Заходилась якось черепаха кувати різні господарські знаряддя та зброю. Кувала вона і списи, і мачете, і шомполи, і сокири, і мотики, а як-то вже майстерно!
Одного разу заходить до кузні тарган. Черепаха й питає його:
– Чого тобі треба, друже?
А тарган відповідає:
– Треба мені викувати списа!
Та й висипає на землю цілісінький кошик вугілля і залізної руди.
Каже тоді черепаха тарганові:
– А йди-но лишень допоможи мені роздмухати міхи.
Виліз тарган на міхи і почав роздмухувати їх. Коли це бачить: просто до кузні чимчикує курка.
– Що мені робити? – вигукнув тарган. – Сюди йде та, що присягалася звести мене зі світу!
– Хто ж то? – питає черепаха.
– То курка з довгим дзьобом,– каже тарган.– Як побачить вона мене тут, одразу й з’їсть!
А черепаха йому на те й радить:
– Ти сховайся он там, під корою.
Послухався тарган і сховався під корою.
Коли це й курка заходить до кузні. Бачить коло стіни списа та й питає черепахи:
– А хто це поставив там списа?
Черепаха й відповідає:
– Та то тарган!
– А де ж він сам? – питається курка.
Черепаха витягла трубочкою губи і ледь помітно вказала курці на те місце, де тарган принишк під корою. Скочила туди курка, підняла кору, знайшла таргана, клюнула його, проковтнула ще й дзьоба об землю почистила.
А черепаха тоді їй і каже:
– Сусідонько, ти з’їла того, хто роздмухував міхи, тепер тобі доведеться самій мені допомагати.
Сіла курка біля міхів і почала їх бадьоро роздмухувати.
Трохи згодом спинилася вона, щоб дух перевести, коли дивиться, а через отвір просто до кузні йде мангуста. Кинулася курка до черепахи:
– Черепахо, сестронько, оборони, іде-бо сюди мій заклятий ворог. Що мені, бідній, робити? І чого я сюди прийшла?
А черепаха й радить:
– Сховайся он там, під лубом, ніхто тебе й не займе.
А мангуста, зайшовши до кузні, дивується:
– Як ці списи схожі на списи курки!
– А це й є списи курки,– каже черепаха.
– А де ж сама курка? – питає мангуста.
Черепаха витягла трубочкою губи і вказала на луб, під яким сховалася курка. Мангуста тут-таки витягла курку та й з’їла. Про черепаху теж не забула – ніжку їй залишила.
Та коли мангуста хотіла собі йти, черепаха їй каже:
– Раз ти з’їла мого помічника, який мені роздмухував міхи, то тепер сама ставай на його місце.
Почали вони вдвох роздмухувати міхи. Та ось глянула мангуста надвір, а там, ой лишенько,– коло самісінької кузні хижа рись! Мангуста й каже черепасі:
– Що мені, бідній, робити? З’їсть мене рись.
А черепаха на те:
– Сховайся під дуб.
Зайшла рись до кузні і впізнала мангустині списи.
– А де ж сама мангуста? – питає рись.
Відтак витягла вона мангусту з-під дуба, роздерла, але й з черепахою поділилася. А черепаха їй і каже:
– Ти з’їла мого помічника, тепер сама ставай роздмухувати міхи.
Сіла рись на долівку і почала роздмухувати міхи.
Аж ось до двору забрів леопард. Затремтіла рись. А черепаха дивується:
– Чого ти так тремтиш, чого злякалася?
А рись їй:
– Ой, смерть моя! Хіба не бачиш у дворі леопарда!
Черепаха й радить:
– Швиденько ховайся он там під лубом!
А тут леопард суне до кузні, язик висолопив, дивується:
– Ой, черепахо, щось тут ніби риссю пахне.
– Ти вгадав,– відказує черепаха.
– А де ж вона? – допитується леопард.
Черепаха і йому вказала на схованку самими губами. Витяг леопард зі схованки рись, роздер її і з’їв. Про черепаху теж не забув, лишив і їй шматок. Коли леопард хотів іти собі, черепаха йому й каже:
– Ти з’їв мого помічника, тепер сам допомагай роздмухувати міхи.
Сів леопард на долівку і почав роздмухувати міхи.
А тут де не візьмись лев, от-от до кузні зайде! Затремтів леопард, заско- чений зненацька. Нема куди тікати. Питає він черепахи:
– Що його робити?
Черепаха йому радить:
– Ховайся мерщій он за тією луб’яною стіною.
А тут і лев, просунув голову в кузню. Побачивши списи біля стіни, він і питає черепаху:
– А чи не схожі ці списи на списи леопарда?
– Це й справді леопардові списи,– відповідає черепаха.
– А де ж він сам? – зацікавився лев.
Черепаха йому й показує самими губами на луб’яну стінку. Скочив лев на стінку, повалив її на землю, схопив леопарда і вбив. А черепаха левові:
– Будь ласка, допоможи роздмухувати міхи.
Сів лев на землю і став роздмухувати міхи.
Ще й оком вони не змигнули, аж бачать іде чоловік. Хотів був лев сховатися, та не встиг. Прицілився чоловік і бах! – лежить лев мертвий! Витягає чоловік ножа і давай розбирати тушу лева. Тільки чоловік не мав куди м’ясо складати. Коли бачить, стоїть великий кошіль. Каже він черепасі:
– Дай мені кошіль, я туди м’ясо складатиму.
Дала черепаха чоловікові кошіль. Поскладав той м’ясо лева в кошіль, ще й місце лишилося.
– Що б його покласти сюди? – питає він черепаху.
Принесла йому черепаха всі шматки, які їй лишали мангуста, рись, леопард і лев. А кошіль все ще напівпорожній.
– Немає в мене більше нічого, чоловіче, щоб тобі у кошіль покласти,– каже черепаха.
А чоловік їй на те:
– Тоді йди сюди, я тебе покладу в кошіль, і він буде повний.
Схопив він черепаху і поклав у кошіль. Отак підступна черепаха сама стала здобиччю людини і потрапила у свій власний кошіль.
