У тихому селі на півдні Англії жив собі один чоловік. Служив він церковним сторожем і жив з дружиною при церкві у затишному будинку з каміном.
Був у них кіт – чорний, як вугілля, з білою плямою на грудях. Звали його Томас.
Одного зимового вечора церковний сторож довго не повертався додому. Жінка сиділа біля каміна і плела, а старий Томас грівся біля вогню. Жінка вже давно заварила чай, чайник встиг вихолонути, а чоловік все не повертався.
Нарешті, захеканий, він вбіг у дім і закричав:
– Хто такий Том Тілдрам?
Чоловік був такий схвильований, що дружина запитала:
– Що сталося?
– Ти не повіриш, яка дивовижна історія сталася щойно зі мною! – сказав чоловік.
– То сядьмо і ти розкажеш!
Вони сіли біля вогню, а старий Томас між ними, і чоловік почав:
– Сьогодні я лагодив паркан, той, що під лісом, ти знаєш. Так ось, я вже майже кінчав, як раптом почув голосне “няв-в-в!”
– Няв-в-в! – подав голос Томас.
– От-от, точнісінько так, – кивнув чоловік. – Я озирнувся і бачу… Ой ні, ти не повіриш. Дев’ять чорних котів, зовсім чорних, як вугілля, з білими плямами на грудях, як у нашого Томаса, так поважно, велично несуть… Ну, що ти думаєш? Маленьку чорну домовину, покриту чорним оксамитом, а на вікові – золота корона. Один кіт підходить до мене і каже: “Няв-в-в!”
– Няв-в-в! – озвався Том.
– От-от, точнісінько так, – вів далі чоловік. – Дивиться на мене і каже: “Передай Тому Тілдраму, що старий Тім Толдрам помер”.
– Поглянь на нашого Тома! – вигукнула раптом дружина.
Та не встигла вона закінчити, як старий кіт Том схопився і вигукнув:
– О небо! Старий Тім Толдрам помер, значить, тепер я – король!
І, з тими словами, скочив у камін і зник назавжди…
