Жив в одному місті казі. Цей казі часто міняв наймитів: подержить якийсь тиждень, поб’є його й прожене.
Одного разу казі знову прогнав наймита й став шукати собі нового. Кого не стрічав, усім казав, що йому треба працьовитого наймита.
Хай він шукає собі нового наймита, а ми розповімо про його колишнього слугу, якого звали Іман.
Від казі Іман повернувся до свого села. А в тому селі жив один парубок, на прізвисько Лисий. Отож Лисий зустрів Імана й питає:
– А чого ти пішов від казі?
– Казі побив мене й вигнав,– відповів Іман.– Навіть коли сам аллах піде до нього в найми, і той пробуде там не більше тижня!
– Якщо так,– сказав Лисий,– то я піду в найми до казі.
– Ой, краще не йди,– став відмовляти його Іман.– Казі поперебиває тобі ребра й через тиждень вижене геть.
– Ні,– сказав Лисий,– я хочу піти й подивитись, який цей казі, що жоден наймит не втримається в нього більше як тиждень.
– Якщо ти надумав служити у казі,– порадив Іман,– хай дасть письмову присягу, що не буде тебе кривдити.
– То вже мій клопіт,– відповів Лисий.– Якось та буде,– а сам прийшов додому й каже матері: – Поклади мені хліба в торбу. Я подамся в мандри.
– Куди це ти, сину? – здивувалася мати.
– Світ великий,– відповів Лисий.– Десь та знайду собі пристановище.
– О лихо моє! – скрушно похитала головою мати.– Тобі тільки й мандрувати у таких драних штанах.
І справді, у Лисого були не штани, а латка на латці.
Розсердився Лисий на матір, сам поклав собі хліба в торбу й пішов з дому.
Дістався він до міста, знайшов дім казі й постукав у ворота. Виповз казі на подвір’я й питає в Лисого:
– А ти чого прийшов?
– Чув я, що ти шукаєш працьовитого наймита, ось і прийшов.
– Авжеж, треба,– зрадів казі.
– А скільки платитимеш на місяць? – спитав Лисий.
– Десять срібних,– відповів казі,– а коли добре працюватимеш, не лінуватимешся – на другий місяць ще п’ять додам.
– Хай буде й так,– сказав Лисий.– Але спершу, як то кажуть, на ниві домовимося, щоб на стодолі не сваритися.
– Що ж ти хочеш?
– У мене був батько,– каже Лисий,– і я його дуже любив. То я хочу, щоб ти письмово присягнувся, що коли клястимеш мого батька, за кожну лайку платитимеш мені по п’ять срібних.
Казі не торгувався і дав Лисому таку письмову присягу.
Отак Лисий почав працювати в казі.
З ранку до вечора хазяїн посилав наймита то по дрова, то по воду, то на город, то в поле. Не було Лисому коли й угору глянути.
Якось гукнув казі Лисого й каже:
– Я виїду за місто, поживу трохи у своєму саду. А ти візьмеш великий глек з відбитою ручкою й принесеш туди.
Казі поїхав, а Лисий почав шукати на подвір’ї старий глек з відбитою ручкою. Шукав його, шукав, але так і не знайшов. Тоді він поліз у льох, виніс звідти новий глек, відбив ручку ще й скалку від горловини, потім завдав той глек собі на плечі й пішов до хазяїна.
Коли казі побачив, що Лисий зробив з його новим глеком, то замалим не луснув од люті.
Хотів вилаяти й побити Лисого, та згадав про свою письмову обіцянку й передумав, бо тоді довелося б платити по п’ять срібних за кожне образливе слово. Але терпіння казі вистачило ненадовго, і він вилаяв, і Лисого, і його батька.
Лисий вийняв з кишені папірець, який підписав казі, й каже:
– П’ятірка з тебе!
В цей час казі побачив, що до саду забрело його теля. – Хапай його за хвіст і подай сюди!
Лисий підійшов до теляти, намотав на руку хвіст і потяг з такої силою, що в бідолашної тварини хвіст одірвався й залишився в його руці. Приніс (Лисий хвіст і подав його казі.
– Що це таке? – загорлав казі.
– Ти ж сам мені загадав подати хвіст теляти,– відповів Лисий.– Ось я тобі його й подав.
Розлютував казі ще дужче.
– Гей ти, собачий сину! – закричав він.– Геть з мого дому, щоб я тебе не бачив!
Лисий і собі не змовчав, і зчинилася між ними така сварка, що на їхній крик позбігалися люди.
Поки казі скаржився людям на Лисого, той витяг з кишені папірець, на якому було написано присягу.
– Сто вісімдесят вісім раз ти лаяв мого небіжчика батька,– сказав Лисий.– Отож прикинь тепер по п’ять срібників за кожну твою лайку на його нещасну голову й заплати мені все.
Подивилися люди на присягу, яку написав казі, і всі стали на захист Лисого.
Казі ладен був роздерти свого наймита, але дітися було нікуди, і він сказав Лисому:
– Ходімо в місто, там я тебе наймав, там і заплачу.
По дорозі він загадав Лисому привести з пасовиська віслюка.
Жене Лисий віслюка, а той узяв та й забіг в город.
– Гей,– крикнув казі,– хапай віслюка за шию і зверни праворуч.
– Усі чули, що загадав казі?
І з цими словами Лисий схопив віслюка за шию і так звернув її праворуч, що нещасний віслюк і дух спустив.
Казі, не тямлячи себе від люті, накинувся на Лисого, щоб побити його, та люди знову заступилися за хлопця.
– Коли так,– сказав Лисий,– полічи сто вісімдесят вісім раз по п’ять срібних, виверни за віслюка, а решту віддай мені.
– Не дам,– затявся казі.
– Як не віддаси,– сказав Лисий,– твоя корова буде моєю.
І тут казі з Лисим так зчепилися, що люди їх насилу розборонили.
– Прокляни нечисту силу та йди собі додому,– умовляли люди Лисого.
– Не буду я клясти ні в чому не винну нечисту силу. Хай казі віддасть мені те, що заборгував.
Бачить казі, що з Лисим не дійдеш згоди, і чимдуж побіг до міста. А Лисий поплював собі на п’яти й кинувся за ним навздогін.
Коли це назустріч Лисому йде якийсь чоловік.
– Куди біжиш? – зупинив він парубка.
– А ти хто будеш? – питає його Лисий, захекавшись.
– Я нечиста сила. Ти відмовився проклясти мене, і я хочу допомогти тобі.
– Краще йди собі своєю дорогою,– відповів Лисий.– Яка з тебе нечиста сила?
– Я справжній чарівник,– сказав чоловік.–Хочеш, я так зміню тобі обличчя, що тебе ніхто не впізнає, а сам перетворюся в віслюка. Ти сядеш на мене, поїдеш до свого казі й скажеш йому, що привів на продаж віслюка, замість того, що сконав. Тільки гляди, не віддавай йому вуздечки.
Лисий погодився. Чоловік щось прошепотів і обернувся на віслюка.
Сів Лисий на нього й поїхав прямісінько до будинку казі.
Казі сховався за воротами і боязко визирав на шлях, чи, бува, не з’явиться раптом Лисий. Аж бачить – хтось їде на віслюку. Сподобався йому віслюк, і казі вийшов за ворота помилуватися ним.
«От якби купити цього віслюка, замість того, що сконав»,– подумав казі, не впізнаючи Лисого: так змінив той чарівник його обличчя.
– Купи доброго віслюка,– сказав Лисий, під’їжджаючи до брами.
– А скільки правиш? – заквапився казі, не відводячи очей від віслюка.
– Двісті срібних,– відповів Лисий.
Казі не став торгуватися й побіг додому по гроші. Відрахувавши двісті срібних, узяв з Лисого розписку й повів віслюка в хлів.
Лисий дав ще йому на додачу підкову й пішов, весело наспівуючи.
Хай він поки що собі йде, а ми вам розповімо про казі.
Став казі насипати в ясла ячмінь, коли бачить – віслюк засунув морду в щілину й ніяк не може її витягти. Тоді казі заходився сам витягати голову віслюка, а вона не вилазить, хоч сядь та й плач. Не довго думаючи, казі схопив тварину за хвіст, щоб витягти віслюка, але хвіст залишився в його руці, а віслюк зник, мов і не було.
Вискочив казі на вулицю, щоб наздогнати того, хто продав цю чудернацьку тварину, та в цей час прибіг посланець і запросив його до візира в гості.
Почув казі, що йому випала така честь, одягнувся у святкове вбрання й пішов у гості. Але в палаці у візира він сидів невеселий.
– Чого ти такий сумний? – запитав його візир.
– Та якийсь пройдисвіт продав мені віслюка,– розповів казі,– а я прив’язав його в хліві. З доброго дива віслюк просунув морду в щілину й хтозна-де подівся.
– А хто продав тобі того віслюка? – поцікавився візир.
– Та оце, як ішов до тебе, начебто бачив його біля твоїх воріт,– відповів казі.
Візир одразу ж послав до воріт слуг, і вони привели Лисого в дім.
– Це ти продав віслюка казі? – спитав його візир.
– Ні,– каже йому Лисий.
Тоді казі вийняв із кишені розписку й гнівно крикнув:
– А це чия розписка?
Гості дивляться на розписку, а то не розписка, а карта для гри.
От Лисий і каже:
– Та це не казі, а гуляка. Самі ж бачите, що він носить у кишенях. Брехун він та й годі. Хіба ви чули, щоб віслюк та виліз через щілину?
Дивуються гості, а казі сидить увесь червоний від люті.
– Я не брешу,– клянеться він.– Ось у мене хвіст від того віслюка.
– Покажи! – мовить Лисий.
Сунув казі руку за пазуху і замість хвоста витяг саз.
Тоді Лисий і каже:
– Ось бачите! Хіба я не казав, що він брехун і гуляка?!
Казі геть розгубився.
–Коли так,– мало не плаче казі,– то я покажу ту підкову віслюка, яку ти мені дав на додачу.
Він сунув руку в кишеню і знову замість підкови вийняв карту.
Тоді гості в один голос сказали:
– Казі – брехун і пройдисвіт.
Відпустив візир Лисого, а казі наказав побити й вигнати з дому.
Тим часом Лисий пішов у дім казі, набрав усякого добра, яке заборгував йому казі, й повернувся додому.
