У якомусь краї, в далекій державі жив собі цар, у нього було троє синів. От діти і кажуть йому:
– Милостивий царю-батьку! Благослови нас, ми на полювання поїдемо.
Батько благословив, і вони поїхали в різні боки.
Молодший син їздив, їздив і заблукав; виїжджає на галявину, на галявині лежить мертвий кінь, коло цього падла зібралося багато всяких звірів, птахів і плазунів.
Піднявся сокіл, прилетів до царевича, сів йому на плече й каже:
– Іване-царевичу, поділи між нами цього коня: лежить він тут тридцять три роки, а ми все сперечаємося, а як поділити – не придумаємо.
Царевич зліз зі свого доброго коня і поділив падло: звірям – кістки, птахам – м’ясо, шкіра – плазунам, а голова – мурахам.
– Спасибі, Іване-царевичу! – сказав сокіл. – За це можеш ти перетворюватись на ясного сокола і на мураху щоразу, коли захочеш.
Іван-царевич ударився об сиру землю, зробився ясним соколом, здійнявся і полетів у тридесяте царство; а те царство більш як на половину втягло у кришталеву гору.
Прилетів просто до палацу, обернувся добрим молодцем і питає двірську варту:
– Чи не візьме ваш государ мене на службу до себе?
– Чого ж не взяти такого молодця?
От він став на службу до того царя і живе в нього тиждень, другий і третій. Почала просити царівна:
– Царю мій батенько! Дозволь мені з Іваном-царевичем на кришталевій горі погуляти.
Цар дозволив. Сіли вони на добрих коней і поїхали.
Під’їжджають до кришталевої гори, раптом, не знати звідки взялася, вискочила золота коза.
Царевич погнався за нею; їхав, їхав, кози не добув, а повернувся назад – і царівни нема! Що робити? Як цареві на очі показатися?
Убрався царевич таким старезним дідом, що й упізнати його не можна, прийшов до палацу і каже царю:
– Ваша величносте! Найміть мене череду пасти.
– Гаразд, будь пастухом; як прилетить змій триголовий, дай йому три корови, як шестиголовий – дай шість корів, а як дванадцятиголовий – то відрахуй дванадцять корів.
Іван-царевич погнав череду горами, долами; раптом летить з озера змій триголовий:
– Гей, Іване-царевичу, за яке ти діло взявся? Тобі б воювати, доброму молодцю, а ти череду пасеш! Ану, – каже, – віджени мені трьох корів.
– А не жирно буде? – спитав царевич. – Я сам у день їм по одній качечці, а ти трьох корів захотів… Не буде тобі жодної!
Змій розлютився і замість трьох схопив шість корів; Іван-царевич враз перекинувся на ясного сокола, відтяв змієві три голови і погнав череду додому.
– Що, дідусю, – питає цар, – чи прилітав триголовий змій, чи дав ти йому трьох корів?
– Ні, ваша величносте, жодної не дав!
Наступного дня жене царевич череду горами, долами; прилітає з озера змій шестиголовий і вимагає шість корів.
– От ти, чудо-юдо ненажерливе! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів! Не дам тобі жодної!
Змій розлютився, замість шести захопив дванадцять корів; а царевич обернувся ясним соколом, кинувся на змія і відтяв йому шість голів.
Пригнав додому череду, а цар і питає:
– Що, дідусю, прилітав шестиголовий змій, набагато моя череда зменшилася?
– Прилітати прилітав, та нічого не взяв!
Пізно ввечері обернувся Іван-царевич мурахою і крізь маленьку шпаринку заліз у кришталеву гору, дивиться – а в кришталевій горі сидить царівна.
– Здрастуй, – каже Іван-царевич, – як ти сюди потрапила?
– Мене викрав змій дванадцятиголовий, живе він у батьковому озері. У тім змії скриня захована, у скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, у яйці – насінина; як ти уб’єш його й дістанеш цю насінину, тоді можна буде кришталеву гору знищити й мене визволити.
Іван-царевич виліз із тієї гори, убрався пастухом і погнав череду.
Раптом прилітає змій дванадцятиголовий:
– Гей, Іване-царевичу! Не за своє ти діло взявся: тобі б, доброму молодцю, битися, а ти череду пасеш… Ану відрахуй мені дванадцять корів!
– Жирно буде! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів!
Почали вони битися, і довго билися чи ні – Іван-царевич переміг змія дванадцятиголового, розрізав його тулуб і в правому боці знайшов скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, в яйці – насінина.
Узяв він насінину, запалив і підніс до кришталевої гори – гора розтала.
Іван-царевич вивів звідти царівну і привіз її до батька, батько зрадів і каже царевичу:
– Будь ти моїм зятем!
Ту т їх і повінчали.
На тому весіллі і я був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в роті не було.
