У теплій хатинці, край лісу, жили собі три братики: горобець крилатий, пацючок волохатий та млинець масляний.
Горобець з поля прилетів, пацючок від кота втік, млинець зі сковорідки зіскочив та прикотився в ліс. Жили вони, не тужили, поміж себе дружили. Кожен своє діло робив, іншим допомагав. Горобець їжу приносив – з поля зернят, з лісу грибів, з городу бобів. Пацючок дрова рубав та пічку топив, а млинець борщ та кашу варив.
Добре жили побратими. Бувало, горобець з роздобутків повернеться, криничною водицею помиється, сяде на лавку відпочивати. А пацючок уже дрова носить, на стіл накриває, ложки розкладає. А млинець коло печі, рум’яний та пухкий, борщ варить, сало смажить, кашу помішує. Посідають до столу – не нахваляться. Горобець каже:
– Оце борщ так борщ, смачний та масний!
А млинець йому:
– А я, млинець маслений, у горщик упірну та вилізу, – отож борщ і масний!
А горобець кашу їсть та приказує:
– Ой каша, ну й каша, смачна та гаряча!
А пацючок йому:
– А я дрова принесу, дрібно нагризу, в піч наскладаю, хвостиком розметаю, – добре в печі вогонь горить, от каша й гаряча!
– Та й я, – каже горобець, – неабиякий: зберу грибів, натягаю бобів, от ви й наїдені!
Так вони й жили собі в згоді-злагоді.
Тільки якось замислився горобець:
«Я, – думає, – цілий день літаю, ніжки б’ю, крилечка обтріпую, а вони що роблять? Зранку млинець на печі лежить, вилежується, тільки надвечір за обід береться. Пацючок зранку дрова везе та гризе, а потім забереться в куток, ляже на бочок та й спить до обіду. А мені з ранку до ночі турбота, важка робота. Та ні, цього вже не буде!»
Розсердився горобець, ніжками затупотів, крильцями залопотів, став кричати:
– Завтра ж роботу поміняємо!
Ну, гаразд. Млинець та пацючок погодились. На другий день уранці млинець пішов у ліс на роздобутки, горобець – дрова рубати, а пацючок – обід варити.
Покотився млинець у ліс. Котиться по стежці й співає:
– Плиг-скік, плиг-скік,
Я – маслений бік,
На сметані мішаний Та на маслі пряжений!
Плиг-скік, плиг-скік,
Я – маслений бік!
Котиться, котиться, а назустріч йому Лисиця Патрикіївна.
– Ти куди, млинчику, біжиш-котишся?
– На роздобутки.
– А яку це ти, млинчику, пісню співаєш?
Млинець закрутився на місці та й заспівав:
– Плиг-скік, плиг-скік,
Я – маслений бік,
На сметані мішаний Та на маслі пряжений!
Плиг-скік, плиг-скік,
Я – маслений бік!
– Добре співаєш,– каже Патрикіївна, а сама все ближче підкрадається. – То, кажеш, на сметані міша-ний?
– Еге ж, на сметані та з цукром!
А лисичка йому:
– Плиг-скік, кажеш?
Та як плигне, як пирхне, та як ухопить млинець за маслений бік!.. А млинець кричить, репетує:
– Відпусти мене, лиско, не далеко, не близько – по гриби, по боби, на роздобутки.
А лисиця йому:
– Ні, я з’їм тебе, проковтну тебе, із сметаною, з маслом і з цукром!
Бився, бився млинець, насилу вирвався, бік у лисиччиних зубах залишив і додому втік!
А вдома що робиться!..
Почав пацючок борщ варити: чого не покладе, чого не додасть – усе борщ несмачний та немасний.
«Як, – думає, – млинець борщ варив? Ага, та він же в горщик упірне та вилізе, от борщ і стане масний!»
Прибіг млинець додому, бачить: сидить горобчик на призьбі – дзьоб набік, сам слізьми заливається. Прибіг млинець до хати – сидить пацюк на лавці, шерстка повилазила, хвостик труситься.
Як побачили, що в млинця півбоку виїдено, ще дужче заплакали. Тут млинець і каже:
– Отак завжди буває, як один на другого киває, своє діло робити не бажає!
Горобець тут від сорому аж під лавку забився.
Поплакали, погорювали та й почали знову жити по-давньому: горобець їжу носити, пацючок дрова возити, а млинець борщ та кашу варити.
Так вони й живуть, пряники жують, медком запивають, один одному допомагають.
