бачить – огорожа, біля огорожі – камінь, на камені – дівчина сидить, плаче. Підняла дівчина голову. Придивився Ши-і — та це ж Мін-чжу! Зрадів юнак, вийшов із-за дерева і покликав тихенько:
– Мін-чжу!
Побачила дівчина Ши-і, кинулася до нього, плаче.
– Як ти пробрався сюди? – Запитує.
Ши-і швидко розповів їй все, як було. Потім про орла спитав.
— Хтось учора перебив орлу крило та лапу. Лежить він тепер і стогне. Вночі вставав, зілля якесь пив. «Стривай, — каже, — одужаю — одружимося ми з тобою». З’їсть він мене, коли опиратися стану. І людям мститиме за це.
Не встигла дівчина все до кінця розповісти, став юнак їй шепотіти на вухо:
— Це я орла понівечив. Він ще й мстити погрожує! Та я вб’ю чудовисько, щоб не шкодило більше людям. Придумав я, як це зробити, тільки ти мусиш мені допомогти.
Мін-чжу кивнула головою і зникла в хаті. Взяв Ши-і сокиру, підійшов до вікна, дивиться — лежить на ліжку хлопець, чорне обличчя, замість рота дзьоб гострий. Нога перев’язана, сам голосно стогне. Зрозумів тут Ши-і, що це і є проклятий орел, заскреготів зубами від злості і ще міцніше стиснув у руках сокиру.
Мін-чжу тим часом підійшла до орла і каже йому тихенько:
— Ляж на спину, я тебе зіллям напою. А одужаєш — ми з тобою одружимося.
Зрадів орел.
— Гаразд,— каже,— зараз повернуся.
Ліг він на спину. А Ши-й тим часом тихенько зайшов до хати, підкрався до орла, заніс сокиру, розмахнувся і як ударить! Вбив погану тварюку.
Стали вони з Мін-чжу вибиратись із печери. Підійшли до виходу. Кошик, мотузка – все на місці. Посадив юнак Мін-чжу у кошик, подав знак У-Геню. Той почав тягнути мотузку і витягнув кошик нагору. Сподобалася У-геню красуня, і задумав він недобре. «Позбуюся, — думає, — від Ши-і, а дівчину собі за дружину візьму».
Опустив У-Гень кошик униз, почекав, поки Ши-і подасть йому знак, і потягнув мотузку. Більше ніж наполовину кошик витяг, потім відпустив навмисне мотузку і як закричить:
– Ой-ой-йой! Мотузка обірвалася, збігаю я додому, іншу принесу.
Спускається з гори та Мін-чжу за собою веде. Дійшли вони до середини гори, старший брат і каже Мін-чжу:
– Ой-ой-йой! Загубив я біля печери одну річ, посидь тут, я збігаю і миттю повертаюсь.
Прибіг У-Гень до печери, почав завалювати вихід камінням.
Думав він, що брат розбився. А Ши-і живий залишився. Виліз він із кошика, озирнувся: яма глибока, краї прямовисні. Став він думати, як із ями тієї вибратися. Раптом згори каміння з гуркотом посипалося. Зрозумів тоді Ши-і, що старший брат недобре проти нього задумав. Тепер і думати нічого про те, щоб нагору вибратися. І пішов Ши-і в глиб печери.
Ходить Ши-і печерою, вихід із неї шукає. Але перед ним тільки кам’яні стіни. Раптом чує — хтось кричить:
— Братику Ши-і! Врятуй мене!
Підійшов ближче, бачить — величезний короп, трьома цвяхами до стіни прибитий.
Запитує Ши-і:
— Хто тебе прибив до стіни цвяхами?
– Орел прибив. Я третій син царя драконів Східного моря. Плив я якось у воді, а орел схопив мене, забрав і прибив цвяхами до стіни. Він з’їв би мене, та хтось поранив йому ногу, коли він дівчину одну викрав. Врятуй мене, юначе!
Пожалів Ши-і коропа, обережно витяг цвяхи з його тіла і визволив бідолаху. Короп тричі перекинувся через голову, гарним юнаком обернувся. Став юнак дякувати Ши-і.
Говорить Ши-і:
— Не дякуй мені. Скажи краще, як мені вибратися з печери? Ти ж син царя драконів і мусиш це знати.
– Вибратися звідси зовсім неважко! Заплющи очі і лягай мені на спину.
Ши так і зробив. Загудів, засвистів у вухах у юнака вітер: у-у-у. Не встиг він схаменутися, як раптом чує:
– Вей! Відкрий очі!
Розплющив юнак очі, бачить: перед ним пряма дорога розстеляється. По обидва боки дороги зелена трава та яскраві квіти. У смарагдовому лісі будинок золотом блищить. Ніколи ще не бачив юнак такої краси і питає:
— Куди ж це ми зайшли?
Засміявся царевич і каже:
— Печера орла тепер далеко-далеко залишилася. А це палац царя драконів. Будь моїм гостем, брате, зайди хоч ненадовго!
— Не можу я, — відповідає Ши-і, — треба мені дізнатися, що сталося з дівчиною, яку я врятував. Прошу тебе, брате, віднеси мене швидше додому!
Відповідає син царя драконів:
— Ти мій гість і маєш спершу оглянути палац.
«Коли ще випаде мені нагода побувати у палаці царя драконів? – думає Ши-і. — Мін-чжу я визволив, можу погуляти тут трохи». Так подумав Ши-і і за юнаком увійшов до палацу.
Прийшли вони до зали, у тій залі каміння дорогоцінні сяють — не злічити їх. Посеред зали старець сидить, вуса та борода білі-білі. Біля старця – красуня. І ведуть вони між собою розмову.
Каже юнак:
— Ось мій батько, а ось молодша сестра.
Піднялися цар драконів і царівна назустріч гостеві. Юнак розповів їм про те, як Ши-і врятував його від загибелі, і наказав цар слугам принести коштовності – Ши-і обдарувати.
Говорить Ши-і:
— Нічого мені не треба — ні золота, ні срібла. Не заради нагороди я врятував вашого сина.
Почув його слова цар драконів і думає: «Славний юнак цей Ши-і, віддам я за нього свою дочку».
Говорить цар драконів:
— Здавна відомо: що жовте у царя драконів — то золото, що біле те срібло; що кругле — те перли, що блискуче — дорогоцінне каміння; а корали та агати хоч відрами черпай. Одежі різні – не переносити, їжі – не з’їсти, хороми – просторі та багаті. Хочеш, зроблю тебе своїм зятем? Будеш весь вік щасливим.
Цар драконів і справді був багатий, а царівна краси такий, що Мін-чжу з нею не зрівнятися. Але Ши-і навіть думати не став і каже цареві драконів:
— Дякую вам на доброму слові, тільки є в мене дружина. Дуже вас прошу доставити мене швидше додому. Вік буду вам за це вдячний.
Зітхнув тут цар драконів і відповідає:
— Якщо маєш дружину, нічого не вдієш.
Звелів він синові взяти гарбуз-горлянку та проводити гостя. Заплющив Ши-і очі, ліг на спину царському синові. Загудів, засвистів у вухах у юнака вітер, не встиг він схаменутися, як опинився на березі моря.
Вийняв царський син гарбуз-горлянку, труснув його кілька разів і прошепотів:
– Гарбуз-горлянка, гарбуз-горлянка! Обернися жвавим червоним конем!
І справді, вискочив тут із гарбуза-горлянки жвавий кінь. Сів на нього Ши-і, розпрощався з царевичем і помчав додому.
Вмить домчав кінь Ши-і до села. Зліз Ши-і з коня, озирнутися не встиг, а коня і сліду немає.
Чув я потім від людей, що не радий був У-Гень, коли Мін-Чжу до себе додому привів. Не встигли прийти, а дівчина вже квапить швидше повертатися в гори — рятувати Ши-і. Не пішов старший брат рятувати молодшого. А незабаром почав умовляти Мін-чжу заміж за нього піти. Не погодилася Мін-чжу, а У-ген їй каже:
— Даремно чекаєш. Ні Ши-і давно не живий. Він, або вбився, або з голоду помер.
Почула це Мін-чжу тяжко стало у неї на серці. Зрозуміла дівчина, що У-Геня жадібність охопила, і вирішила заманити його в місто, вже там вона придумає, як визволити з біди Ши-і.
Говорить дівчина У-геню:
— Я згодна стати твоєю дружиною, тільки спершу заручись згодою мого батька, хай прикрасить будинок різнобарвними ліхтариками та прапорцями, та весілля щоб пишне було. Одна я в батька з матір’ю, немає в мене ні братів, ні сестер, все багатство тобі дістанеться. А не підеш до батька, я краще з собою покінчу, а твоєю дружиною не стану!
Як почув У-Гень про багатство, так одразу в місто поквапився.
Наступного ранку вирушили У-гень з Мін-чжу в дорогу. Не думали вони, не гадали, що Ши-і раптом зустрінеться їм. Побачив У-ген брата — не знає, куди від сорому подітися, і давай втікати, наче заєць.
Чув я від людей, ніби ледар і нероба У-гень ходив із села в село, милостиню просив, незабаром помер з голоду.
А Ши-і з Мін-чжу все життя жили щасливо. Вони не думали про багатство, не пішли в будинок Чжана, а повернулися до села, разом працювали і весело проводили свої дні.
