Розказують, що в одному селі ЖИЛИ два брати. Старший жив дуже просто. І завжди був у злагоді з людьми. Він обробляв землю і ловив рибу, але насилу зводив кінці з кінцями. А молодший, навпаки, був кремезний, сміливий, але шахраюватий. Він, і оком не змигнувши, дурив людей. Ставши купцем, молодший брат дуже розбагатів.
Якось старший брат заслаб та, навіть одужавши, почував себе слабим. Він не міг, як доти, працювати або ходити на риболовлю. Отож пішов він до свого брата позичити грошей. А молодший за це відібрав у бідолахи все, що той мав: худобу, клаптик землі, посуд та інший скарб. Лишив йому тільки рибальську сіть, собаку та кілька курей з курника.
А бідний не міг навіть нікому поскаржитися, щоб у нього не відібрали останнє.
– Ми ж однакові люди,– казав він своєму братові.– Не треба бути таким злим.
Але молодший тільки сміявся. А далі знайшов дивну миску з кори кокосового горіха, в яку бідний брат клав черв’яків, коли йшов рибалити, і викинув, сказавши сердито:
– Ніколи більше не принось до хати такого сміття!
Жінка багатія була при надії, і їй захотілось такої рідкісної риби, яку мало хто вмів ловити. Слуги багатія оббігали все село, щоб знайти таку рибу, але дарма. Саме в цей день старший брат упіймав трьох рідкісних рибин.
Жителі села сказали слугам, що брат наловив саме такої риби, якої забажалося дружині багатія.
Тоді один слуга прийшов до бідняка, щоб купити рибу, а бідний і каже:
– Ні, сьогодні мені не треба грошей. Того, що я приніс, вистачить і мені, і братові. Хай сам приходить до мене.
Присоромлений молодший брат змушений був сам прийти до старшого брата по рибу. Той віддав йому все, водночас нагадавши, що негаразд збиткуватися з родичів, навіть коли вони дуже бідні.
Відтоді брати поновили дружбу і жили у мирі та злагоді.
