Ішли якось Сонце, Мороз і Вітер широкою дорогою, аж зустріли селянина.
– Здрастуй! – привіталися мандрівники.
– Добрий день! – уклонився й собі чоловік.
Щойно друзі розминулися із селянином, як замислилися:
– Із ким же чоловік привітався: з усіма чи з одним?
Наздогнали подорожнього, аж Сонце й Мороз схвильовано цікавляться:
– Ти з усіма нами привітався чи з кимось одним?
Селянин на мить замислився, всміхнувся у вуса й відповів:
– З одним.
– Із ким же?
– Із найдужчим, – заявив кмітливець і пішов додому.
Мандрівники перезирнулися й теж подалися своєю дорогою. Коли це червонощокий дідусь зупиняється й розгнівано вигукує:
– Заморожу нахабу!
Сонце теж обурилося:
– Спершу попечу неввічливого селянина!
Вітер усміхнувся на недобрі слова приятелів:
– Коли ти, Сонцю, припечеш, я охолоджу подихом розжарене проміння, а коли Мороз розгнівається, просто стихну, і чоловік не змерзне…
У жнива вийшов той чоловік у поле, а Сонце пече, як вогонь! Коли це дмухнув холодний вітер – де й спека поділася!
Взимку їде чоловік у ліс по дрова, а там такий Мороз, аж тріщить! Коли ж вітер – шусть! – і вщух, ані шелесне. От той чоловік і не змерз.
От як Вітер захистив чоловіка від Сонця й Морозу.
