В одного багатого чоловіка було троє синів: один швець, І другий кравець, а третій — коваль. Дуже хвацькі молодці. Працюють собі — горя не знають. Іншим у біді помагають. Якось почули брати, що сусіди про них кажуть: «Не зазнали вони ще горя». І один раз це почули, і вдруге, і втретє. Прийшли вони тоді до батька та й почали нарікати:
— Скільки ми на світі живемо, а горя ще не бачили. Хочеться знати, яке ж воно.
— Ну, що ж, — каже батько, — може, й правда ваша: той життя не пізнав, хто горя не звідав. Ідіть, синки, у світ широкий та пошукайте горе.
Попрощалися брати з батьком і вирушили в дорогу.
Ішли вони довго чи коротко, далеко чи близько та й захотілося їм їсти. Зайшли вони до корчми при дорозі, полуднують і прислухаються, що люди говорять.
Один чоловік в полатаній кожушині плаче, сльозами умивається:
— Ой, горе мені, горе: вдома діти голодні, а хліба нема ані крихіточки.
Дивно братам: у них хліба завжди вистачало. Другий теж побивається:
— Горе мені, горе, єдину корівку вовки розірвали, дітки без молока залишилися. Дивуються брати: у них ціла череда на вигоні біля хати пасеться.
Третій скаржиться:
— Ой бідний я, бідний! Ведмідь бджоли з дуплянок повидирав, нема меду, на базар нічого везти.
І це братам дивно: їхні бджолині дуплянки такі міцні, що ніякий ведмідь не поламає.
Посиділи брати, послухали про чужу біду та й пішли собі далі — своє горе шукати.
Тим часом і в дрімучий ліс увійшли. Бачать, стоїть велика хата, а дубові двері в ній каменем підперті.
Узялися брати гуртом і відвернули камінь від дверей. Увійшли, а посеред тієї хати цілий овечий гурт розмістився. На стінах овечі шкури висять, в печі вогонь палахкотить, а у великому казані м’ясо вариться.
Дістали брати по шматку м’яса, посідали за стіл, обідають. Коли це чують, біжить хтось, аж земля двигтить.
Не встигли вони опам’ятатися, як до хати ввалився велетень з одним оком у лобі.
— Хто тут мене шукав? — запитує. — Я і є однооке Горе.
Брати від переляку м’ясо з рук повипускали, чекають, що далі буде. Ухопило Горе старшого брата:
— Ти хто будеш?
— Швець.
— Навіщо мені швець — у мене чоботи нові! Сідай біля печі, чекай, коли я тебе смажити почну.
— А ти хто? — ухопило однооке Горе другого брата.
— Кравець, — відповідає той, а в самого зуб на зуб від страху не попадає.
— Навіщо мені кравець! — злиться Горе. — У мене кожух новий.
Сиди біля печі, чекай, коли я тебе підсмажу!
Ухопило однооке Горе третього брата:
— Ти хто?
— Коваль!
Коли ти коваль, то викуй мені друге око! — зраділо Горе. — З одним важко жити на світі. А не викуєш — то і тебе засмажу!
— Як знаєш, викую тобі я друге око! — відповідав коваль. — Тільки принеси мені залізний прут, товсту мотузку і молот.
Приніс одноокий велетень усе, що коваль замовив.
— А тепер, Горе, лягай на лаву! — каже коваль.
Як тільки вляглося Горе на лаві, коваль мерщій прив’язав його товстою мотузкою, тоді розпік у печі залізний прут і увігнав його в око Горю, а зверху ще й молотом ударив.
— Ось тобі друге око, Горе!
Заревіло від болю Горе, рвонулось — мотузка, як нитка, тріснула.
Бігає по хаті сліпе Горе, а спіймати братів не може. Усе на овечок натикається.
— Стривайте ж, — погрожує братам, — я вас все одно звідси живими не випущу!
— Здирайте зі стін овечі шкури, — шепнув коваль братам, — шийте кожухи.
Взялися кравець і швець за роботу, миттю три кожухи пошили.
— А тепер вивернемо їх овчиною наверх і одягнемо на себе, братики, — радить коваль.
Тільки-но вони це зробили, сіло Горе на порозі, відчинило двері і почало овечий гурт з хати випускати. Ухопить овечку, обмацає овчину і — за двері. Так разом з овечим гуртом викинуло сліпе Горе за поріг хати і трьох братів.
Повернулися вони живими додому, а батько в них і питається:
— Ну що, сини мої, чи бачили горе?
— Бачили! — кажуть.
— То яке ж воно?
Сміються сини:
— Якщо хочеться спати, а не спиться, якщо хочеться їсти, а не їсться, якщо хочеться пити, а не п’ється, то це і є горе. Краще не знатися, не стрічатися з ним!