Давним-давно у країні, де правив добрий король, жило безліч мишей. І було їх так багато тому, що після того, як селяни збирали врожай, миші забирали зерно, що залишалося на полях. Але одного разу настав рік, коли врожай був зовсім маленьким, і миші не змогли зібрати достатньо зерна, щоби заповнити свої нірки запасами на довгу зиму.
Тоді одна з мишей одягнула свій найкращий одяг і пішла до короля, щоб просити його про допомогу.
– Ваша Величність, – сказала миша, – цього року миші не мають їжі на зиму. Якщо ви дасте нам трохи зерна в борг, я обіцяю, що наступного року ми повернемо борг з лишком!
– Скільки зерна тобі потрібно? – спитав цар.
– Однієї з ваших комор нам буде цілком достатньо, – відповіла миша.
Король був у захопленні від сміливості маленької мишки і наказав своїм стражникам відчинити двері великої комори, повної ячменю. Тієї ж ночі сотні і тисячі мишей прийшли, і кожна взяла стільки зерна, скільки могла забрати. Вранці король зойкнув від подиву, коли йому доповіли, що жодного ячмінного зерна в коморі не залишилося.
Завдяки доброті короля миші у ситості пережили всю зиму. А коли настав час наступного врожаю, вони чесно повернули борг, заповнивши догори комору короля зерном, як миша і обіцяла.
Через кілька місяців правитель сусідньої країни оголосив війну країні доброго короля. Величезна і сильна армія спустилася до річки, якою проходив кордон між двома країнами, і вже була готова до нападу. І тут знову до палацу прийшла мишка. Вона побачила короля похмурим і засмученим.
– Ваша Величність, – сказала миша, – колись ви зробили всім мишам велику милість. Тепер я прийшла запропонувати вам нашу допомогу.
Король усміхнувся. Він узяв мишку на долоню і підніс до обличчя.
– Дякую, мишко, – сказав сумний король, – але як ви можете мені допомогти? У нашого ворога армія в десять разів більша, ніж у мене.
– Ваша Величність, якщо ви знову довіритеся нам, то я обіцяю, що ми допоможемо вам позбутися армії злих загарбників!
— Нам потрібно сто тисяч сухих коржів із коров’ячого гною, — сказала миша, — які треба буде розкидати вздовж берега річки.
Король був спантеличений таким дивним проханням, але наказав зробити все, як просила мишка. Наступного вечора всі миші цієї країни зібралися на березі. Вони спустили коржі на воду, як човни, залізли на них і попливли на протилежний берег, назустріч ворогові. Ворожі солдати ще спали, деякі у своїх наметах, а деякі просто під відкритим небом, а поряд стояла їхня зброя. Тихо-тихо розповзлися мишки по всьому табору ворожого війська і почали гризти все, що траплялося їм по дорозі: тятиви солдатських луків, ремені та ґноти їхніх мушкетів, гарматні мотузки, намети та мішки з провіантом, і навіть ремені, чоботи та одяг. Потім без жодного звуку вони відпливли назад через річку, а ворожі солдати все ще спали!
Наступного ранку, коли ворожі солдати прокинулися, вони побачили, що їхня форма роздерта на шматки, від наметів залишилися одні дірки, а їхня зброя зовсім зіпсована. Всі були збентежені та налякані. Ніхто не міг зрозуміти, що трапилося. Всі почали звинувачувати один одного і сперечатися, лаятись, а що робити – ніхто не знав. І в цей момент король країни мишей наказав сурмити сигнал до атаки. Перелякані вороги, беззбройні, майже роздягнені, і думати не могли про бій і без жодного пострілу кинулися тікати додому.
Король чемно подякував мишці:
– Уся країна вдячна мишам за вашу мужність, що я можу для вас зробити?
– Дві небезпеки постійно чатують на нас, Ваша Величність! – сказала мишка. – Багато наших нірок вирито вздовж берега річки, і, коли річка розливається, вода заливає їх. Якщо ви збудуєте греблю вздовж берега, ми будемо в безпеці. Король погодився збудувати греблю.
– А що за друга небезпека? – Запитав він.
– Кішки, Ваша Величність! – пропищала миша.
– Ну звичайно! – засміявся король. – З цього дня я забороняю всім у нашій країні тримати у будинках кішок!
І тоді миші повернулися до своїх нірок і стали жити без жодного страху. А король послав слугу через річку з повідомленням для ворожого короля.
– Сьогодні ви були переможені армією моїх мишей, – сказав він. – Але якщо ви спробуєте знову піти на нас війною, я відправлю в бій армію своїх псів, а якщо й цього вам буде мало, то я пошлю на битву диких звірів з моїх лісів!
Коли король ворожої країни почув ці слова, затремтів від страху.
– Якщо мою армію розгромили місцеві миші, то що зроблять тутешні собаки, а про диких звірів і подумати страшно! – сказав він. – Давайте краще одразу підпишемо договір про вічний світ!
