Колись давно був такий час, коли кури панували над дикими кішками, поганяли ними, як слугами, і змушував добувати собі їжу. Кури забирали собі чотири п’ятих всього, що тільки кішкам вдавалося роздобути. Кішкам це не подобалося, і вони не раз бунтували, але курям завжди вдавалося втихомирити їх: вони погрожували спалити кішок полум’ям своїх гребінців.
Але якось у хаті кішок погас вогонь, і кішка-мати послала наймолодшого в сім’ї за вогнем до курей.
Прийшло кошеня до курей і побачило, що півень спить мертвим сном, а нікого більше в хаті немає. Кошеня пробувало розбудити півня, але той не прокидався.
Побігло кошеня додому і розповіло матері все як є. Кішка веліла йому взяти жмут сухої трави і знову піти до хати курей.
— Приклади траву до гребінця півня і принеси вогню, — сказала вона.
Кошеня так і зробило. Прибігло до хати півня, який все ще спав, обережно підійшло до червоного гребінця і приклало траву. Але трава не спалахувала.
Кошеня знову помчало додому і цього разу повернулося разом із кішкою, яка не повірила, що син зробив усе так, як вона йому веліла.
Кішка тихенько підійшла до сплячого півня і сама обережно торкнулася гребінця жмутиком трави, але трава не спалахувала. Кішка подула на траву, але жодної іскорки не вилетіло. Тоді вона зважилася доторкнутися до гребінця — чи гарячий він? На превеликий подив кішки, гребінець виявився зовсім холодним, хоч і був червоним, як вогонь.
Тоді кішка насмілілася: вона розбудила півня і сказала, що кішки не мають наміру більше служити птахам, бо втомилися від їхнього тиранства.
Півень страшенно розсердився, зчинив галас, але приструнити кішку не вдалося: кішка знала, що всі його погрози — порожнє вихваляння.
Бачить півень, що кішок більше не залякати, і пішов до людини, щоб знайти у неї притулок від кішок. А дикі кішки стали з того часу ворогами курей.
